Справа: № 810/3222/14 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.
Іменем України
25 лютого 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаль М.І., секретар судового засідання Самсонова М.М., за участю сторін: позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Іщенко Ю.В., третя особа ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Іщенко Ю.В. про зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо зняття арешту та заборони на відчуження майна транспортного засобу та направити дане рішення до відповідного органу для виконання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що транспортний засіб автомобіль марки GWM HOVER CC6460KY, 2006 року, належить їй на праві власності відповідно до договору дарування від 25.02.2014р., проте відповідач 21.05.2014 р. протиправно прийняв рішення про накладення арешту на вказане майно, оскільки вона не є боржником у виконавчому провадженні ВП № 38761083, а боржником значиться ОСОБА_4
Постановою Київського окружного адміністративного суду 04.11.2014р. у задоволені позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв в межах та у спосіб визначений законом.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду 04.11.2014р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, інші сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з червня 2013 року відділом державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у рамках виконавчого провадження № 38761083 здійснювались виконавчі дії з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 657 від 09.04.2013 про звернення стягнення на нерухоме майно ОСОБА_4 з метою задоволення грошових вимог стягувача.
21.05.2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Іщенко Ю.В. винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника та оголошено заборону на відчуження будь - якого майна, що належить ОСОБА_4
Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини щодо здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606) виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Статтею 11 Закону № 606 встановлені обов'язки і права державних виконавців. Зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
У відповідності із ст.17 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.
Статтею 28 Закону № 606 встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 1 статті 52 Закону № 606 визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно ч.1 статті 57 Закону № 606 арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Частиною 1 статті 59 вказаного Закону встановлено, що майно, на яке накладено арешт передається на зберігання боржникові або іншим особам (зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.
З матеріалів справи вбачається, що 21.05.2014 р. державним виконавцем, у зв'язку з тим, що боржник ОСОБА_4 у добровільному порядку не виплатив суму боргу, винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника та оголошено заборону на відчуження будь - якого майна, що належить ОСОБА_4, в тому числі і на автомобіль марки GWM HOVER CC6460KY, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, який на день прийняття відповідачем постанови про накладення арешту значився як власність боржника.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач діяв в межах та у спосіб визначений законом, оскільки державний виконавець зобов'язаний був вжити заходи щодо арешту майна боржника внаслідок невиконання ним виконавчого документа у добровільному порядку.
Крім того, чинним законодавством, зокрема, в силу вимог частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.
Повний текст ухвали виготовлено 26.02.2015р.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 р., залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Іщенко Ю.В., третя особа ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити певні дії, залишити без змін.
Ухвалу суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
М.І. Кобаль
.
Головуючий суддя Карпушова О.В.
Судді: Кобаль М.І.
Епель О.В.