Києво-Святошинський районний суд Київської області
Справа № 369/724/15-ц
Провадження № 2/369/948/15
Іменем України
24.02.2015 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Ковальчук Л.М.,
при секретарі Рябець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,
У січні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла її мати ОСОБА_3, яка за життя постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1.
20 липня 2013 року на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 378/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до якої належить: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належав померлій на підставі свідоцтва про право власності за № 1589 та свідоцтва про право на спадщину за № 1591, виданих Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою 15 червня 1979 року.
ОСОБА_3 за життя склала заповіт, посвідчений 15 грудня 1999 року секретарем виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (реєстр. № 72), яким все своє майно заповіла ОСОБА_4, який доводиться їй онуком, однак він відмовився від прийняття спадщини за заповітом.
20 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначений житловий будинок АДРЕСА_1.
Державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріально контори Панікар В.М. виніс постанову від 28 лютого 2014 року та відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_3. Підставою для відмови стала неможливість встановити факт родинних зв'язків, оскільки у свідоцтві про народження ОСОБА_1 мати зазначена як ОСОБА_3, а у свідоцтві про смерть - ОСОБА_3.
Враховуючи розбіжності у документах та з метою належного оформлення права на спадкове майно виникає необхідність встановлення факту наявності родинних зв'язків.
ОСОБА_1 зазначала, що відповідно до експертного висновку від 14 листопада 2013 року, наданого Українським бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України, вбачається, що українські форми імен по батькові «ОСОБА_3», «ОСОБА_3», «ОСОБА_3», а також записи російською «ОСОБА_3» та «ОСОБА_3» у документах, наданих для дослідження, є ідентичними.
Іншою підставою відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину є різний запис про номер житлового будинку у правовстановлюючих документах. Так, у свідоцтві про право власності та свідоцтві про право на спадщину, виданих Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою 15 червня 1979 року за № 1589 та № 1591, номер житлового будинку зазначено «27», а в Реєстраційних посвідченнях зазначено номер житлового будинку «26».
ОСОБА_3 з 01 травня 1949 року і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 проживала за адресою: АДРЕСА_1. Після смерті батька ОСОБА_1 ОСОБА_9 Княжицька сільська рада надала до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори довідку № 185 для оформлення спадщини. Голова виконавчого комітету Княжицької сільської ради та секретар помилково вказали, що житловий будинок, де проживав померлий ОСОБА_9 та його дружина ОСОБА_3, розташований по АДРЕСА_2, і на підставі цієї довідки державний нотаріус Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Стратілат П.І. 15 червня 1979 року видала ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_2, та свідоцтво про право на спадщину за законом, де адреса будинку також вказана «АДРЕСА_2». У довідці Княжицької сільської ради та у вказаних свідоцтвах міститься посилання, що згідно із записом в погосподарській книзі виконавчого комітету Княжицької сільської ради під № 200 будинок ОСОБА_9 знаходиться у АДРЕСА_2. Однак, у погосподарській книзі виконавчого комітету Княжицької сільської ради під № 200 міститься запис, що будинок ОСОБА_9 знаходиться у АДРЕСА_1
Також у довідках КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» від 18 грудня 2013 року № 1057 та від 28 січня 2014 року № 73 зазначено, що до інвентаризаційної справи № 70 внесено житловий будинок ОСОБА_3, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Наголошено, що перед нотаріальним посвідченням свідоцтва про право власності за № 1589 та свідоцтва про право на спадщину за № 1591, виданих Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою 15 червня 1979 року, технічна інвентаризація будинку не проводилася, довідки про загальну та житлову площу не видавалися. Первинна техінвентаризація будинку № 26 була проведена лише 13 липня 1987 року, а реєстраційні посвідчення на будинок № 26 видані 18 серпня 1995 року.
Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просила суд встановити юридичний факт, що вона є дочкою померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3, та визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 поданий позов підтримала та просила його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, суду надано заяву про розгляд справи у відсутності представника сільської ради.
Представник третьої особи Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, суду надано заяву про розгляд справи у відсутності представника нотаріальної контори.
Суд, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28 лютого 2014 року державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1, який належав померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3, оскільки неможливо чітко встановити номер житлового будинку, та неможливо встановити факт родинних відносин між спадкоємицею ОСОБА_1 та спадкодавицею ОСОБА_3.
У зв'язку з викладеним у ОСОБА_1 виникла необхідність у судовому порядку встановити факт родинних відносин та визнати право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
На підтвердження родинних відносин, а саме факту, що померла ОСОБА_3 доводилася матір'ю ОСОБА_1, позивач надала Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, відповідно до якого вбачається, що ОСОБА_1 внаслідок реєстрації шлюбу з ОСОБА_12 14 грудня 1974 року, зареєстрованого виконавчим комітетом Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, змінила прізвище на «ОСОБА_1».
Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що у віці 85 років померла ОСОБА_3. У заповіті, складеному 15 грудня 1999 року, вказано також «ОСОБА_3».
ІНФОРМАЦІЯ_6 після смерті ОСОБА_9 його дружина подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, та підписалася як «ОСОБА_3», що встановлено з її паспорта та підтверджується державним нотаріусом.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 15 червня 1979 року вбачається, що після смерті ОСОБА_9 його дружині ОСОБА_3 (російською «ОСОБА_3») належить ? частина житлового будинку АДРЕСА_2.
Однак, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 червня 1979 року вбачається, що дружиною померлого ОСОБА_9 є ОСОБА_3.
Реєстраційне посвідчення про реєстрацію права власності на ? житлового будинку АДРЕСА_1, зрозуміло, що право власності в порядку спадкування визнано за ОСОБА_3.
З свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_9 одружився із ОСОБА_3, і внаслідок реєстрації шлюбу вона змінила прізвище та стала ОСОБА_3.
Відповідно до довідки Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 32 від 27 січня 2014 року, спадкоємицею ОСОБА_9 є ОСОБА_3.
У свідоцтві про народження ОСОБА_1 (після укладення шлюбу - ОСОБА_1) серії НОМЕР_3 її матір'ю записана ОСОБА_3, а батьком - ОСОБА_9.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 (російською - «ОСОБА_3») серії НОМЕР_4 вбачається, що її батьком є ОСОБА_17.
Державні акти на право власності на земельну ділянку видані Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області на ім'я ОСОБА_3.
Вказані документи із зазначенням різних варіантів написання по батькові ОСОБА_3 наявні в матеріалах спадкової справи, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3, що дає підстави вважати, що «ОСОБА_3», «ОСОБА_3» і «ОСОБА_3» є варіантами одного і того ж по батькові.
Окрім того, позивач ОСОБА_1 також надала експертний висновок Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України, відповідно до якого українські форми імені по батькові «ОСОБА_3» (Державний акт на право приватної власності на землю; Державний акт про право власності на земельну ділянку; технічний паспорт, запис ОСОБА_3), «ОСОБА_3» (свідоцтво про смерть, запис ОСОБА_3), «ОСОБА_3» (свідоцтво про народження ОСОБА_1, запис «Мати - ОСОБА_3»; свідоцтво про одруження - запис ОСОБА_3), а також запис російською мовою «ОСОБА_3» (ощадна книжка, запис ОСОБА_3), «ОСОБА_3» (свідоцтво про народження, запис ОСОБА_3) у документах, наданих для експертизи, є ідентичними. З вказаного висновку зрозуміло, що розбіжності в українських записах виникли внаслідок документальної фіксації форм по батькові від варіантів особового імені: офіційного «ОСОБА_17» та розмовних «ОСОБА_17», «ОСОБА_17». За чинними стандартами нормативним є запис українською мовою «ОСОБА_17» - «ОСОБА_3».
Також факт родинних відносин між ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_3 підтверджується наявністю у позивачки ОСОБА_1 копії спадкової справи після померлого ОСОБА_9, який доводився батьком позивачці та чоловіком ОСОБА_3
Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 234 ЦПК України визначено, що судом може бути встановлено факти, що мають юридичне значення, тобто такі, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У відповідності до ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, належності правовстановлюючих документів особі, а також інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими та доведеними вимоги позивача ОСОБА_1 щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 доводилася дочкою померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3.
З відповіді КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» від 18 грудня 2013 року № 1057 вбачається, що до інвентаризаційної справи № 70 внесено житловий будинок ОСОБА_3, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Свідоцтво про право власності та свідоцтво про право на спадщину за законом видано ОСОБА_3 на будинок № 27. Окрім того, за результатами поточної інвентаризації будинку № 26 встановлено, що загальна площа будинку збільшена на 158,8 кв.м., а житлова - на 92,8 кв.м., і за рахунок знесення окремих приміщень та самочинно збудованих приміщень загальна площа будинку становить 236,0 кв.м., а житлова - 140,4 кв.м.
Відповідно до довідки від 23 січня 2014 року № 30, наданої Княжицькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, у довідці від 14 червня 1979 року за № 185, яка видавалась ОСОБА_3, було допущено помилку в адресі нерухомого майна - невірно вказано номер житлового будинку. КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» дійшов висновку, що нерухоме майно, яке зареєстроване за ОСОБА_3, має адресу: АДРЕСА_1, а внесення запису про номер будинку № 27 є помилковим.
