04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" лютого 2015 р. Справа№ 910/23523/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Власова Ю.Л.
Самсіна Р.І.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача (апелянта) Левтринський Д.С.- представник за довіреністю;
прокурор Бондарчук І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Аеробуд " на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2014р. у справі №910/23523/14 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "Аеробуд "
про внесення змін до договору оренди земельної ділянки
Рішенням Господарського суду міста Києва 26.11.2014, повний текст якого складено 28.11.2014 у справі № 910/23523/14 позов Заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ПАТ "Аеробуд " про внесення змін до договору на право тимчасового довгострокового користування землею (з урахуванням заяви від 26.11.2014)- задоволено повністю, а саме: внесено зміни до пункту 2.1. Договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 15.10.1999, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею за № 78-5/00049, шляхом викладення в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки".
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2014 - скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог Заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до положень статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Однак, враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки не укладався, оскільки між сторонами укладено договір на право тимчасового довгострокового корситуванян землею, у зв'язку з чим відповідачем є землекористувачем, а тому посилання на статтю 288 Податкового кодексу України є безпідставними і не можуть застосовуватись до даного виду договірних відносин.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Аеробуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2014 у справі №910/9703/14 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Самсін Р.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 у справі № 910/23523/14 апеляційну скаргу ПАТ "Аеробуд " прийнято до провадження, порушено апеляційне провадження, розгляд скарги призначено на 04.02.2015.
Але 04.02.2015 судове засідання по справі № 910/23523/14 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 розгляд апеляційної скарги ПАТ "Аеробуд" призначено на 18.02.2015.
В судовому засіданні 18.02.2015 представник відповідача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову задоволенні позову.
Прокурор в судовому засіданні 18.02.2015 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що його прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Позивач - Київська міська рада - в судове засідання 18.02.2015 представників не направила, причин неявки представників суду апеляційної інстанції не повідомила, через канцелярію Київського апеляційного господарського суду заяв та клопотань не подавала. Про розгляд справи Київська міська рада була повідомлена належним чином.
Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, зокрема позивач, який не був позбавлений права надати письмові пояснення по суті скарги шляхом їх надсилання на адресу суду поштовим відправленням, неявка представників позивача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників позивача за наявними у справі матеріалами.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.
Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об"єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.
Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ", місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.
Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до ч. 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Таким чином, прокурором вірно визначено позивача - Київську міську раду, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також наведено відповідні інтереси держави у сфері земельних відносин, які порушуються відповідачем.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 15.10.1999 між Київською міською радою, як орендодавцем, та Закритим акціонерним товариством "Аеробуд", як орендарем, укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею, зареєстрований в книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 15 жовтня 1999 року за № 78-5/00049 (надалі - Договір).
Пунктом 1.1. Договору визначено, що Київська міська рада на підставі рішення від 24.09.98 № 8/109 надала, а Закрите акціонерне товариство "Аеробуд" прийняло в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1,2023 га, в тому числі: під промисловими об'єктами - 1,2023 га. згідно з планом користування.
Відповідно до пункту 1.2. Договору, земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки для експлуатації будівель і споруд промислової бази на вул. Червоних козаків, 16-а у Мінському районі.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення Договору), орендна плата може встановлюватися у таких формах: 1) грошовій; 2) натуральній (за визначеною кількістю чи частиною продукції, яка одержується з орендованої земельної ділянки); 3) відробітковій (надання послуг орендодавцю). Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.
Частинами другою та четвертою статті 2 Закону України «Про плату за землю» (який діяв на момент укладення Договору та який втратив чинність з 1 січня 2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI)), визначено, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Частиною другою статті 5 Закону України «Про плату за землю» (який діяв на момент укладення Договору та який втратив чинність з 1 січня 2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI)), суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Пунктом 2.1. Договору визначено, що плата за землю вноситься землекористувачем згідно Закону України "Про плату за землю" у вигляді земельного податку в розмірі одного відсотку від грошової оцінки земельної ділянки, що оподатковується.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України", відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок. Так, зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати.
У відповідності зі ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (ст. 288 Податкового кодексу України).
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (ст. 288.5.1 Податкового кодексу України).
З метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України".
Відповідно до вказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема, і на відповідача, обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.
Листом від 03.06.2013 № 05704-11448 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) повідомив відповідача про необхідність приведення Договору у відповідність до вимог щодо розміру орендної плати, визначеного рішенням Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013, та зазначав про обов'язок орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.
Відповідно до п. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).
Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Частиною 5 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Проаналізувавши положення чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011 р. у справі №41/153пд, в постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 р. у справі №2-1/1006-200, від 30.05.2011 р. у справі №17/299-10, від 04.07.2011 р. у справі №41/81пд, від 23.05.2011 р. у справі №7/105-10 (30/234-09).
З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленум Вищого господарського суду України надав роз'яснення у формі постанови № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у п. 2.18 якої зазначається, що вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.
Згідно з п. 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.
Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 20.11.2012 р. у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 надсилання відповідачу про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем покладеного на нього рішенням Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.2013 обов'язку щодо забезпечення оформлення внесення відповідних змін до Договору - не виконано, за згодою сторін відповідних змін до договору оренди земельної ділянки внесено не було.
Також, суд враховує і те, що Київською міською радою до матеріалів справи додано лист Департамента земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 03.06.2013 № 05704-11448, яким повідомлено відповідача про необхідність приведення Договору у відповідність до вимог щодо розміру орендної плати, визначеного рішенням Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013, та зазначено про обов'язок орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.
З урахуванням наведеного, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки розмір орендної плати за землю законодавчо було змінено (ст. 288.5.1 Податкового кодексу України), а тому наявні усі обумовлені законом підстави для зміни Договору у частині, що стосується розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, а саме викладення пункту 2.1 Договору в редакції «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки».
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про те, що договір оренди земельної ділянки не укладався, оскільки між сторонами укладено договір на право тимчасового довгострокового корситуванян землею, у зв'язку з чим відповідачем є землекористувачем, а тому посилання на статтю 288 Податкового кодексу України є безпідставними і не можуть застосовуватись до даного виду договірних відносин - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані з огляду на наступне.
Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
В свою чергу, на момент укладення між сторонами Договору, частинами другою та четвертою статті 2 Закону України «Про плату за землю» (який діяв на момент укладення Договору та який втратив чинність з 1 січня 2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI)), визначено, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Договір на право тимчасового довгострокового користування землею визначає права та обов'язки сторін стосовно платного строкового користування земельною ділянкою, тобто правовідносини, які виникли внаслідок його укладення між сторонами - є правовідносинами оренди, а отже, укладений між сторонами договір є договором оренди земельної ділянки і не встановлює іншого виду зобов'язальних відносин між сторонами, окрім правовідносин оренди землі на умовах платності та строковості користування.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що судом першої інстанції обґрунтовано присуджено до стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 218,00 грн., оскільки згідно з приписами п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Аеробуд " на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2014 у справі №910/23523/14 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2014 у справі №910/23523/14 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/23523/14 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Ю.Л. Власов
Р.І. Самсін