Рішення від 06.02.2015 по справі 368/126/15-ц

Справа № 368/126/15-ц

Провадження № 2/368/88/15

Рішення

іменем України

"06" лютого 2015 р. Кагарлицький районний суд Київської області

В складі:

Головуючий: суддя Закаблук О.В.

При секретарі: Вареник О.Л.

Представника позивача: Пасіки Г.С.

Представника відповідача 1: ОСОБА_2

Представника відповідача 2: ОСОБА_3

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлик Київської області в залі суду цивільну справу за позовною заявою Кредитної спілки «Українська кредитно - фінансова група» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.01.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява Кредитної спілки «Українська кредитно - фінансова група» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить суд винести рішення, яким:

- стягнути солідарно з Відповідачів ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, іпн. НОМЕР_1, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн. НОМЕР_2, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, іпн. НОМЕР_3 на користь Позивача Кредитної спілки «Українська кредитно - фінансова гоупа» суму заборгованості за кредитним договором № КВ-01893/1104 від 25 лютого 2008 року в розмірі 43 665 грн. (сорок три тисячі шістсот шістдесят п'ять) грн. 85 коп.

- стягнути солідарно з Відповідачів, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, іпн. НОМЕР_1, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн. НОМЕР_2, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, іпн. НОМЕР_3, на користь Позивача Кредитної спілки «Українська кредитно - фінансова група» моральну шкоду в розмірі 5 000,00 (п'ять тисяч гривень 00 коп.).

- стягнути з відповідачів всі судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Згідно ч. 1 ст. 113 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

25 лютого 2008 року Кредитна спілка «Українсько кредитно - фінансова група» (далі-Позивач) та ОСОБА_5 (далі-Відповідач 1) уклали кредитний договір № КВ-01893/1104 (далі-Договір).

Позивач, зобов'язується надати грошові кошти у кредит строком на 36 місяців у сумі 16 500 (шістнадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., а Відповідач в свою чергу зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до пунктів 2.1., 2.3., 3.1., 3.3, 3.7. даного Договору.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Позивач повністю виконав свої зобов'язання перед Відповідачем 1 згідно умов Договору, про що свідчить видатковий касовий ордер від 25 лютого 2008 року. Відповідачі не виконує умов договору, не погашає кредит та не сплачує проценти, в порядку визначеним цим Договором, оплата за договором проходить повільно та не в повному обсязі.

Так, не дивлячись на те, що строк договору 36 місяців, та повне погашення боргу повинно бути здійснена до 25.02.2011 р., остання оплата поступила 16.12.2011р., тобто із значним пропущенням строку.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

25 лютого 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язання, Позивач та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач 2), ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Відповідач 3) уклали договір Поруки № КВ - 01893/1104. Відповідно до пунктів договору Поруки І., 2., 3., 4.. 7.. 9. Відповідач 2 та Відповідач 3 відповідають як солідарні боржники в повному обсязі перед Позивачем за порушення виконання зобов'язань Відповідача 1 по Кредитному договору № КВ-01893/1104 від 25 лютого 2008 року.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову субсидіарну відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 6.3 Договору у разі невиконання або неналежного виконання Сторонами власних зобов'язань згідно цього договору, винна сторона відшкодовує іншій Стороні завдані цим збитки.

Згідно до п. 3.7 Договору виданий позичальнику кредит визнаний з підвищеним ризиком, тому до нього застосовується подвійна відсоткова ставка.

Згідно розрахунку станом на 20 квітня 2014 року у Відповідача виникає заборгованість в розмірі 43 665 грн. (сорок три тисячі шістсот шістдесят п'ять) грн. 85 коп., яка складається:

- 8 355 (вісім тисяч триста п'ятдесят п'ять ) грн. 82 коп. - заборгованість по тілу кредиту;

- 429 (чотириста двадцять дев'ять) грн. 47 коп. - загальна сума відсотків;

- 34 880 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят) грн.. 56 коп. - загальна сума подвійного відсотка.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.3 закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

В судовому засіданні представник позивача Пасіка Г.С. позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведені вище.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_5 не з»явилася, з»явилася її представник.

В судовому засіданні представник відповідача, - ОСОБА_2 проти позову заперечувала, та просила суд закрити провадження у справі в зв»язку з сплином строків позовної давності.

Свою позицію представник відповідача ОСОБА_2 обґрунтовувала наступним.

Стосовно позову, поданого КС «Українська кредитно - фінансова група» проти ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомляю наступне, - 20.11.2014 року Деснянським районним судом було повністю скасоване рішення Постійно діючого Третейського суду при асоціації виробничих підприємств «Бона Деа», про стягнення заборгованості за кредитним договором. Оскільки згідно статті 206 Цивільно Процесуального Кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Прошу суд відмовити позивачеві у задоволенні позову.

Звертає увагу суду і на те, що сума кредиту відповідачем ОСОБА_5 позивачу КС «Українська кредитно - фінансова група» повернута повністю і навіть з переплатою в сумі 98,26 грн., що підтверджено в тому розрахунку який надала сама Кредитна Спілка до справи.

Що до стягнення пені штрафних санкцій та різних неустойок про які стверджують представники даної організації повідомляю наступне, що в Україні існують закони і зокрема Цивільний кодекс України який регулює правові відносини та строки позовної давності а саме Стаття 256 та стаття 258 про спеціальну позовну давність в один рік на стягнення неустойки (штрафу, пені). Прошу суд роз'яснити данні факти представникам Кредитної спілки та закрити судове провадження в цій справі.

В судовому засіданні представник відповідача, - ОСОБА_3 проти позову заперечувала, посилаючись на обставини, які були зазначені представником відповідача, - ОСОБА_2

Суд, вислухавши представника позивача Пасіку Г.С., яка позов підтримала, представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, які проти позову заперечували, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні клопотання, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні.

25 лютого 2008 року Кредитна спілка «Українсько кредитно - фінансова група» (далі-Позивач) та ОСОБА_5 (далі-Відповідач 1) уклали кредитний договір № КВ-01893/1104 (далі-Договір).

Позивач зобов'язувався надати грошові кошти у кредит строком на 36 місяців у сумі 16 500 (шістнадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., а Відповідач в свою чергу зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до пунктів 2.1., 2.3., 3.1., 3.3, 3.7. даного Договору.

Позивач повністю виконав свої зобов'язання перед Відповідачем згідно умов Договору, про що свідчить видатковий касовий ордер від 25 лютого 2008 року.

На думку позивача, відповідач не виконав умови договору, не погашсив кредит та не сплачував проценти, в порядку визначеним цим Договором, оплата за договором проходить повільно та не в повному обсязі.

Згідно умов, строк договору становив 36 місяців, та повне погашення боргу повинно бути здійснено до 25.02.2011 р., остання оплата поступила 16.12.2011р., тобто із значним пропущенням строку.

Проте, після 16.12.2011 року позивачем не було здійснено будь - яких дій щодо стягнення з відповідачів коштів, внаслідок строки давності сплинули, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Так, остання проплата відповідачем була здійснена 16.12.2011 року, відповідно, слідуючий платіж повинен бути проведений 16.01.2012 року, відповідно, суд вважає, що строк давності у позивача розпочав відлік з 16.01.2012 року.

Строк початку відліку позовної давності з 16.01.2012 року не заперечувався також представником позивача Пасікою Г.С.

Норми матеріального права, використані судом в судовому засіданні.

Згідно ст. 256 ЦК України:

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з ви­могою про захист свого цивільного права або інтересу.

Положення ст. 256 ЦК України дає легальне визначення поняття строку позовної давності як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Проте, системне тлумачення норм цивільного і процесуального законодавства, а також доктринальне поняття позовної давності дозволяють прийти до висновку про не зовсім вдале визначення, вміщене в коментованій статті. Буквальний зміст коментованої норми означає неможливість звернення до суду у випадку пропуску строку позовної давності.

Однак, поло­ження інших спеціальних цивільно-правових норм, приписи відповідних статей процесуаль­них кодексів, що визначають підстави відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовних заяв, зокрема ст.ст. 121, 122 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно, для правильного розуміння суті і призначення позовної давності, слід розрізняти право на позов в процесуальному і матеріальному значенні.

Право на позов в процесуальному значенні означає гарантовану Конституцією і законами України можливість кожного звер­нутися за захистом своїх прав до суду без будь-яких безпідставних обмежень.

При дотри­манні формальних вимог до складання позовних матеріалів суд не може відмовити в прийн­ятті позовної заяви, в тому числі внаслідок пропуску строку позовної давності. Ця позиція унеможливлює буквальне тлумачення коментованої норми, з якої непрямо випливає висно­вок про неможливість звернення до суду у випадку пропуску строку позовної давності.

Та­ким чином, особа, ( в даному випадку позивач, - Кредитна спілка «Українська кредитно - фінансова група» правомірно звернулася до суду і за межами встановленого законом строку позо­вної давності.

Додатковим підтвердженням зазначеного висновку є зміст спеціальної норми, яка має пріорітет в застосуванні, перед нормою коментованої статті, що викладена в ч. 2 ст. 267 ЦК України, в силу якої заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийн­ята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Право на позов в матеріальному значенні означає право на його задоволення, тобто на прийняття позитивного для позивача рішення суду. Саме тут і застосовується строк позов­ної давності у випадку його пропуску без поважних причин. Так, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сто­роною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 257 ЦК України:

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно, суть і призначення строку позовної давності полягає у забезпеченні стабільності циві­льних правовідносин, у гарантуванні принципу правової визначеності між сторонами таких відносин.

Була б неприпустимою і такою, що явно суперечить основним засадам розумнос­ті, добросовісності і справедливості ситуація, за якою можна було ставити під сумнів на протязі десятирічч спірні юридичні питання. Це завдавало би значного негативного впливу і цивільному обігу, і правам учасників правовідносин.

Законодавець, виходячи із суспільної практики, встановив в ст. 257 ЦК України загаль­ний строк позовної давності тривалістю у три роки.

За цей час будь-яка особа середнього рівня розвитку і без наявності правових знань має змогу визначитися з характером поруше­ного права, суб'єктом порушення та звернутися за примусовим захистом своїх прав до від­повідного суду.

Так, суд вважає, що позивач, маючи юридичний відділ в своїй структурі, мав змогу, починаючи з 16.01.2012 року визначитися з характером поруше­ного права, суб'єктом порушення та звернутися за примусовим захистом своїх прав до від­повідного суду, зокрема, в даному випадку, до Кагарлицького районного суду Київської області.

Проте, до деяких видів правовідносин в залежності від їх особливостей законода­вцем встановлені інші строки позовної давності, відмінні від загального трирічного строку, що регулюється спеціальною нормою, а саме, статтею 258 ЦК України.

Згідно ст. 258 ЦК України:

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інфор­мації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

3. Частину третю виключено.

4. Частину четверту виключено.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.12.2011 р. N 4176-VI).

Отже, ч. 1 ст. 258 ЦК України, на виняток із загального правила, вміщеного в ст. 257 ЦК України, передбачає що для окремих видів вимог законом, ЦК України чи іншими актами цивільного законодавства, може встановлюватися спеціальна позовна давність, а са­ме скорочена, в порівнянні із загальним строком, або більш тривала.

Так позовна давність тривалістю в один рік встановлена частиною другою для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Інститут неустойки в цивільному праві, а також практика застосування його норм є не в повній мірі однозначними.

Пов'язане це з тим, що законодавець одночасно відносить неустойку до забезпечення виконання зобов'язань (пара­граф 2 глави 49 ЦК України), а також до правових наслідків порушення зобов'язань (ст. 611 ЦК України).

Відповідно, суд в даному випадку вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за сумою відсотків в розмірі 8355 грн. 82 коп. та позовні вимоги в частині відшкодування загальної суми подвійного відсотку в розмірі 34880 грн. не можуть бути задоволені, так як позивачем пропущено спеціальний термін позовної давності, який згідно положень п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України становить один рік.