Відповідно до Погосподарської книги Княжицької сільської ради будинок ОСОБА_3 має номер АДРЕСА_1.
У свідоцтві про право власності, виданому ОСОБА_3, зазначено, що їй належить будинок АДРЕСА_2, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9. Вказаний номер будинку також зафіксований у Свідоцтві про право на спадщину за законом.
Однак, відповідно до реєстраційних посвідчень встановлено, що ОСОБА_3 належить житловий будинок АДРЕСА_1.
З матеріалів спадкової справи № 11-7/101 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_9 належав житловий будинок АДРЕСА_2.
Відповідно до матеріалів спадкової справи № 378/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 вбачається, що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 85 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1. За життя вона склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, яке їй належатиме на день смерті і на яке вона за законом матиме право, заповідає онуку ОСОБА_4. Однак, ОСОБА_4 своєю заявою відмовився від спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3.
Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до вимог ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
Положення ч. 1 ст. 1223 ЦК України встановлюють, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до довідки Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 32 від 27 січня 2014 року зрозуміло, що нумерація житлового будинку в Княжицькій сільській раді не змінювалася, і власник вказаного будинку ОСОБА_9 та його дружина і спадкоємиця ОСОБА_3 постійно проживали у будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до Державного акту серії ЯЛ № 394329 на право власності на земельну ділянку та Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 116232 вбачається, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з вимогами ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, спадкоємиця померлої ОСОБА_3 за законом ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, але їй було відмовлено у зв'язку із неможливістю встановити факт родинних відносин між позивачкою та померлою ОСОБА_3, та у зв'язку з неможливістю встановити номер житлового будинку, який є спадковим майном.
Відповідно до положень Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Однак, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що ОСОБА_9, ОСОБА_3, як його спадкоємиця, були власниками будинку АДРЕСА_2.
Проте, з довідки Княжицької сільської ради № 32 від 27 січня 2014 року вбачається, що при внесенні даних була допущена помилка, і насправді ОСОБА_9 та ОСОБА_3 були власниками житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується записом у погосподарській книзі.
Однак, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача ОСОБА_1 у визнанні права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до вимог п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.
Відповідно до позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної у Листі № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», встановлено, що самочинно реконструйований будинок не створює право власності.
Відповідно до вимог п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Самочинно збудоване майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку.
Однак, відповідно до викладених у Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз'яснень, спадкоємець не позбавлений права звернутися із позовними вимогами про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва.
Наявність чи відсутність самочинного перепланування чи добудови житлового будинку та співвідношення такої добудови із фактичною площею будинку повинна встановлюватися судом на підставі технічного паспорту та інвентаризаційної справи.
В матеріалах справи міститься довідка з КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради» від 18 грудня 2013 року за № 1057, відповідно до якої встановлено збільшення загальної та житлової площі будинку за рахунок знесення окремих приміщень та самочинної добудови приміщень.
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 10 та ч. 1 ст. 27 ЦПК України суд, сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснив позивачу ОСОБА_1 її права, зокрема, право заявляти клопотання та подавати докази з метою обґрунтування своїх доводів та заперечень, а саме право заявити клопотання про витребування доказів. Однак, позивач ОСОБА_1 відповідно до наданих та роз'яснених їй процесуальних прав не заявила такого клопотання, і просила суд розглядати справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Оскільки позивач ОСОБА_1 не надала суду технічного паспорта на спірний будинок, а також не заявила клопотання про витребування інвентаризаційної справи, суд позбавлений можливості встановити загальну та жилу площу будинку, який би перейшов до ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом без урахування зазначених у технічному паспорті самовільно збудованих та переобладнаних приміщень.
Враховуючи викладене та у зв'язку з тим, що за результатами поточної інвентаризації будинку № 26 встановлено, що загальна та житлова площа будинку збільшені за рахунок знесення окремих приміщень та самочинно збудованих приміщень, що зафіксовано КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області», суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, оскільки вказаний будинок був самочинно перебудований, що за законом не може створювати права власності та бути підставою для визнання судом такого права.
Керуючись до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», п.п. 6, 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», ч. 2 ст. 376, ст. 1216, ч. 1 ст. 1218, ч. 1 ст. 1223, ст.ст. 1233, 1236, 1297 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 10, 60, 213, 215, 218, 234, 256 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, доводилась дочкою ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4.
У решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду або шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в разі відсутності в судовому засіданні осіб, які брали участь у справі, під час проголошення судового рішення.
Суддя Л.М. Ковальчук