23 лютого 2015 р. Справа № 876/6161/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді: Сапіги В.П.,
суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,
за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова головного управління Міндоходів у Львівській області до ОСОБА_2, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління Державної автомобільної інспекції головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення податку -
ДПІ у Шевченівському районі м.Львова головного управління Міндоходів у Львівській області звернулася до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в розмірі 132020,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що відповідачем при проведенні першої реєстрації транспортного засобу не сплачено до бюджету суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року відмовлено в задоволенні позову з тієї підстави, що наявна постанова суду, якою дії ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області при реєстрації автомобілів за громадянином ОСОБА_3 визнані неправомірними.
Не погоджуючись з доводами, викладеними у прийнятому рішенні, позивач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Львова головного управління Міндоходів у Львівській області подала апеляційну скаргу, вважаючи їх такими, що не враховують всіх обставин справи та не базуються на нормах чинного законодавства, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема, апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги тим, що сума податку з власників транспортних засобів, яка мала б бути сплачені відповідачем під час первинної реєстрації не зарахована на єдиний казначейський рахунок державного бюджету, а тому є підставою вважати , що відповідач не виконав обов'язку із сплату податку. Відповідач належними та допустимими доказами не спростував викладені у позові доводи податкового органу та не підтвердив виконання покладеного на нього обов'язку із сплати податку
Суд в порядку ст. 55 КАС України, за клопотанням позивача допустив заміну первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м.Львова головного управління Міндоходів у Львівській області його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних мотивів.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 року порушення якого встановлено податковим органом, та Закон України від 25.06.1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», Закон України від 21.12.2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» втратили чинність з 01 січня 2011 року, згідно з Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).
Спірні правовідносини виникли до 01.01.2011 року, а тому положення Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» та « Про систему оподаткування», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» застосовуються Судом при вирішенні спору.
Закон України від 25.06.1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» визначає ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Відповідно до ст. 2 цього ж Закону під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Згідно зі ст. 14 цього ж Закону до загальнодержавних належать, зокрема, такі податки і збори (обов'язкові платежі), як податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Відповідно до ст. 20 цього ж Закону контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього ж Закону є об'єктами оподаткування.
Відповідно до ст. 2 цього ж Закону об'єктами оподаткування є, зокрема, автомобілі вантажні - код 8704.
Згідно зі ст. 3 цього ж Закону перша реєстрація в Україні - це реєстрація транспортного засобу в Україні, яка здійснюється уповноваженими державними органами України вперше щодо цього транспортного засобу.
Згідно з ч. 1 ст. 5 цього ж Закону податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується фізичними особами - перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд.
Згідно з ч. 6 ст. 5 цього ж Закону фізичні особи - платники податку зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку за попередній (у разі здійснення сплати) та за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього податку, - відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.
Згідно з ч. 5 ст. 6 цього ж Закону сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у статті 3 цього ж Закону. У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов'язані сплатити податок не більш як за три попередні роки. Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередні роки. Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов'язані щомісячно повідомляти податкові органи про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом попереднього місяця, за формою, затвердженою центральним податковим органом України, та їх власників.
Відповідно до ст. 7 цього ж Закону у разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування з власників транспортних засобів стягуються сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 року податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.
Згідно Інструкції «Про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та здійснення перевірок реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України» затвердженої наказом МВС України №335 від 10.04.2002р. та відповідно до постанови КМУ від 14.04.1997р. №341 «Про Положення про ДАІ МВС» працівниками ВРЕР ДАІ здійснюється контроль за внесенням обов'язкових платежів власниками транспортних засобів і ставиться відмітка працівником на заяві із зазначенням номерів квитанцій про сплату обов'язкових платежів. У зв'язку із цим, спеціалісту ВРЕР ДАІ ГУМВС України у Львівській області перед проведенням реєстрації транспортного засобу в обов'язковому порядку повинна бути пред'явлена квитанція про сплату відповідних податків. У разі відсутності квитанції про сплату податків з власників транспортних засобів, реєстрація автомобіля не відбувається. Отже, Суд дійшов переконання, що питання про надання дозволу на реєстрацію транспортних засобів відноситься виключно до компетенції працівників ВРЕР.