Що стосується обчислення строку позовної давності, то дане питання чітко врегульовано ст. 260 ЦК України.

Так, згідно ст. 260 ЦК України:

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Отже, частина перша ст.260 ЦК України містить відсильну норму і зазначає, що позовна дав­ність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Отже, перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок.

Для позовної давності застосовуються загальні правила ст. 254 ЦК України щодо обчислення і закінчення строків встановлених роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, звернутися до суду можна в останній день строку позовної давності, однак, до закінчення часу роботи судової установи, крім передачі документів через установи зв»язку.

Згідно ст. 253 ЦК України:

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, стаття 253 ЦК України встановлює загальне правило початку перебігу цивільного строку - з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Що стосується закінчення строку, то дане питання врегульовано ст. 254 ЦК України.

Так, згідно ст. 254 ЦК України:

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробо­чий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закін­чення строку є перший за ним робочий день.

Що стосується початку перебігу позовної давності, то дане питання врегульовано ст. 261 ЦК України.

Так, згідно ст. 261 ЦК України

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчи­неного під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає пра­во пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається піль­говий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня ви­конання основного зобов'язання.

Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, мо­жуть бути встановлені законом.

Отже ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлює перелік юридичних фактів, з виникненням яких починає спливати строк позовної давності.

Отже, перебіг позовної давності починається:

- від дня, коли особа довідалася про порушення свого права;

- від дня, коли особа могла довіда­тися про порушення свого права;

- від дня, коли особа довідалася про особу, яка порушила пра­во.

За першим випадком право особи може бути порушене, однак вона об'єктивно може не знати про таку обставину. Тому закон для захисту прав потерпілої особи передбачає відлік строку позовної давності не з часу порушення самого права, а з моменту поінформованості особи про таке порушення, що може значно відрізнятися за часовим проміжком.

В будь-якому випадку для доказування своєї правової позиції потерпіла особа має надати безперечені дока­зи обставин і часу, коли вона довідалася про порушення свого права.

Другий юридичний факт з виникненням якого закон пов'язує початок перебігу строку позовної давності, стосується не об'єктивних - особа довідалася про порушення права, а суб'єктивних чинників - особа мо­гла довідатися про порушення свого права.

Для правильного розуміння цього нормативного припису слід мати на увазі, що законодавець формулює в коментованій частині статті не обов'язок особи, а саме що остання повинна дізнатися про факт порушення, а лише можли­вість отримання інформації про це, тобто пред'являє мінімум вимог для потерпілої сторони щодо здійснення дій, які стосуються факту порушеного права.

Слід зазначити, що з настанням будь-якої з альтернативних обставин, зазначених в ній, починає перебіг строк по­зовної давності.

Отже, суд зазначає, що строк позовної давності в позивача розпочався ще 16.01.2012 року.

Далі, суд зазначає, що сторони в зобов»язанні не змінювалися, проте, згідно ст. 262 ЦК України зміна сторін у зобов»язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Також судом не встановлено в судовому засіданні:

· зупинення перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 263 ЦК України;

· переривання перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 264 ЦК України;

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо застосування в даному випадку положень ст. 266 ЦК України, - застосування строків позовної давності до додаткових вимог та положень ст. 267 ЦК України, - наслідки спливу позовної давності, що врегульовано ст. 267 ЦК України.

Так, згідно ст. 266 ЦК України:

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна дав­ність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

ЦК України чи інші акти цивільного законодавства безпосередньо на дають визначення додаткових вимог. В науці цивільного права під додатковими або похідними чи акцесорни­ми вимогами прийнято вважати вимоги, що забезпечують виконання основного зо­бов'язання, що випливає із двостороннього правочину, зокрема купівлі-продажу, позики кредиту чи інших підстав, не заборонених цивільним законодавством.

Видами забезпечення виконання зобов'язання, відповідно до глави 49 ЦК України, є неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава, в тому числі іпотека, притримання, а також інші види забезпечення вико­нання зобов'язань, передбачених законом чи договором.

