Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Епель О.В.
25 лютого 2015 року Справа: № 826/17397/14
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_2 ( далі - позивач ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві ( далі - відповідач ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2014 р. № 879484, від 28.04.2012 р. № 0013431703, від 25.04.2013 р. № 0010621703.
Окружний адміністративний суд м. Києва своєю постановою від 29 грудня 2014 року адміністративний позов задовольнив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову та ухвалити нову про відмову у задоволенні адміністративного позову, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу за їх відсутності в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 28.04.2012 р. №0013431703, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: земельний податок з громадян у розмірі 2223,19 грн., від 25.04.2013 р. №0010621703, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: земельний податок з громадян у розмірі 2223,19 грн., від 10.06.2014 р. №879484, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб на суму 2223,19 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є платником єдиного податку та не є платником плати за землю в розумінні п. 269.1 ст. 269 ПК України.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України ( далі - ПК України ), Земельним кодексом України ( далі - ЗК України ), Цивільним кодексом України ( далі - ЦК України ) та Господарським кодексом України ( далі - ГК України ).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 377 ЦК України закріплено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно зі ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Документами, що посвідчують право власності на земельну ділянку є: державний акт, цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, свідоцтво про право на спадщину тощо. Право постійно користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
П. 270.1 ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
У п.п. 286.1 та 286.5 ст. 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Відповідно до пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У пп. 14.1.36 ст. 14 ПК України визначено, що для цілей оподаткування господарська діяльність, це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з ч. 1 ст. 140 ГК України, надходження від здачі в оренду належать до джерел формування майна суб'єктів господарювання.
Ст. 796 ЦК України встановлено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди ( їх окремої частини ) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.
Отже, з наведених правових норм вбачається, що єдиною та необхідною правовою підставою для виникнення в особи зобов'язання зі сплати земельного податку є наявність в неї земельної ділянки, зареєстрованої за нею у встановленому законодавством порядку на праві власності або користування. При цьому, землевласники і землекористувачі, які займаються підприємницькою діяльністю, зареєстровані як платники єдиного податку та використовують належні їм земельні ділянки в межах своєї господарської діяльності, звільняються від сплати земельного податку.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що земельна ділянка, за користування якою на позивачу були нараховані спірні податкові зобов'язання, та яка, відповідно до розрахунків і письмових пояснень податкового органу, складається з площі належного ОСОБА_2 нежитлового приміщення і прибудинкової територія, не зареєстрована за позивачем ані на праві власності, ані на праві користування.
Більш того, вказане нежитлове приміщення було придбано позивачем на підставі інвестиційного контракту від 03.11.2005 р. № 16-835/Д112 /а.с. 31 / та передано нею як фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на єдиному податку, в оренду іншому суб'єкту господарювання на підставі договору оренди від 01.04.2012 р. / а.с. 36 / з метою отримання прибутку, що вказує на використання земельної ділянки, на якій розміщене таке нерухоме майно, у межах господарської діяльності ОСОБА_2, що взагалі, у відповідності з приписами п. 297.1 ст. 297 ПК України, є достатньою та необхідною правовою підставою для звільнення від сплати земельного податку.
При цьому, колегія суддів зазначає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, діючи всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не надав суду апеляційної інстанції жодних належних і допустимих, у розумінні ст. 70 КАС України, доказів, які б спростовували зазначені обставини справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності достатніх і необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову та приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на це, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 грудня 2014 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 грудня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Карпушова О.В.
Кобаль М.І.