"19" лютого 2015 р. м. Київ К/800/30217/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора Державної реєстраційної служби Клюковського Максима Володимировича, Реєстраційної служби Волноваського районного управління юстиції, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вєта" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_4 звернулась з позовом до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора Державної реєстраційної служби Клюковського М. В., Реєстраційної служби Волноваського районного управління юстиції, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вєта", в якому просила:
визнати нечинним та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю магазину літ. "А-2" адреса: АДРЕСА_1 - за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вєта", здійснену державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Клюковським М. В. в Державному реєстрі майнових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності - 1990353, дата та час державної реєстрації - 11 липня 2013 року 13:32:06, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 124263714000;
зобов'язати Державну реєстраційну службу України (державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України) скасувати запис про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю магазину літ. "А-2" адреса: АДРЕСА_1 - за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вєта", здійснену державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Клюковським М. В. в Державному реєстрі майнових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності - 1990353, дата та час державної реєстрації - 11 липня 2013 року 13:32:06, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 124263714000.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року, в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судами встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Вєта» до реєстраційної служби Волноваського районного управління юстиції Донецької області подана заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нежитлову будівлю магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 яка зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 липня 2013 року за реєстровим № 1950223.
За результатами розгляду заяви ТОВ «Вєта» державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Клюковським М. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 липня 2013 року 13:23:06 внесений запис № 1990353 про власника майна - нежитлової будівлі магазину літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 - ТОВ «Вєта». Підставою внесення запису вказано рішення Київського районного суду м. Донецька від 24 травня 2011 року у справі № 2-1750/11 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 4699394 від 2 серпня 2013 року.
Не погоджуючись з такими діями реєстратора, позивач заявила цей позов.
Приймаючи рішення, суди виходили з того, що реєстратор діяв на підстав, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законами України.
Колегія суддів вважає висновки судів передчасними.
Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема статтею 51 цього Кодексу, не передбачено право позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до адміністративного суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені КАС України.
Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване шляхом подання письмової заяви лише до початку судового розгляду справи по суті.
Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли суд після завершення підготовчого провадження, призначення справи до розгляду, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому КАС порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Таким чином стаття 51 КАС України надає право та визначає механізм реалізації прав позивача щодо зміни предмету та підстав позову.
Згідно із ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду в суді першої інстанції позивачем подано до суду "заяву", зі змісту якої вбачається, що вона направлена на зміну предмету позову в розумінні статей 51, 55 КАС України, яка містить вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 4699394 від 2 серпня 2013 року, що стало підставою для внесення запису в реєстр.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами в порушення статті 51 КАС України без належного дослідження заяви позивача щодо зміни предмету позову передчасно розглянули спір, виходячи з вимог первісного позову.
Окрім цього, згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачами її права.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Між тим, розглядаючи справу, суд першої інстанції не з'ясував обставин та не послався на докази, які підтверджували б факт переходу права до позивача на спірне майно.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
При цьому суд вживає заходи, передбачені законом, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, що відповідає принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог.
Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.
Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.
З урахуванням наведеного, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: