22 січня 2015 року м. Київ К/800/33725/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,
за участю секретаря Загороднього А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року
у справі № 2а-16694/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення»
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі
міста Києва Державної податкової служби
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення» (надалі також позивач, ТОВ «Покрівельні рішення») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 травня 2011 року № 0001372302/22551, №0001362302/22552.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року адміністративний позов задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року - без змін.
Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 31 травня 2011 року №0001372302/22551 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 502100,31 грн., з них 401680,25 грн. - за основним платежем, 100420,06 грн. - за штрафними санкціями.), №0001362302/22552 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 630737,49 грн., в тому числі 504589,99 грн. - за основним платежем, 126147,50 грн. - за штрафними санкціями.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 16 травня 2011 року №2458/2302/32769312, про порушення позивачем вимог підпунктів 5.2.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 504589,99 грн., підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 401680,25 грн.
Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що відображені позивачем в податковому обліку правовідносини з ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа» відбувалось на підставі нікчемного договору, а відтак не створюють юридичних наслідків.
Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на валові витрати є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовник) та ТОВ «РА «Озон Медіа» (виконавець) укладено договір від 1 липня 2009 року №37/, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов'язання за завданням замовника надати послуги з реклами будь-якими рекламними засобами, зокрема: виготовлення відео (аудіо) роликів, розміщення рекламних матеріалів замовника на телебаченні (ефірному та кабельному), в пресі, на радіо; виготовлення та розміщення зовнішньої реклами, розробка ідей рекламної продукції (перелік не є вичерпним), на умовах та в строки, визначені у додатках до цього договору.
У матеріалах справи наявні додатки до вказаного договору, у яких деталізовано, зокрема, місця розташування бігбордів, на яких повинна розміщуватись рекламна інформація стосовно діяльності позивача, вказівки щодо тривалості, періодичності, телеканалу, на якому слід розмістити рекламний відеоролик щодо господарської діяльності позивача, конкретний вид робіт, що замовляються, зокрема, розробка макету бордів.
На підтвердження фактичного виконання умов договору, тобто надання послуг з розміщення рекламних матеріалів на бігбордах, розробка макету бордів, розміщення рекламного відеоролику, розміщення рекламних матеріалів, позивачем надано акти здачі-приймання-робіт, податкові накладні.
Також на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано ефірні довідки-графіки розміщення і виходу рекламних роликів в ефірах регіональних телекомпаній м. Львова (« 5 канал»), м. Тернополя («ТВ-4»), телеканалу «Студія 1+1», що підтверджують вихід реклами в ефір із зазначенням дати та часу показу реклами; а також зразки рекламної продукції, а також фотографії, на яких зафіксовано рекламні бігборди із зображенням водовідводу PROFIL у різних населених пунктах України.
Оплата наданих послуг ТОВ «Покрівельні рішення» здійснено у безготівковій формі після фактичного отримання послуг із рекламування.
На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, напрямками економічної діяльності позивача є, зокрема, оптова торгівля будівельними матеріалами, інші види оптової торгівлі.
Рекламні послуги, які придбані у ТОВ «РА «Озон Медіа» призначені для провадження у господарської діяльності позивача, оскільки мали на меті просування на ринку імпортованого в іноземного постачальника товару - системи лінійного дощового водовідведення під ТМ»PROFIL», що придбані позивачем за контрактом від 7 лютого 2008 року №1, укладеним з Компанією Profil - Wytrowornia Profili Budowlanych z PVC SP.z.o.o.
Крім того, Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що факт допущення порушень контрагентами платника податків при сплаті своїх податкових зобов'язань сам по собі не є доказом недобросовісності платника податків. Разом з тим, за умови доведеності податковим органом, що платник при укладенні правочинів та виконанні господарських операцій діяв без належної обачності та, виходячи з обставин такого укладення та виконання, знав або повинен був знати про порушення, допущені контрагентами, податкова вигода за такими операціями має бути визнана необґрунтованою.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена останнім у постанові від 15 червня 2010 року № 10/91.
Принцип належної податкової обачності також безпосередньо випливає із рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», на яке послалися попередні судові інстанції обґрунтовуючи правомірність відображення позивачем податковому обліку наслідків господарських операцій. У вказаному рішенні, з урахуванням якого, в силу положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права, зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Разом з тим, в судовому процесі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень на якого покладено обов'язок доведення правомірності свого рішення, не доведено, що позивач при укладенні правочинів та здійсненні господарських операцій знав або міг знати про допущення контрагентами порушень.
Натомість позивач звертав увагу судів попередніх інстанцій, що при укладанні договору позивач дотримався принципу належної обачності, а саме перед укладанням спірного договору вчинено дії на отримання інформації щодо належної правоздатності контрагента та наявності у його представника права підписувати первинні документи.
Так, як встановлено попередніми судовими інстанціями, з боку ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа» рекламний договір підписано із проставленням печатки ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності бн від 18 червня2009 року, виданої директором ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа» Чаптиковим Ю.М. та посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_7, яка відповідає вимогам статей 245, 246 Цивільного кодексу України та станом на час існування спірних правовідносин була чинною, що підтверджується витягом із реєстру довіреностей.
Крім того, наказом директора ТОВ «РА «Озон-Медіа» від 30 червня 2009 року №3 ОСОБА_5 уповноважено здійснювати поставку товарів (робіт, послуг) та надано йому право складання та підпису відповідних первинних бухгалтерських, фінансових та звітних документів, в т.ч. податкових накладних, податкових декларацій та інших документів обов'язкової податкової звітності.
Відтак, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ОСОБА_5, діючи за довіреністю та в межах статей 238, 244 Цивільного кодексу України, мав право представляти ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа» у відносинах із ТОВ «Покрівельні рішення» та мав повний обсяг повноважень на підписання спірного рекламного договору.
З урахуванням наведеного, не спростовують висновків попередніх судових інстанцій про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, посилання відповідача на пояснення ОСОБА_6 про те, що останній особисто не вів господарську діяльність з ТОВ «Покрівельні рішення».
Також безпідставними є посилання відповідача на порушення кримінальних справ, як обставини, що свідчить про допущення позивачем порушень податкової дисципліни, оскільки листом від 24 березня 2012 року № 803/9/10-008 надано інформацію про відсутність в провадженні СВ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві справи № 50-4222. Щодо кримінальної справи № 01-4881, то її порушено за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України, натомість в акті перевірки стверджується про порушення справи за ознаками злочину, передбаченого статтею 309 Кримінального кодексу України.
Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.
Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В.Карась
А.О. Рибченко