33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 лютого 2015 року Справа № 918/1744/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.
при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: представник не з'явився;
від відповідача: Кухта О.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ на рішення господарського суду Рівненської області від 23.12.14р. у справі № 918/1744/14 (суддя Марач В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ
до відповідача Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради
про стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-4) до Комунального підприємства «Рівнерайкомуненергі» Рівненської районної ради» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача: 302 006 грн. 86 коп. боргу, 73 306 грн. 05 коп. пені, інфляційних втрат в сумі 63 432 грн. 33 коп. та 20 736 грн. 97 коп. річних.
Позивачем, 23 грудня 2014 року було подано до господарського суду Рівненської області заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 65-66), котру було прийнято місцевим господарським судом як заяву про збільшення позовних вимог, в котрій, з підстав, висвітлених у даній заяві, Позивач просив стягнути з Відповідача: пеню в розмірі 73 306 грн. 05 коп., три відсотки річних в розмірі 22 995 грн. 81 коп. та інфляційні втрати в розмірі 91 458 грн. 37 коп..
Рішенням господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року (а.с. 79-83) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернулися з апеляційною скаргою (а.с. 90-93) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги.
Апеляційна скарга Позивача мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що договори про організацію взаєморозрахунків не містять положення про розповсюдження його дії на відносини сторін, що склалися до його укладання (зворотня сила), укладені 10 лютого 2014 року та 17 жовтня 2014 року, а отже нарахування, що здійснені Позивачем до укладення цих договорів, є правомірними.
Ухвалою суду від 19 січня 2015 року (а.с. 89) апеляційну скаргу Позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25 лютого 2015 року на 15 год. 10 хв..
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу Позивача (а.с. 90-93), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі Позивача та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Позивача.
Представник Позивача в судове засідання від 4 лютого 2014 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 100). Причини неявки своїх представників Позивач не повідомив. Жодних клопотань від Позивача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.
З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Позивача, за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні від 25 лютого 2015 року представник Відповідача заперечив проти апеляційної скарги Позивача, вважає її доводи необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.
Заслухавши пояснення представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року по справі № 918/1744/14 залишити без змін. При цьому, суд виходив з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2012 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3042-ТЕ-28 (надалі - Договір; а.с. 12-17).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов'язався передати Відповідачу у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України Позивачем за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору, газ, що продається за цим Договором, використовується Відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками.
Як вбачається з пункту 2.1 Договору, Позивач передає Відповідачу з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 2021 тис. куб.м..
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.
5 квітня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору (а.с. 18), якою змінено обсяги газу, що передаються за Договором, а саме викладено пункт 5.5 статі 5 «Ціна газу» у наступній редакції: « 5.5. Загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 2 220 185 грн., крім того ПДВ - 444 037 грн., разом з ПДВ - 2 664 222 грн.».
23 грудня 2013 року сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору (а.с. 19), якою визначено, що кількість газу, яка передається Відповідачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу Відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання пункту 2.1 Договору Позивач поставив, а Відповідач прийняв природний газ в обсязі на загальну 2 135 396 грн.86 коп., що підтверджуються належним чином засвідченими копіями актів приймання-передачі природного газу, а саме: актом приймання-передачі від 27 травня 2013 року у січні 2013 року прийнято природного газу обсягом 356,230 тис.куб.м. на суму 466 376 грн. 32 коп.; актом приймання-передачі природного газу від 27 травня 2013 року у лютому 2013 року прийнято природний газ обсягом 260,728 тис.куб.м. на суму 341 345 грн. 10 коп.; атом приймання-передачі природного газу від 27 травня 2013 року у березні 2013 року прийнято природного газу обсягом 311,198 тис.куб.м. на суму 407 420 грн. 42 коп.; актом приймання-передачі природного газу від 27 травня 2013 року у квітні 2013 року прийнято природного газу обсягом 105,996 тис.куб.м. на суму 138 769 грн. 97 коп.; актом приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2013 року у жовтні 2013 року прийнято природного газу обсягом 130,847 тис.куб.м. на суму 171 304 грн. 88 коп.; актом приймання-передачі від 30 листопада 2013 року у листопаді 2013 року прийнято природного газу обсягом 183,664 тис.куб.м. на суму 240 452 грн. 92 коп.; актом приймання-передачі від 31 грудня 2013 року у грудні 2013 року прийнято природного газу обсягом 282,407 тис.куб.м. на суму 369 727 грн. 25 коп..
