04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" лютого 2015 р. Справа№ 910/20430/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Майданевича А.Г.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 09.02.2015 року,
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Вектор-М» на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2014 року
у справі № 910/20430/14 (суддя - Ващенко Т.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зороківське»
до приватного підприємства «Вектор-М»
про стягнення 10 954,80 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2014 року по справі № 910/20430/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Зороківське» до приватного підприємства «Вектор-М» про стягнення 10 954,80 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з приватного підприємства «Вектор-М» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Зороківське» 8 681,61 грн. боргу, 806,00 грн. 3% річних, 1 467,19 грн. інфляційних втрат та 1 827,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 20.11.2014 року, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2014 року по справі № 910/20430/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2014 року, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
В запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ «Зороківське» вважає подану апеляційну скаргу ПП «Вектор-М» безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судових засіданнях 28.01.2015 року та 09.02.2015 року представник ПП «Вектор-М» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник ТОВ «Зороківське» у судовому засіданні 28.01.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у запереченнях на скаргу. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 20.11.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, представник позивача у судове засідання 09.02.2015 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка представника про оголошення по справі перерви.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «Зороківське» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, участь представників позивача у судовому засіданні 09.02.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
11.10.2011 року між ПП «Вектор-М» (відповідач, покупець) та ТОВ «Зороківське» (позивач, продавець) було укладено договір поставки № 270877 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) постачальник передає, а покупець приймає і оплачує соняшник, що відповідає по якості ДСТУ 7011:2009 та не перевищує по якості показники, визначені у п. 2.6 договору, (далі - товар), у кількості 300,000 т. +/- 5.00% за вибором покупця, за ціною 3250,00 грн. за одиницю товару на загальну суму 975000,00 грн. +/- 5.00% у тому числі ПДВ. Ціна товару визначена сторонами договору є звичайна.
У пунктах 2.1 - 2.4 договору сторони передбачили, що товар поставляється покупцю партіями на умовах DDU з доставкою на ВАТ «Мелітопольський МЕЗ» за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Луначарського, 108/1 (Міжнародні правила тлумачення торгових термінів «Інкотермс» у редакції 2000 року). Поставка всієї партії товару за договором здійснюється в термін до 14.10.2011 року включно. Разом з товаром постачальник надає покупцю: товарно-транспортні накладні, накладні на товар (оригінал); оригінал податкової накладної та копію квитанції про прийняття податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних. Постачальник зобов'язується зареєструвати податкову накладну у Єдиному реєстрі податкових накладних в термін, що не перевищує 20-ти календарних днів від дати її виписки, але не пізніше останнього календарного дня місяця; документ, що підтверджує якість товару.
Право власності на товар від постачальника до покупця переходить з моменту передачі товару покупцю на умовах п. 2.1, п. 2.2 договору та належного оформлення складських документів (п. 2.5 договору).
Згідно з п. 3.2 договору, оплата за товар здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару після отримання на свою адресу покупцем від постачальника рахунку-фактури та документів, вказаних у п. 2.4 та 8.7 договору.
Строк дії договору сторонами погоджено п. 7.2 з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що сторонами було погоджено, підписано та скріплено печатками наступні специфікації: № 1 від 11.10.2011 року на суму 68681,61 грн., № 2 від 13.10.2011 року на суму 14836,83 грн., № 3 від 13.10.2011 року на суму 69821,65 грн.
Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Зороківське» було поставлено ПП «Вектор-М» товар на підставі видаткових накладних: № 101 від 11.10.2011 року на суму 68681,61 грн., № 98 від 13.10.2011 року на суму 14836,83 грн. та № 99 від 13.10.2011 року на суму 69 821,65 грн., на загальну суму 153340,09 грн. Податкові накладні та довіреність відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача наявні в матеріалах справи.
Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав не належним чином та сплатив за поставлений товар частково лише у сумі 144658,48 грн. Несплаченою залишилася заборгованість у сумі 8 681,61 грн.
Так, у вересні 2014 року ТОВ «Зороківське» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПП «Вектор-М» та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило суд стягнути з відповідача 8681,61 грн. боргу, 806,00 грн. 3% річних та 1467,19 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не здійснено в повному обсязі оплату товару, поставленого останньому на підставі видаткових накладних за договором поставки № 270877 від 11.10.2011року, що зумовило виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем, нарахування 3% річних, інфляційних втрат та звернення позивача з даним позовом до суду.
Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач зазначив, що заборгованість ПП «Вектор-М» перед ТОВ «Зороківське» відсутня в зв'язку з проведенням взаємозаліку з позивачем.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2014 року по справі № 910/20430/14 позов ТОВ «Зороківське» до ПП «Вектор-М» про стягнення 10 954,80 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8681,61 грн. боргу, 806,00 грн. 3% річних, 1467,19 грн. інфляційних втрат та 1 827,00 грн. судового збору.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому, в п. 1.7 постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
В той же час, при укладенні спірного договору поставки його сторони у п. 4.2 договору визначили та відповідач зобов'язався оплатити поставлений товар протягом 3 банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару після отримання на свою адресу покупцем від постачальника рахунку-фактури та документів, вказаних у п. 2.4 та 8.7 договору.
Таким чином, оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, та в обумовлені строки не своєчасно здійснював оплату, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що борг у сумі 8681,61 грн. який існує у відповідача перед позивачем за спірним договором належить стягнути на користь позивача.
Судова колегія вважає необґрунтованими посилання скаржника про те, що, обов'язок сплати заявлених до стягнення коштів у нього на даний час відсутній у зв'язку проведенням взаємозаліку з позивачем.
Так, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач посилається на те, що позивачем відповідачу було завдано податкових збитків, оскільки позивач порушив умови договору № 270120 від 19.04.2011 року.
При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, твердження відповідача стосовно завдання йому позивачем податкової шкоди та її розміру не є предметом розгляду даної справи та не доведені належними доказами, внаслідок чого місцевим господарським судом правомірно були відхилені.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що податкові органи приймали обов'язкові до виконання рішення щодо зменшення суми податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам між сторонами.
Щодо посилання скаржника на зарахування зустрічних позовних вимог заявою від 17.10.2014 року № 17-10/14, на яку посилається відповідач, судова колегія зазначає наступне.
Як вірно вказав суд першої інстанції, окремим способом припинення правовідношення є зарахування (ст. ст. 603, 604, 605 ЦК України). Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.
Таким чином, як правильно дійшов висновку суд першої інстанції за змістом статей 203 ГК України, 601 ЦК України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо. Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.
Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (п. 31 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 року № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).
Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна зі сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду.
Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у постанові від 14.03.2006 року у справі № 8/600.
Таким чином, враховуючи те, що позивач вимогу відповідача про наявність у ТОВ «Зороківське» заборгованості перед ПП «Вектор-М» щодо завданої податкової шкоду, в зв'язку з порушенням позивачем умов договору № 270120 від 19.04.2011 року не визнав, між сторонами існує спір щодо заборгованості в розмірі 8681,61 грн. за цим договором, та в матеріалах справи відсутні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом про донарахування податків і штрафних санкцій або зменшення сум податкового кредиту з ПДВ, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що направлення відповідачем заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не припиняє відповідно до закону його обов'язку щодо своєчасного перерахування грошових коштів за поставку товару за договором.
Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 8681,61 грн.
Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 1467,19 грн. інфляційних втрат та 806,00 грн. - 3% річних в зв'язку з простроченням виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Так, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому з відповідача належить сягнути на користь позивача 806,00 грн. - три проценти річних від простроченої суми та 1467,19 грн. - інфляційних втрат.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача 8681,61 грн. боргу, 806,00 грн. 3% річних, 1467,19 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги приватного підприємства «Вектор-М» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2014 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Вектор-М» на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2014 року у справі № 910/20430/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2014 року у справі № 910/20430/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/20430/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.І. Лобань
Судді А.Г. Майданевич
Р.В. Федорчук
Дата підписання 16.02.2015 року