Як встановив суд першої інстанції, а також підтверджується додатком до листа Львівського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління Державтоінспекції ГУМВС України у Львівській області від 11.02.2011 року, ОСОБА_2 23.02.2010 року та 08.10.2009 року здійснив першу реєстрацію наступних транспортних засобів: MERCEDES-BENZ SPRINTER 312D, 1997 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; MERCEDES-BENZ SPRINTER 312, 1999 року випуску, НОМЕР_4; DAIMLER CHRYSLER, 1998 року випуску, НОМЕР_2; MAN L2000, 1999 року випуску, НОМЕР_3.
Із розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів при першій реєстрації транспортного засобу вбачається, що відповідач повинен був сплатити 132020 грн.
В матеріалах справи наявний лист директора Західного ГРУ Приватбанк від 04.11.2010 року за №5949, у додатку до якого зазначено, що квитанцій про сплату податку при реєстрації вищенаведених транспортних засобів не знайдено.
Стосовно доводів позивача про те, що податок з власників транспортних засобів на загальну суму 132020 грн. не надійшов на рахунок відповідного місцевого бюджету, то суд звертає увагу на те, що поняття «сплата податку» та «надходження коштів на рахунок» не є тотожними поняттями. Сплата податку є обов'язком платника податку, а надходження коштів на рахунок є результатом діяльності установ, які в установленому законом порядку уповноважені на здійснення діяльності у сфері обігу грошових коштів, відтак, відповідач не може нести обов'язку подвійної сплати вищевказаного податку, оскільки суми цього податку повинні бути стягнуті з осіб, які вчинили кримінально карні діяння.
Згідно з пунктами 8, 9 Правил ввезення транспортних засобів на територію України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1994 року № 341 (чинних на час виникнення спірних відносин), усі ТЗ, що ввозяться на територію України, підлягають митному оформленню в порядку, встановленому чинним законодавством. Увезені в Україну ТЗ реєструються в органах ДАІ на підставі належним чином оформлених і виданих митними органами вантажних митних декларацій (для юридичних осіб), посвідчень про реєстрацію ТЗ (для громадян) або завірених митними органами довідок-рахунків (для юридичних осіб та громадян). У разі коли ТЗ експлуатувалися за межами України і були зареєстровані у відповідних органах іноземної держави, обов'язковим є подання до органів ДАІ реєстраційних документів цієї держави. Згідно з пунктом 30 Правил ТЗ (складові частини, що мають ідентифікаційні номери), ввезені в Україну фізичними особами, підлягають реєстрації на підставі заяв власників і виданих митними органами посвідчень на їх реєстрацію в підрозділах ДАІ із зазначенням відомостей про сплату мита, заборону відчуження, дати зворотного вивезення.
Виходячи із вимог законодавства, яке на момент виникнення спірних правовідносин регулювало питання сплати податку з власників транспортних засобів та самохідних машин і механізмів (частини 6 статті 5 Закону №1963-XII та пунктів 3, 8 Правил), суд дійшов переконання, що реєстрація на ім'я ОСОБА_5 транспортних засобів відбулася після перевірки посадовими особами Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області сплати особою необхідних платежів, в тому числі податку з власників транспортних засобів, після чого у встановленому порядку про це були зроблені відповідні відмітки на заяві.
Вказана позиція суду узгоджується по суті із позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 22.10.2013 року (справа № 21-104а13).
Також, суд акцентує увагу на практиці Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, позивачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності донарахування йому суми податку з власників транспортних засобів.
З врахуванням викладених обставин, зокрема і того, що державна реєстрація вищезазначених транспортних засобів за відповідачем не визнана в судовому порядку неправомірною, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для стягнення з ОСОБА_2 податку з власників транспортних засобів відсутні, оскільки сплата такого пов'язується з державною реєстрацією.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи та прийшов до вірного висновку.
З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі № 2а-6050/11/1370 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий-суддя Сапіга В.П.
Судді: Левицька Н.Г.
Обрізко І.М.
Повний текст виготовлено 24.02.2015р.