Відтак, колегія суду констатує, що в розрізі пункту 6.1 Договору Відповідач повинен був провести розрахунки за поставлений природний газ у такі терміни: за газ, поставлений у січні 2013 року - до 14 лютого 2013 року; за газ, поставлений у лютому 2013 року - до 14 березня 2013 року; за газ, поставлений у березні 2013 року - до 14 квітня 2013 року; за газ, поставлений у квітні 2013 року - до 14 травня 2013 року; за газ, поставлений у жовтні 2013 року - до 14 листопада 2013 року; за газ, поставлений у листопаді 2013 року - до 14 грудня 2013 року; за газ, поставлений у грудні 2013 року - до 14 січня 2014 року.
Колегія суду зазначає, що 10 лютого 2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської облдержадміністрації, Департаментом житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Рівненської районної державної адміністрації, Рівненською районною державною адміністрацією, Відповідачем та Національною акціонерною компанією «Нафтобаз України» було укладено договір № 31/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»; надалі Договір № 31/30 від 10 лютого 2014 року; а.с. 57-60).
Дослідивши Договір № 31/30 від 10 лютого 2014 року колегія суду констатує, що Розділом 1 Договору від 10 лютого 2014 року № 31/30 закріплено, що предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30.
Згідно пункту 9 Договору № 31/30 від 10 лютого 2014 року визначено, що: сторона шоста (Відповідач) перераховує на рахунок сторони останньої (Позивача) кошти в сумі 658 510 грн. 86 коп., у тому числі ПДВ 109 751 грн. 81 коп., для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з Договором.
Як закріплено підпунктами 2, 3 пункту 12 Договору № 31/30 від 10 лютого 2014 року, з метою виконання договору сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до Договору та перераховувати кошти наступній стороні.
Також, колегія суду звертає увагу, що пунктом 17 Договору № 31/30 від 10 лютого 2014 року визначено, що сторони засвідчують, що після виконання договору, вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета Договору.
Водночас, згідно платіжного доручення від 1 квітня 2014 року Відповідачем здійснено оплату за поставлений природний газ згідно Договору на суму 658 510 грн. 86 коп. (а.с. 61) із призначенням платежу «за спожитий природний газ за 2013 рік договір від 28 грудня 2012 року № 13/3042-ТЕ-28 в т.ч. ПДВ - 109 751, 81».
Орім того, 17 жовтня 2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської облдержадміністрації, Департаментом житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Рівненської районної державної адміністрації, Рівненською районною державною адміністрацією, Відповідачем та Національною акціонерною компанією «Нафтобаз України» укладено договір № 841/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»; надалі - Договір № 841/30 від 17 жовтня 2014 року; а.с. 52-54).
Дослідивши Договір № 841/30 від 17 жовтня 2014 року колегія суду констатує, що Розділом 1 Договору № 841/30 від 17 жовтня 2014 року закріплено, що предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30.
Згідно пункту 9 Договору № 841/30 від 17 жовтня 2014 року, сторона шоста (Відповідач) перераховує на рахунок сторони останньої (Позивача) кошти в сумі 302 006 грн. 86 коп., у тому числі ПДВ 50 334 грн. 48 коп. для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з Договором.
З наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 20 листопада 2014 року Відповідачем здійснено оплату за поставлений природний газ згідно Договору на суму 302 006 грн. 86 коп. (а.с. 56) із призначенням платежу «за спожитий природний газ за 2014 рік згідно з договором від 28 грудня 2012 року № 13/3042-ТЕ-28 в т.ч. ПДВ - 50334,48».