Отже положення ст. 266 ЦК передбачає, що зі спливом строку позовної давності за основною вимогою, вважається, що позовна давність спливла і щодо додаткової вимоги в незалежнос­ті від наявності можливих фактів щодо її зупинення чи переривання.

Згідно ст. 267 ЦК України:

Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до роз­гляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробле­ною до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є під­ставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, стаття 267 ЦК України встановлює чотири наслідки спливу строку позовної давності.

Крім того, частина друга вміщує дуже важливе для правильного розуміння позовної давності правило - заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до роз­гляду незалежно від спливу позовної давності. Зазначене є підтвердженням загальновідомої тези, що позовна давність є інститутом матеріального, а не процесуального права і вона має розумітись не як право на позов в процесуальному розумінні, а як право на задоволення по­зову, тобто в розумінні матеріального права. Більше того, жоден процесуальний кодекс не містить перешкод для відкриття провадження у справі в залежності від дотримання чи про­пуску строку позовної давності.

Сплив позовної давності, як правило, позбавляє учасника правовідносин примусового судового захисту за винятками, передбаченими частинами четвертою і п'ятою коментованої статті, але цей факт не призводить до припинення самого права.

Слід зазначити, що ч. 3 ст. 267 ЦК України в розвиток положень ст.ст. 3, 6 ЦК України щодо свободи договору та диспозитивності регулювання цивільних відносин передбачає правило, згідно якого позовна давність застосується судом лише і виключно при наявності відповідної заяви учасника проваджен­ня.

Така заява має бути належно оформлена і заявлена до винесення рішення, тобто на ста­діях підготовки справи до судового розгляду, вирішення справи та судових дебатів.

Отже, основним важливим наслідком спливу строку позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до частини четвертої коментованої статті є відмова в задово­ленні позову.

Слід зазначити, що Закон не встановлює, як і не може встановлювати ні вичерпного, ні примірного переліку поважних причин пропуску строку позовної давності. Такі причини встановлюються правозастувачем, ( в даному випадку, - судом), при вирішенні конкретних справ згідно з вимогами тих норм і інститутів мате­ріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також вимог добросовісності, ро­зумності і справедливості.

Слід зазначити, що судом в судовому засіданні було роз»яснено представнику позивача Пасіці Г.С. наслідки пропуску строків позовної давності, можливість заявлення клопотання про поновлення строків позовної давності, проте, представником позивача такого клопотання заявлено не було, що дає змогу суду застосувати положення ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. ( ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Разом з тим, ЦК України не передбачає заборони пред»явлення окремих вимог у зв»язку з пропущенням строків позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагання повернення споживчого кредиту, строк якого минув, у системному зв»язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Дану позицію суд врахував, виходячи з постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року та правової позиції судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року в справі 6 - 126 цс13.

Окрім того, суд ще раз наголошує на тій обставині, що в даному випадку суд вбачає в діях позивача нечесну підприємницьку практику, що згідно п. 14 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» є будь - яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача.

Нечесна підприємницька практика, на думку суду, в даному випадку полягає в тому, що при наявності заборгованості по кредиту у відповідача на момент фактичного моменту закінчення дії договору позивач, проявляючи не чесну підприємницьку бездіяльність, протягом тривалого часу не повідомляв про це відповідача, не виконував будь - яких дій до погашення кредиту в позасудовому порядку на протязі 2012 - 2015років.

Так, не зрозуміло чому, позивачем на протязі тривалого часу, - більше 3 років не було використано його право звернення до суду.

Дії позивача суд розцінює в даному випадку як намагання позивача, недобросовісно використовуючи межі правового поля у вигляді умов договору, зокрема, шляхом стягнення коштів з відповідача у вигляді стягнення подвійного відсотка, відповідно, суд вважає, що позивач, як більш сильна сторона угоди, ставить у скрутне матеріальне становище відповідача.

Відповідно, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову на підставі спливу позовної давності, - ч. 4 ст. 267 ЦК України

Враховуючи вищевикладене, керуючись 251 - 267 ЦК України, ст. 215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Кредитної спілки «Українська кредитно - фінансова група» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ч. 1 ст.223 ЦПК України.

Суддя Закаблук