"19" лютого 2015 р. м. Київ К/800/41249/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Кіровоградській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САВ-Дістрибьюшн" до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Кіровоградській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "САВ-Дістрибьюшн" звернулося в суд з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Кіровоградській області, в якому просило: визнати протиправним та скасувати наказ № 200-од від 07 листопада 2013 року про проведення позапланової перевірки; визнати протиправними дії щодо проведення позапланової перевірки; визнати протиправним та скасувати акт перевірки № 748 від 07 листопада 2013 року та припис; скасувати постанову про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 328 від 10 грудня 2013 року.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 січня 2014 року відмовлено у відкритті провадження в частині визнання протиправним та скасування акту перевірки № 748 від 07 листопада 2013 року.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року скасовано постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про скасування постанови про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 328 від 10 грудня 2013 року. В цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позовної вимоги: скасовано постанову про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 328 від 10 грудня 2013 рокую. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що службовими особами Інспекції з питань захисту прав споживачів у Кіровоградській області проведено позапланову перевірку дотримання позивачем законодавства про захист прав споживачів.
За результатами перевірки складено акт № 748 від 07 листопада 2013 року та встановлено порушення п. 7 ч.1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст. 188-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
10 грудня 2013 року прийнято постанову № 323 про накладення стягнення у вигляді штрафу в сумі 63 450 грн 90 коп. за реалізацію 42 партій товару без необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.
Не погоджуючись із наказом про проведення позапланової перевірки, приписом та постановою про накладення стягнень, позивач звернувся з цим позовом.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, а постанова про накладення стягнень - скасуванню.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу. А відтак, притягнення позивача до відповідальності за правопорушення, яке не було предметом позапланової перевірки, свідчить про перевищення відповідачем наданих йому законом повноважень.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.
За нормою частини 1 статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставами для здійснення позапланових заходів є:
подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;
виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності, поданих суб'єктом господарювання;
перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);
звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення;
неподання у встановлений термін суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів;
настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).
Вищенаведені норми кореспондуються із пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції", відповідно до яких органи ринкового нагляду проводять позапланові перевірки характеристик продукції у її розповсюджувачів за зверненнями споживачів (користувачів) відповідної продукції, а також органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад, правоохоронних органів, громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів), у яких міститься інформація про розповсюдження продукції, що завдала шкоди суспільним інтересам чи має недоліки, що можуть завдати такої шкоди, і відсутня інформація, за якою виробника такої продукції може бути ідентифіковано, але міститься інформація, за якою може бути встановлено розповсюджувача, у якого було придбано (виявлено) таку продукцію.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення позапланової перевірки було депутатське звернення від 11 жовтня 2013 року № 216-к, а позапланова перевірка здійснювалась за наявності згоди Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів на його проведення від 06 листопада 2013 року № 03/7-10195-2013.
Так, народний депутат України Бойко В.Б. в своєму депутатському зверненні просив провести перевірку мережі магазинів побутової техніки «Фокстрот» на факт продажу контрафактної продукції та товарів, які не сертифіковані (заборонені для продажу) в Україні.
Поняття контрафактного товару визначено у ст. 1 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права", - контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.
Однією з ознак контрафактного товару є фальсифікований товар.
Згідно із ст. 1 Закону від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" фальсифікована продукція - продукція, виготовлена з порушенням технології або неправомірним використанням знака для товарів та послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої особи.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що фальсифікації піддаються не тільки товари, але й товаросупровідні документи, сертифікати якості, безпеки, країни походження, товарні знаки і так далі, а відтак при фальсифікації товарів, зазвичай, піддається підробці автентичність одієї або декілька характеристик товару.
У зв'язку з цим можна зробити висновок, що інформаційна фальсифікація - обман споживача за допомогою неточної або перекрученою (помилковою) інформації про склад та/або властивості товару, яка здійснюється, зокрема, шляхом спотворення інформації в товарно-супровідних документах, сертифікаті, маркуванні та рекламі.
Серед інформаційної фальсифікації, виділяється також: асортиментна (видова); якісна; кількісна та вартісна.
Таким чином, наведені обставини дають підстави стверджувати, що виявити підробку цих реквізитів у товарно-супровідних документах, сертифікаті можна тільки ідентифікацією товару: на найменування товару і його логотип; країну походження товару; фірми-виробника і його адреси; кількість товару; склад товару умови і терміни зберігання тощо.
Відсутність таких документів є порушенням права споживачів на свідомий вибір товару. В такому разі для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні товари.
Такий висновок пояснюється імперативної нормою ст. 15 Закону, яким визначено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування. Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку. Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.
Відповідно до положень цього Закону споживач має право на перевірку якості, безпеки, комплектування, міри, ваги і ціни продукції, яка придбавається (замовляється), демонстрацію безпечного та правильного її використання. За вимогою споживача продавець (виконавець) зобов'язаний надати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи, які підтверджують якість, безпеку і ціну продукції.
Логічним буду судження, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цих відносинах, шляхом визначення особливостей правовідносин у сфері споживання продукції та обмеження дії принципу свободи вибору. Тим самим держава убезпечує добросовісних споживачів товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку продавця.
Суд касаційної інстанції бере до уваги також положення актів міжнародного права, зокрема Хартію захисту споживачів, схвалену Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, якою передбачається, що надання товарів чи послуг не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.
Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору, про що вказано у директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року.
За таких обставин суд касаційної інстанції не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідач, притягуючи позивача до відповідальності за порушення положень ст. 15 Закону № 1023-XII, - реалізацію 42 партій товару без необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, діяв за межами повноважень, передбачених законом.
Оскільки під час вирішення справи судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального права, то скаргу відповідача слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 КАС України, суд
ухвалив :
Касаційну скаргу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Кіровоградській області задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: