"25" лютого 2015 р. м. Київ К/800/65856/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Ємельянової В.І.,
Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2 до Державного агентства земельних ресурсів України, Головного управління Держземагенства у Черкаській області, відділу Держземагенства у Тальнівському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_3, представника ОСОБА_2, на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року,
У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства земельних ресурсів України від 26 серпня 2014 року №461-кт/а; визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 26 серпня 2014 року № 136-к; поновити на посаді начальника відділу Держземагенства у Тальнівському районі Черкаської області з 26 серпня 2014 року; стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судами встановлено, що наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 26 серпня 2014 року №461-кт/а ОСОБА_2 звільнено з займаної посади начальника відділу Держземагенства у Тальнівському районі Черкаської області за порушення присяги державного службовцяв частині сумлінного виконання своїх службових обов'язків (неналежну організацію роботи управління) відповідно до статті 147 Кодексу законів про працю України та пункту 6 статті 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII). Вказаний наказ оголошено наказом від 26 серпня 2014 року №136-к.
Прийняттю спірного наказу про звільнення позивача передувало проведення перевірки окремих питань діяльності відділу Держземагенства у Тальнівському районі Черкаської області за результатами якої складено акт «Про результати перевірки».
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства при наданні адміністративних послуг, а саме: відсутність власної інструкції з діловодства та номенклатурних справ; недотримання відділом граничних строків надання адміністративних послуг; порушення вимог Закону України «Про адміністративні послуги», зокрема, облаштування у місцях прийому суб'єктів звернень інформаційних стендів із зразками відповідних документів та інформації в обсязі, достатньому для отримання адміністративної послуги без сторонньої допомоги, здійснення посадовими особами прийому суб'єктів звернень згідно з графіком, затвердженим керівником відповідного суб'єкта надання адміністративних послуг; не забезпечення розміщення інформаційної картки адміністративної послуги на офіційному веб-сайті та у місці здійснення прийому суб'єктів звернення; не облаштування приміщення з обмеженим доступом, а саме відсутність в порушення наказу №586 від 18 грудня 2012 року Держземагенства України «Про затвердження порядку роботи у приміщенні з обмеженим доступом»: металевих дверей, механічного замку, вхідні двері не опечатані та неопломбовані, відсутність пожежної та охоронної сигналізації, в робочий час двері не замкнені, відсутність сейфу або металевого шкафу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди прийшли до висновку, що вказаною перевіркою зафіксовано порушення позивачем вимог чинного законодавства у сфері надання адміністративних послуг, які слід кваліфікувати як порушення Присяги державного службовця.
Судами встановлено, що 17 лютого 1994 року ОСОБА_2 прийняв Присягу державного службовця.
Текст Присяги наведено у частині другій статті 17 Закону №3723-XII: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».
Отже, під порушенням Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Закону №3723-XII за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення; до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Пунктом 6 частини 1 статті 30 Закону №3723-XII визначено, що державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої у статті 17 цього Закону.
Цією нормою визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Саме ж припинення державної служби відбувається у формі звільнення.
Як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм, а дисциплінарне правопорушення пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.
При цьому необхідно враховувати, що у разі вчинення дисциплінарного правопорушення, наслідком якого може бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення з митного органу є санкціями різних рівнів відповідальності, які не можуть застосовуватися як альтернативні.
Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можливо кваліфікувати як порушення Присяги.
Отже, вирішуючи спір, судами не наведено відповідних мотивів, за яких проступок позивача можна кваліфікувати саме як порушення Присяги, а не як дисциплінарне правопорушення.
Також, суди не надали оцінку правомірності дій відповідача щодо зазначення у оскаржуваному наказі двох різних підстав для звільнення - статті 147 Кодексу законів про працю України та пункту 6 статті 30 Закону України «Про державну службу».
Крім того, зазначаючи у своєму рішенні про те, що позивач підпадає під дію Закону України «Про очищення влади» прийнятого 16 вересня 2014 року, суд апеляційної інстанції не вказав конкретну правову норму, на підставі якої судом зроблено такий висновок.
Частиною першою статті 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі статтею 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_3, представника ОСОБА_2, задовольнити частково.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський
Судді В.І. Ємельянова
О.П. Стародуб