22 січня 2015 року м. Київ К/800/16545/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року
у справі № 815/5786/13-а
за позовом Дочірнього підприємства «Транс Океан Тур»
до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси
Головного управління Міндоходів в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового
повідомлення-рішення,-
Дочірнє підприємство «Транс Океан Тур» (надалі також - позивач, ДП «Транс Океан Тур» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2013 року №0000182260.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року апеляційну скаргу ДП «Транс Океан Тур» задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року скасовано, прийнято нову, якою адміністративний позов ДП «Транс Океан Тур» задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2013 року №000018226.
Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2013 року №0000182260 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 97 490 грн.), стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 3 липня 2013 року №10/22-3/25030002, про порушення позивачем вимог підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), з урахуванням вимог підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 64 993 грн.
Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що у перевіряємий період позивач відносив до складу витрат суми нарахованої орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою м. Одеса, Французький бульвар, 65/1 під цілісним майновим комплексом «Санаторно-оздоровчий багатопрофільний комплекс для дітей з батьками «Магнолія», при цьому, відповідно наданим до перевірки первинним документам, комплекс в господарській діяльності підприємства використовувався лише в липні 2012 року та серпні 2012 року, та в інших податкових періодах з 1 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року земельна ділянка у господарській діяльності позивача не використовувалась, а отже позивачем завищено суму витрат на 309 487 грн.
Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом «в» підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 ПК України інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю, включають, зокрема, суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом.).
Таким чином, позивач, керуючись положеннями зазначених норм ПК України, відносив до складу витрат суму нарахованої орендної плати за земельну ділянку.
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
З аналізу наведених норм слідує, що право платника податку на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат втому числі і що понесені на сплату нарахованих податків та зборів, обумовлене необхідністю понесення таких витрат, в тому числі і щодо сплати орендної плати, з метою провадження господарської діяльності.
При цьому згідно з підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що необхідною умовою для можливості віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат, що пов'язані зі сплатою орендної плати, є їх здійснення для провадження (ведення) господарської діяльності платника податку, що спрямована на отримання доходу.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків і лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
З урахуванням наведеного, господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу, а не з метою заниження податкових зобов'язань.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19 жовтня 2011 року між ОМР (Орендодавець) та ТОВ «Фейм Груп», ДП «Транс Океан Тур», підприємством з іноземними інвестиціями у вигляді ТОВ «Аверс» (Орендарі) укладено договір оренди землі строком на 49 років, згідно якого, орендарі не звільняються від орендної плати і сплачують її незалежно від їх господарської діяльності, а орендна плата за земельну ділянку площею 34470 кв.м. розрахована у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 1 438 608, 90 грн. на рік.
На виконання умов вказаного договору та з метою дотримання вимог Податкового кодексу України щодо сплати орендної плати ДП «Транс Океан Тур» у період з квітня 2012 року по грудень 2012 року відносило до складу витрат суму нарахованої, згідно договору від 19 жовтня 2011 року, орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою м. Одеса, Французький бульвар, 65/1.
Про наявність розумної економічної причини у господарській операції щодо оренди земельної ділянки свідчать встановлені судами попередніх інстанцій наступні обставини.
1 липня 2012 року між ДП «Транс Океан Тур» (Орендодавець) та ТОВ «Санаторно-оздоровчий комплекс «Магнолія» (Орендар) укладено договір оренди №101/08 ТРА, згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендареві, а Орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування майно, визначене у цьому Договорі (цілісний майновий комплекс «Санаторно-оздоровчий багатопрофільний комплекс для дітей з батьками «Магнолія»), строком з 1 липня 2012 року до 31 серпня 2012 року, а також сплачувати Орендодавцеві плату за користування названим майном.
Таким чином, здійснюючи один із видів своєї діяльності за КВЕД-2010, а саме 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, позивач отримував прибуток, а відтак здійснював господарську діяльність, і тому правомірно відносив до складу витрат суму нарахованої орендної плати за земельну ділянку, на якій розташовано, наданий в оренду цілісний майновий комплекс «Санаторно-оздоровчий багатопрофільний комплекс для дітей з батьками «Магнолія».
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, земельна ділянка, плата за оренду якої позивачем віднесено до витрат, розташована під об'єктами нерухомості, які включають до себе приміщення офісу ДП «Транс Океан Тур», за адресою яких зареєстровано місцезнаходження підприємства.
З урахуванням наведеного, висновки відповідача про те, що земельна ділянка, орендну плату за використання якої сплачував позивач, не використовувалась для провадження господарської діяльності позивача не ґрунтується на всіх встановлених в ході судового процесу обставин.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В.Карась
А.О. Рибченко