"15" січня 2015 р. м. Київ К/800/49834/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,
За участю секретаря Луцак А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "І.Д.Е.А." на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року
у справі № 826/7590/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "І.Д.Е.А."
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-
рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «І.Д.Е.А.» (надалі також - позивач, ТОВ ««І.Д.Е.А.») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29 листопада 2012 року № 001833/1502.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року апеляційну скаргу ТОВ «І.Д.Е.А.» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року - без змін.
Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 29 листопада 2012 року № 001833/1502 (зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року у розмірі 874 828,00 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість від 12 листопада 2012 року № 1533/1502, про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 102.5 статті 102, підпункту 135.5.4 пункту 135 статті 135, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
В акті перевірки зазначено, що позивачем задекларовано залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду у рядку 24 декларації в сумі 2 568 185,00 грн., сформований за придбаними товарами/послугами протягом терміну позовної давності платником податку на додану вартість є неоплаченими (колонка 4 додатку 2), такі товари вважаються безоплатно отриманими, тобто факт їх придбання відсутній, як це передбачено пунктом 198.3 статті 198 ПК України, а тому право на податковий кредит та, відповідно, бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за такими товарами/послугами у платника відсутнє. При цьому у додатку 2 до декларації підприємством не вказано частину залишку від'ємного значення, фактично сплаченої отримувачем товарів/послуг постачальникам товарів/послуг або до державного бюджету.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ТОВ «І.Д.Е.А.» подано до ДПІ у податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2012 року разом з додатком 2 «Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у зв'язному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Д2)».
В податковій декларації у рядку 22 «Залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, за вирахуванням позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 21 - рядок 18)» та у рядку 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22 - рядок 23) (значення цього рядка переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду)» позивач задекларував суму в розмірі 2 568 185,00 грн.
Значення рядка 22 податкової декларації перенесено до рядка 3 додатку 2, значення рядка 24 податкової декларації перенесено до рядка 5 додатку 2.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що в порушення вимог ПК України позивачем завищено залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації звітного (податкового періоду) за вересень 2012 року на 874 828,00 грн. Роблячи такі висновки суди зазначили, що графу 4 додатку 2 до податкової декларації з податку на додану вартість не заповнюють тільки ті платники податку, які відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК України не мають права на отримання бюджетного відшкодування; решта ж платників податків заповнює усі графи таблиці додатку 2, у тому числі графу 4. З огляду на те, що позивач не відповідав критеріям, що відповідають положенням пункту 200.5 статті 200 ПК України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач мав право на отримання бюджетного відшкодування, а тому повинен був заповнювати графу 4 додатку 2 до податкової декларації.
Надаючи оцінку висновкам попередніх судових інстанцій про дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Вищий адміністративний суд України звертає на наступне.
Відповідно до пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які:
- були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів);
- мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).
З аналізу наведеної норми слідує, що право платника податку на отримання бюджетного відшкодування та обов'язок щодо заповнення графу 4 додатку 2 до податкової декларації відсутні у разі якщо такі особи:
- зареєстровані платниками податку на додану вартість менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування;
- мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування.
Поряд з цим, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство із даного переліку виключало платників, у яких податковий кредит сформовано внаслідок придбання або спорудження основних фондів.
Основні фонди, відповідно до Наказу Держстандарту України від 19 серпня 1997 року № 507 «Щодо затвердження Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів», це - матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Основними засобами, відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509 , є матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг,здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій,очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Таким чином, для правильного вирішення спору судам слід мати на увазі, що положення пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України щодо відсутності у платника права на отримання бюджетного відшкодування не застосовуються у разі нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів, тобто матеріальних активів, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій,очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року спорудження основних фондів
Відтак, для висновків про наявність чи відсутність у позивача обов'язку заповнення графи 4 додатку 2 до податкової декларації судам слід було дотриматися принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, та на підставі належних та допустимих доказів, оцінка яким надається з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевірити чи мав позивач право на бюджетне відшкодування.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.
Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, що передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Задля вжиття належних заходів із метою перевірки, викладених в акті перевірки обставин порушення платником податків норм чинного законодавства суди повинні витребувати у податкового органу або запропонувати платнику податків надати ті докази, які не надані учасниками справи в судовому процесі з поважних на причин, але які можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу про допущення платником порушень податкової дисципліни.
Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.
Крім того, суд акцентує увагу на тому, що в пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 9 грудня 1994).
Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до передчасних висновків щодо суті спірних правовідносин, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Д.Е.А.» задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року скасувати.
Справу № 826/7590/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через з моменту проголошення.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В.Карась
А.О. Рибченко