Як вбачається з підпунктів 2, 3 пункту 12 договору № 841/30 від 17 жовтня 2014 року, з метою виконання договору сторони зобов'язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору та перераховувати кошти наступній стороні.
Колегія суду зауважує, що зазначена вище у даній судовій постанові оплата на загальну суму 302 006 грн. 86 коп. здійснена Відповідачем до звернення Позивача з позовом до суду - 9 грудня 2014 року, з огляду на що вбачається, що на день звернення Позивача з позовом до суду, заборгованість Відповідача перед Позивачем відсутня.
Враховуючи даний факт, під час розгляду даної справи у місцевому господарському суді Позивачем було уточнено позовні вимоги, внаслідок чого сума основного боргу була виключена з суми позовних вимог.
З урахуванням вищеописаного уточнення колегія суду констатує, що в зв'язку із невиконанням Відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо оплати поставленого природного газу, у строки встановлені пунктом 6.1 Договору, Позивач підтримав позов щодо стягнення з Відповідача 73 306 грн. 05 коп. пені, 22 995 грн. 81 коп. річних та 91 458 грн. 37 коп. інфляційних втрат.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу, положення якого застосовуються до договорів поставки.
Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) зобов'язується передати у власність другій стороні (покупцеві) товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму після прийняття товару, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару.
В силу дії статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як визначено статтями 525, 526 Цивільного кодексу України: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу дії статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суду дослідивши всі обставини справи, в контексті умов укладеного Договору № 841/30 від 17 жовтня 2014 року та проведення оплати суми основного боргу, з врахуванням практики Верховного Суду України (що склалася з приводу регулювання відносин по Договору купівлі-продажу природного газу в разі укладенні договорів про проведення взаєморозрахунків) зазначає, що укладенням даних договорів про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію від 10 лютого 2014 року та від 17 жовтня 2014 року сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до Договору.
Як уже було встановлено вище у даній судовій постанові, платіжним дорученням від 20 листопада 2014 року Відповідачем було здійснено оплату за поставлений природний газ згідно Договору на суму 302 006 грн. 86 коп. (а.с. 56) із призначенням платежу «за спожитий природний газ за 2014 рік згідно з договором від 28 грудня 2012 року № 13/3042-ТЕ-28 в т.ч. ПДВ - 50334,48». Тобто дану оплату здійснено у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків, з посиланням на нього у призначенні платежу.
Крім того, даними договорами (пунктом 17) сторони засвідчили, що після виконання договору, вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.
Відтак, для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, які діяли на момент розгляду справи і відповідно до пункту 17 яких сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета Договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2014 року у справах № 5011-1/1043-2012-42/528-2012 та № 5011-35/1533-2012-19/522-2012.
Згідно з частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Враховуючи усе зазначене вище в аспекті існування практики Верховного Суду України та вказівки щодо приведення судової практики у відповідність з рішенням Верховного Суду України, колегія суду відхиляє твердження Позивача стосовно того, що Договори про організацію взаєморозрахунків не містять положень про розповсюдження його дії на відносини сторін, що склалися до його укладення, а тому нарахування здійснені до укладення таких договорів є правомірними, адже пунктом 17 чітко визначено, що після виконання договору, сторони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета Договору, і, крім того, для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, які діяли саме на момент розгляду справи.
З врахуванням вищеописаного в даній судовій постанові в площині того, що розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені договорами про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію від 10 лютого 2014 року № 31/30 та від 17 жовтня 2014 року № 841/30, колегія суду констатує, що правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 73 306 грн. 05 коп., річних у розмірі 22 995 грн. 81 коп., інфляційних втрат у розмірі 91 458 грн. 37 грн. відсутні, а тому приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Дане вчинено і місцевим господарським судом.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що Позивачем зроблено не було.
Отже, підсумовуючи усе вищевисвітлене, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не спростовують правову позицію Верховного Суду України (при розгляді справ щодо стягнення штрафних санкцій за договором купівлі-продажу природного газу у разі укладення відповідного договору про організацію взаєморозрахунків).
Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача та апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.
Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року в справі № 918/1744/14 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу № 918/1744/14 повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.