24 лютого 2015 року м. Київ К/800/29956/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області
на постановуСумського окружного адміністративного суду від 17.03.2014
та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014
у справі № 818/8857/13-а
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю інженерно-технічний центр «Оріон-Д»
доДержавної податкової інспекції у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області
провизнання дій незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Оріон-Д» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просить:
- визнати незаконними дії відповідача по проведенню позапланової виїзної перевірки з питань повернення валютних цінностей із-за меж України по окремому зовнішньоекономічному контракту за період з 01.01.2012 по 15.04.2013;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 0000222202/24446, № 0000212202/24451.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014, позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 за № 0000222202/24446, № 0000212202/24451, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції в частині задоволення позову, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права в цій частині.
Письмових заперечень на касаційну скаргу позивачем подано не було.
Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань повернення валютних цінностей із-за меж України по зовнішньоекономічним контрактам за період з 01.01.2012 по 15.04.2013, за результатами якої складено акт від 22.04.2013 № 1399/2220/23638107;
- актом перевірки встановлено порушення позивачем ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 в частині виконання контрактів № 17/09-2010 від 07.09.2010 р. та № 08/05-2012 від 23.05.2012;
- за наслідками перевірки відповідачем прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення № 0000222202/24446 від 15.04.2013, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності» в розмірі 11 007 452, 95 грн.;
2) податкове повідомлення-рішення № 0000212202/24451 від 15.04.2013, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем «санкції за порушення порядку декларування валютних цінностей» в розмірі 680 грн.;
Позиція контролюючого органу полягає в тому, позивачем порушено строки завершення імпортних операцій по зовнішньоекономічним контрактам № 08/05-2012 від 23.05.2012 та № 07/09-2010 від 07.09.2010 (порушення 180-денного строку поставки товарів, визначеного ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті») та не задекларовано валютні цінності, оскільки необхідною умовою для завершення імпортної операції є оформлення на імпортовані товари вантажної митної декларації типу ІМ-40.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не погодився з доводами контролюючого органу щодо порушення позивачем строків поставки товарів з огляду на те, що моментом, з якого товари є імпортованими в Україну, є момент перетину такими товарами митного кордону України незалежно від їх подальшого митного оформлення.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками попередніх судових інстанцій, враховуючи наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач відповідно Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, яку здійснює через імпорт товарів.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Згідно ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Згідно ч.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.
За змістом ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.
Момент здійснення експорту (імпорту) - момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не заперечується відповідачем по справі, що під час виконання зовнішньоекономічних контрактів № 08/05-2012 від 23.05.2012 та № 07/09-2010 від 07.09.2010 всі товари в межах 180-ти денного строку з моменту оплати перетнули кордон України та були перебували або в режим митного складу, або в режим імпорту. На ті товари, які перетнули митний кордон України понад 180-ти денний строк з моменту оплати, позивачем були отримані висновки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо продовження строків розрахунків з імпортною зовнішньоекономічною операцією.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дійшовши правильного висновку, що моментом вчинення імпортної операції, зокрема, моментом поставки товару за контрактами, укладеними позивачем, є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України, обґрунтовано визнали безпідставними доводи відповідача про наявність порушень, встановлених актом перевірки, та, як наслідок, дійшли вірного висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.
2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний