15 січня 2015 року м. Київ К/800/9713/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,
За участю секретаря Луцак А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року та увалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2014 року
у справі № 808/3194/13-а
за позовом Публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод
«Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна
до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування
великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного
управління Міндоходів
про визнання протиправними та скасування податкових
повідомлень-рішень,-
Публічне акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» (надалі також - позивач, ПАТ «Дніпроспецсталь») звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби ( правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів; надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2013 року №0000660024, №0000650024 та №0000640024.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року - без змін.
Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року та увалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2014 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 14 березня 2013 року №0000650024 (зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 1689329,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 462516,00 грн.), №0000660024 (зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 1689329,00 грн.), №0000640024 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 11580850,00 грн. у тому числі основний платіж - 9314818,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2266032,00 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 25 лютого 2013 року №95/24-0/00186536, про порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за період з 1 січня 2010 року по 30 червня 2010 року у сумі 11902937,00 грн. та заниження податку на прибуток за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року всього у сумі 9314818,00 грн.; пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 14.1.181, пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за період січень 2010 року - листопад 2011 року на загальну суму ПДВ - 1689329,00 грн., та до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за період січень 2010 року - грудень 2011 року у загальному розмірі 1689329,00 грн.
Так, відповідач, роблячи висновок про порушення підприємством наведених вище положень чинного законодавства, посилався на документи та інформацію, що стосується контрагентів позивача, зокрема, податкова інформація з інформаційних баз органів державної податкової служби, акти перевірок (ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ДПС від 30 жовтня 2012 року №261/22-1421/34501252 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Металургійне підприємство «ПМК» з питання дотримання податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських операцій, їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за період з 1 жовтня 2009 року по 30 червня 2012 року; Рокитянської МДПІ від 24 березня 2011 року №6/230-35013563 (планова перевірка ТОВ «ПК «Союз-Метал» за період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2010р.), від 19 січня 2012 року №2/220/35013563 (позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ПК «Союз-Метал» за період з 1 травня 2011 року по 31 травня 2010 року)), і саме на підставі цих даних податковим органом зроблено висновок, що постачання товарів від ТОВ «Металургійне підприємство «ПМК» та ТОВ «Дієг-Авіастар» на адресу ПАТ «Дніпроспецсталь» не підтверджено, оскільки такі операції не мали реального характеру, не підтверджено належними документами транспортування ТМЦ, отриманих від вказаних контрагентів, відсутні поставки товару по ланцюгу постачання до позивача, внаслідок чого в межах податкового обліку операції по взаємовідносинам з ТОВ «Металургійне підприємство «ПМК» та ТОВ «Дієг-Авіастар» не можуть призводити до змін показників податкового обліку. Крім цього, як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідачем зазначено про те про те, що право на віднесення до податкового кредиту підлягають лише ті суми податків, які нараховані (сплачені) платником податку (особою, відповідальною за нарахування та сплату податку) до бюджету, а передумовою віднесення сум до податкового кредиту, від'ємного значення, бюджетного відшкодування є зобов'язання декларування контрагентом своїх зобов'язань за правилом першої події, тобто спочатку повинно йти нарахування податкового зобов'язання, його сплата до бюджету і, при настанні відповідних обставин, його віднесення до податкового кредиту.
Задовольняючи позов та роблячи висновок про необґрунтованість висновків відповідача, попередні судові інстанції зазначили про те, що протягом перевіряємого періоду позивачем було укладено правочини з наступними контрагентами: ТОВ «Металургійне підприємство «ПМК» (на постачання брухту та відходів чорних металів), ТОВ «Дієг-Авіастар» (на постачання феросплавів), вказані контрагенти позивача під час укладення договорів з позивачем у даній справі та під час виконання сторонами своїх зобов'язань за цими правочинами були у встановлений чинним законодавством спосіб зареєстровані у якості юридичної особи та зареєстровані платниками ПДВ, при цьому позивачем під час проведення перевірки та судового розгляду даної адміністративної справи надано усі первинні документи за цими правочинами, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, та які свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов'язань за цими договорами, та подальше використання отриманих позивачем за цими договорами товарів та послуг у власній господарській діяльності.
Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.
Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на витрати є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем як покупцем та його контрагентами (ТОВ «Металургійне підприємство «ПМК», ТОВ «Дієг-Авіастар») укладено договори купівлі товару, зокрема брухту та відходів чорних металів та феросплавів.
На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи (податкові, прибуткові та видаткові накладні, розрахункові та платіжні доручення, акти приймання, сертифікати якості, товарно-транспортні накладні), що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами
При цьому, попередніми судовими інстанціями також встановлено, що придбаний товар призначений для використання в господарській діяльності позивача.
Крім того, як свідчать встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини, контрагенти позивача (ТОВ «Металургійне підприємство «ПМК» та ТОВ «Дієг-Авіастар») під час укладення договорів з позивачем у даній справі та під час виконання сторонами своїх зобов'язань за цими правочинами були у встановлений чинним законодавством спосіб зареєстровані у якості юридичної особи та зареєстровані платниками ПДВ.
При цьому слід зазначити і те, що факт допущення порушень контрагентами платника податків при сплаті своїх податкових зобов'язань сам по собі не є доказом недобросовісності платника податків. Разом з тим, Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що за умови доведеності податковим органом, що платник при укладенні правочинів та виконанні господарських операцій діяв без належної обачності та, виходячи з обставин такого укладення та виконання, знав або повинен був знати про порушення, допущені контрагентами, податкова вигода за такими операціями має бути визнана необґрунтованою.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена останнім у постанові від 15 червня 2010 року № 10/91.
Принцип належної податкової обачності також безпосередньо випливає із рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», на яке послалися попередні судові інстанції обґрунтовуючи правомірність відображення позивачем податковому обліку наслідків господарських операцій. У вказаному рішенні, з урахуванням якого, в силу положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права, зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Разом з тим, в судовому процесі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень на якого покладено обов'язок доведення правомірності свого рішення, не доведено, що позивач при укладенні правочинів та здійсненні господарських операцій знав або міг знати про допущення контрагентами порушень.
Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.
Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року та увалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В.Карась
А.О. Рибченко