04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" лютого 2015 р. Справа№ 910/24525/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Федорчука Р.В.
Лобаня О.І.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 23.02.2015
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 (повне рішення складено 26.12.2014)
у справі №910/24525/14 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сіопласт»
до публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
про стягнення 74 759,76 грн.,-
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі №910/24525/14 позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сіопласт» 682,82 грн. 3%річних, 4 595,13 грн. інфляційних втрат та 1 820,87 грн. судового збору. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі №910/24525/14 скасувати в частині стягнення з ПАТ «Укрнафта» на користь ТОВ «Сіопласт» 4 595,13 грн. індексу інфляції та 682,82 грн. 3% річних, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою від 26.01.2015 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/24525/14 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіопласт» на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу ПАТ «Укрнафта» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі №910/24525/14 - без змін.
Представник позивача брав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі №910/24525/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «Укрнафта» - без задоволення.
Представник відповідача брав участь у судовому засіданні, надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ПАТ «Укрнафта» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі №910/24525/14 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю «Сіопласт» (продавець) та публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №07.1/411-МТР за умовами якого продавець передає, а покупець приймає і оплачує продукцію (товар) відповідно до додатку, що є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 4.2. договору, загальна вартість договору визначається загальною вартістю товару, згідно додатку, що є невід'ємною частиною.
Пунктом 5.2. договору визначено, що покупець проводить оплату товару на умовах, зазначених у додатку, що є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 3.5. договору по прибуттю товару в кінцевий пункт призначення його прийом проводиться безпосередньо вантажоотримувачем з обов'язковим оформленням акту приймання.
Додатком до договору №07.1/411-МТР від 16.04.2014 сторони погодили номенклатуру товару, що поставлятиметься для покупця, умови поставки, загальну вартість товару - 69 230,80 грн., та умови оплати товару - відстрочка платежу 60 календарних днів.
У жовтні ТОВ «Сіопласт» звернулося до ПАТ «Укрнафта» з претензією, в якій позивач просив відповідача розрахуватись за поставлений товар.
Однак, взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати товару відповідач не виконав, у зв'язку з чим у листопаді 2014 року ТОВ «Сіопласт» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Укрнафта» про стягнення 69 230,80 грн. заборгованості, 4 846,14 грн. втрат від інфляції та 682,82 грн. 3% річних.
При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 4 846,14 грн. втрат від інфляції та 682,82 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за видатковими накладними №214 від 06.05.2014 та №215 від 06.05.2014 позивачем поставлено замовлений відповідачем товар загальною вартістю 69 230,80 грн.
Товар за видатковою накладною №214 від 06.05.2014, відповідно до експрес-накладної №59998009507567 ТОВ «Нова Пошта», був отриманий представником відповідача за довіреністю Кривоніс І.І. 07.05.2014.
Товар за видатковою накладною №215 від 06.05.2014, відповідно до експрес-накладної №59998009517751 ТОВ «Нова Пошта», отриманий представником відповідача за довіреністю Дубенським Є.В. 08.05.2014.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Тобто, якщо інше не встановлено укладеним між сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Виходячи з умов договору купівлі-продажу №07.1/411-МТР від 16.04.2014, а саме п. 6 додатку до договору, який є невід'ємною частиною договору, сторони передбачили відстрочку платежу 60 календарних днів, тому відповідач повинен був оплатити товар до 07.07.2014.
В порушення умов договору, грошові кошти в розмірі 69 230,80 грн. за поставлений товар позивачу на момент звернення з позовом до суду не сплатив.
Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції, місцевим господарським судом встановлено, що 17.11.2014 відповідач погасив суму основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями №10360-ПБ14 від 17.11.2014 на суму 6 540,00 грн. та №10359-ПБ14 від 17.11.2014 на суму 62 690,80 грн. (а.с. 78-79).
Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Отже, з огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі №910/24525/14 в частині стягнення з ТОВ «Укрнафта» 69 230,80 грн. основної заборгованості підлягає припиненню.
Також позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання зо договором купівлі-продажу №07.1/411-МТР від 16.04.2014.
Однак, скаржник зазначає, що сторони не домовились про строки оплати товару, а умова про відстрочку платежу не може стосуватися строку або терміну здійснення розрахунків, а тому відповідачем не порушено строків оплати поставленого товару.
Апелянт також посилається на те, що в позивача не виникло право вимоги оплати товару, оскільки п. 3.2. договору купівлі-продажу визначено, що датою поставки за вважається дата підписання акту приймання-передачі, який позивачем і відповідачем не підписано.
Дані твердження відповідача колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Пунктом 3.5. договору передбачено, що по прибуттю товару в кінцевий пункт призначення його прийом проводиться безпосередньо вантажоотримувачем з обов'язковим оформленням акту приймання.
Тобто, відсутність актів приймання-передачі є порушенням відповідача стосовно оформлення приймання поставленого товару.
Крім того, розділом 5 договору купівлі-продажу не визначено, що строк оплати товару обчислюється від дати підписання актів приймання-передачі товарів, а зазначено, що покупець проводить оплату товару на умовах, зазначених у додатку, що є його невід'ємною частиною.
Пунктом 6 додатку до договору купівлі-продажу, який є його невід'ємною частиною, сторони передбачили відстрочку платежу 60 календарних днів, а тому відповідач повинен був оплатити товар до 07.07.2014.
Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору, у визначений договором строк оплату товару не здійснив, тобто є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Оскільки відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконав, прострочивши виконання грошового зобов'язання, позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат у розмірі 4 846,14 грн. та 3% річних в розмірі 682,82 грн. за період з 08.07.2014 по 04.11.2014.
Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку, що розрахунок який здійснено позивачем та перевірено господарським судом міста Києва, є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 4 846,14 грн. інфляційної складової боргу та 682,82 грн. 3% річних за час прострочення.
Таким чином, з ПАТ «Укрнафта» на користь ТОВ «Сіопласт» підлягає стягненню 4 846,14 грн. інфляційних втрат та 682,82 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. ст. 33-34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі №910/24525/14 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі №910/24525/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «Укрнафта» - без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі №910/24525/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 у справі №910/24525/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/24525/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді Р.В. Федорчук
О.І. Лобань