12 лютого 2015 року м. Київ К/9991/8166/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Кочана В.М.,
Олексієнка М.М., -
розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі Чернігівського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення надміру виплачених коштів, за касаційною скаргою Чернігівського міського центру зайнятості на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2011 року, -
встановив:
У квітні 2009 року заступник прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі Чернігівського міського центру зайнятості звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої грошової допомоги по безробіттю в сумі 11576,46 гривень.
В обґрунтування позову послався на те, що ОСОБА_4 неправомірно виплачена допомога по безробіттю, оскільки на час реєстрації в центрі зайнятості та отримання статусу безробітного він відносився до зайнятого населення, перебуваючи у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Криворізький залізорудний комбінат», і не повідомив про дану обставину, чим порушив вимоги частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 надміру виплачену допомогу по безробіттю в розмірі 11576,45 гривень на користь Чернігівського міського центру зайнятості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2011 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Чернігівського міського центру зайнятості надміру виплачену допомогу по безробіттю за період з 3 листопада 2005 року по 8 лютого 2006 року. В іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі Чернігівський міський центр зайнятості, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2011 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоди з 3 листопада 2005 року по 8 лютого 2006 року та з 5 грудня 2007 року по 19 січня 2009 року ОСОБА_4 знаходився на обліку в Чернігівському міському центрі зайнятості і отримував грошову допомогу по безробіттю.
Внаслідок проведеної перевірки та на підставі обміну інформацією з Криворізьким міським центром зайнятості було встановлено, що відповідач в період з 1 листопада 2005 року по 30 червня 2006 року перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Криворізький залізорудний комбінат» та отримував заробітну плату.
За результатами отримання вказаних відомостей директором Чернігівського міського центру зайнятості було видано наказ від 26 січня 2009 року № 151 про зняття ОСОБА_4 з обліку та повернення надміру виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 11576,46 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав статус безробітного та право на виплату матеріального забезпечення на підставі недостовірних даних, а тому виплачена йому державна допомога по безробіттю в розмірі 11576,46 гривень підлягає стягненню на користь Чернігівського міського центру зайнятості.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягають суми виплат, що мали місце з 3 листопада 2005 року по 8 лютого 2006 року, оскільки при постановлені на облік в якості безробітного 5 грудня 2007 року відповідачем не надавались недостовірні дані щодо його трудових відносин.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Згідно підпункту «б» пункту 3 статті 1 цього Закону в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
Умови виплати допомоги по безробіттю, визначені статтею 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», пов'язуються з початком настання безробіття, тобто наданням особі статусу безробітного.
У відповідності до частин 2, 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Пунктом 6.14. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 в період з 1 листопада 2005 року по 30 червня 2006 року перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Криворізький залізорудний комбінат», що підтверджується копією трудової книжки та довідкою про отриману заробітну плату.
Враховуючи те, що відповідач отримав статус безробітного, приховавши вказаний факт, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що надання йому такого статусу є безпідставним, а кошти, виплачені як допомога по безробіттю в період з 3 листопада 2005 рок по 8 лютого 2006 року підлягають поверненню.
Разом з тим, встановивши, що при постановленні на облік 5 грудня 2007 року ОСОБА_4 недостовірних даних не подавав, а позивач всупереч статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту перебування відповідача у трудових відносинах в цей період, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині, виходячи з того, що кошти виплачені правомірно.
Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2011 року прийнята з додержанням норм права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Чернігівського міського центру зайнятості - залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2011 року у справі за позовом заступника прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі Чернігівського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення надміру виплачених коштів - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Кочан В.М.
Олексієнко М.М.