02 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.,
при секретарі Бугай О.О.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімеойл», про визнання недійсним договору поруки №49-2/ЮПОР-12 від 29 жовтня 2012 року, -
У лютому 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ПАТ КБ «Глобус», третя особа: ТОВ «Дімеойл», про визнання недійсним договору поруки. В обґрунтування позову зазначав, що 16 вересня 2011 року між ПАТ «Комерційний банк «Глобус» та ТОВ «Дімеойл» укладено кредитний договір №49/ КЖЛ-11 на відкриття відновлювальної кредитної лінії. 29 жовтня 2012 року між ним та банком укладено договір поруки, за яким він, як поручитель, зобов'язався відповідати перед банком за виконання товариством зобов'язань за кредитним договором, в день укладання якого позивачем було підписано два примірника договору поруки, які були залишені в банку для підписання уповноваженою особою банку, його примірник договору банк йому так і не повернув. 11 березня 2014 року до нього разом з позовною заявою, як додаток до неї, потрапила копія договору поруки, при ознайомленні з яким позивач виявив, що перша сторінка договору поруки, яка містить істотні умови договору поруки, умови кредитного договору, за виконання яких він поручився, обсяг відповідальності поручителя, права та обов'язки сторін, скріплена не його підписом, а умови договору значно відрізняються від тих, які були на час його підписання. Позивач вважає, що оскільки перша та основна сторінка договору поруки була підмінена та підписана за нього невідомою йому особою, його вільного волевиявлення та внутрішньої волі на укладення договору в такій редакції не було, у зв'язку з чим просить визнати договір поруки № 49-2/ЮПОР-12 від 29 жовтня 2012 року недійсним.
Унікальний номер справи: 756/2614/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3081/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Маринченко М.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус», третя особа: Товариство з відповідальністю «Дімеойл», про визнання недійсним договору поруки №49-2/ЮПОР-12 від 29 жовтня 2012 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що відмовляючи в задоволенні позову, судом неповно з'ясовано обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки суд відмовив у задоволені клопотання позивача щодо витребування від відповідача другого примірника договору поруки №49-2/ЮПОР-12 29.10.2012 року (для дослідження двох оригінальних примірників договору поруки позивача та відповідача);
Посилається, що суд відмовив у задоволені його клопотання щодо призначення по справі №756/2614/14-ц, комплексної судової експертизи, а саме техніко-криміналістичної експертизи та додаткової судової почеркознавчої експертизи договору поруки та крім того, відмовив у задоволені клопотання про виклик в судове засідання експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для дачі пояснення, чому вони не звернули уваги на наявність в матеріалах справи копії документу (договору поруки), який відрізняється від оригіналу, що підлягав дослідженню, про що позивач просив у своїх запереченнях на висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 09.10.2014 року за № 10869/10897/14-32.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Судом першої інстанції при розгляді справи враховано заперечення представника відповідача проти позову, з яких вбачається, що на всіх сторінках договору поруки міститься підпис позивача, також у договорі міститься підпис його дружини про надання згоди на його укладення та про ознайомлення з умовами договору. Крім того, представник відповідача зазначив, що на момент підписання договору поруки позивач був учасником ТОВ «Дімеойл», володів часткою в розмірі 30% статутного фонду, приймав участь у всіх загальних зборах товариства, на яких вирішувалися питання щодо внесення змін до кредитного договору, і таким чином був детально обізнаний про всі істотні умови кредитного договору та погоджував їх. При укладанні договору поруки було дотримано всіх вимог, необхідних для чинності правочину. Також представник відповідача повідомив суд про те, що в провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебуває справа про стягнення кредитної заборгованості з ТОВ «Дімеойл» та з ОСОБА_1, як з поручителя, тому на думку представника відповідача позивач, подавши позов про визнання договору поруки недійсним, намагається затягнути розгляд справи та уникнути виконання грошових зобов'язань, з огляду на що представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
Як встановлено судом першої інстанції, 16 вересня 2011 року між ПАТ «КБ «Глобус» та ТОВ «Дімеойл» (позичальник) укладено кредитний договір № 49/ЮКЛ-11 на відкриття відновлювальної кредитної лінії.
29 жовтня 2012 року, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 49/ЮКЛ-11 від 16 вересня 2011 року, між ПАТ «КБ «Глобус» та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки №49-2/ЮПОР-12, за умовами якого ОСОБА_1 поручився перед Банком (кредитором) за виконання ТОВ «Дімеойл» зобов'язань.
Відповідно до п. 5.1 договору поруки, цей договір набирає чинності з дати його укладення сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором або до моменту припинення поруки на інших підставах, визначених чинним законодавством України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство та умови договору не передбачають необхідність погодження умов договору шляхом підписання кожної сторінки і не ставлять в залежність досягнення згоди з усіх істотних умов договору та відповідної договору від наявності підпису кредитора та позичальника на кожній сторінці договору. При цьому будь-яких доказів фальсифікації, неправомірної зміни умов (тексту) договору, викладених на першій сторінці договору, позивачем не надано.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №10896/10897/14-32 від 09 жовтня 2014 року, підпис на першій сторінці договору поруки №49-2/ЮПОР-12 від 29 жовтня 2012 року від імені ОСОБА_1 в графі «ПОРУЧИТЕЛЬ» виконаний самим ОСОБА_1
Відносно доводів апеляційної скарги про наявність двох договорів поруки з можливо різними умовами основного зобов'язання, забезпеченого порукою, не підтверджено належними доказами під час судового розгляду в суді першої інстанції, оскільки судом було оглянуто оригінал договору поруки, наданий банком, який містив підпис кредитора та поручителя на першій та другій сторінці договору, та саме вказаний договір надавався експертам для дослідження. Не надано таких доказів апелянтом і під час апеляційного розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, (а.с.62-74, 108), позивач ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Дімеойл», приймав участь в усіх загальних зборах товариства, на яких, починаючи з 09 жовтня 2012 року, вирішувалися питання внесення змін до кредитного договору. Тобто, підписуючи договір поруки, позивач був ознайомлений з усіма умовами кредитного договору та погоджувався з ними.
Крім того, зі змісту договору поруки вбачається, що 09.11.2012 р. він був доведений до відома дружини апелянта - ОСОБА_6, яка на 2-й сторінці договору засвідчила власноручним підписом, що вона з умовами договору ознайомлена та згодна. (а.с. 6)
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відсутні докази звернення позивача до правоохоронних органів чи органів прокуратури відносно можливих шахрайських дій співробітників ПАТ «КБ «Глобус».
З огляду на вказане, вірним є висновок суду першої інстанції, що позивачем при розгляді справи не надано суду належних та допустимих доказів щодо наявності підстав для визнання договору поруки недійсним, тому позовні вимоги є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає, що за таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли підтвердження матеріалами справи.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
З огляду на те, що доводи апеляційної скарги висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях, колегія суддів вважає, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року обґрунтоване та законне і скасуванню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: