"23" лютого 2015 р. Справа № 905/2547/14-908/4390/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.
при секретарі Крупа О.О.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2, м. Київ (вх. №427З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 04.12.14 року у справі №905/2547/14-908/4390/14
за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Київ
до ФОП ОСОБА_3, м. Краматорськ, Донецька обл.
про стягнення 73 423,50 грн.
ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення за договором №2/03/13 про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 01.03.2013 року суми основного боргу в розмірі 71900,00 грн., 3% річних - 1164,00 грн., інфляційних втрат - 359,50 грн., усього -73423,50 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.12.2014 року по справі №905/2547/14-908/4390/14 (суддя Мойсеєнко Т.В.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, ФОП ОСОБА_2, не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на його незаконність та необгрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи при прийнятті оскаржуваного рішення.
Просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 04.12.2014 року по справі №905/2547/14-908/4390/14 повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судовий збір покласти на відповідача.
В обґрунтування своєї скарги апелянт зазначає, що відповідач - ФОП ОСОБА_3 припустилася порушення Договору, а саме п. 2.2.1., 2.2.4, 2.2.10-2.2.12, 2.2.14 ч. 2 Договору, а також приписи чинного податкового законодавства України та не повідомила вчасно Позивача про таке порушення, що призвело до великих збитків Позивача, а тому Позивач (апелянт) має повне право на відшкодування понесених збитків.
Загальна сума штрафних санкцій за несвоєчасну сплату авансових внесків становить 23447 (двадцять три тисячі чотириста сорок сім) гривень, 56 коп., в тому числі 3962 (три тисячі дев'ятсот шістдесят дві) гривень, 65 коп. додаткові штрафи за несплату авансових внесків в період з 17 жовтня по 30 жовтня 2013 року, які не були включені до Акту. Тому загальна сума боргу перед податковою інспекцією з вини Відповідача встановлена в розмірі 55700,00 (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот) гривень, 00 коп., яку Позивач з 17 жовтня по 30 жовтня 2013 року був змушений сплати особисто, оскільки з кожним днем податковий борг збільшувався за рахунок штрафних санкцій і це могло привести до арешту власного майна Позивача. Отже Позивач поніс збитки у розмірі 55700,00 грн. - сплата податку та нарахованих штрафних санкцій, що підтверджується Платіжними дорученнями №129 від 17.10.2013 р., №130 від 17.10.2013 р., №136 від 30.10.2014 р.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав. Свого представника в засідання судової колегії не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи за поданою апеляційною скаргою.
Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 01.03.2013 р. ФОП ОСОБА_2 (замовник, позивач у справі) та ФОП ОСОБА_3 укладено договір №2/03/13 про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, за яким замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання з надання послуг з ведення бухгалтерського обліку в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
За умовами п. 2.1 договору замовник зобов'язаний інформувати виконавця про письмові звернення до замовника контролюючих органів, органів стягнення (листи, запити, податкові повідомлення, податкові вимоги); протягом двох робочих днів з моменту підписання цього договору надати виконавцю документи, необхідні йому для виконання передбачених цим договором обов'язків; оплатити надані за цим договором послуги.
Виконавець, у свою чергу, за умовами п. 2.2 договору зобов'язався вчасно й точно виконувати розпорядження замовника, організувати ведення обліку всіх господарських операцій, забезпечувати раціональну організацію обліку й звітності, забезпечувати контроль над законністю, своєчасністю й правильністю оформлення документів, забезпечувати правильне нарахування й перерахування податкових та інших обов'язкових платежів, забезпечувати своєчасне складання податкової звітності на підставі даних первинних документів, подання їх в установленому порядку до відповідних органів.
Згідно з п. 4.3 договору оплата вартості послуг здійснюється щомісячно протягом 3-х робочих днів з дати підписання акту виконаних робіт. За домовленістю сторін може здійснюватися попередня оплата.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що здача-приймання наданих послуг здійснюється щомісячно за актом виконаних робіт. Послуги вважаються прийнятими замовником остаточно та без будь-яких застережень, якщо протягом 3 робочих днів по закінченню відповідного місяця не було виставлено претензій з його сторони виконавцю щодо якості своєчасності та обсягу наданих послуг.
Пунктом 6.1 договору сторонами погоджено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами й діє протягом року. Якщо за 30 календарних днів жодна із сторін у письмовій формі не повідомила іншу сторону про своє бажання припинити договір у строк, зазначений у договорі, то договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що умови викладеного договору за своєю правовою природою даний договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 902 Цивільного кодексу України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно з ч. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У ч. ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Стаття 614 Цивільного кодексу України встановлює принципи вини як підстави відповідальності за порушення зобов'язання. Нормами даної статті визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Відповідно ч. ч. 1-6 до ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.
У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.
У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, зі змісту статей 614, 623 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В обґрунтування свого позову позивач зазначає, що завдані йому збитки полягають у сплаті ним податкового боргу в розмірі 55700,00 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем строків та розміру сплати авансових внесків з податку на доходи фізичних осіб, а також суми 16200,00 грн., яку позивач виплатив відповідачу за виконання послуг за договором, які виявились неналежними. Загалом розмір збитків складає 71900,00 грн.
На підтвердження витрат на оплату послуг відповідача позивач надав виписки по рахунках №260050193004.80 та № 260050193004.78 за період з 01.03.2013 року по 31.08.2013 рік, а також платіжні доручення про сплату послуг з ведення бухгалтерського обліку згідно договору №2/03/13 від 01.03.2013 р. на суму 3000,00 грн. за 25.03.2013 р., на суму 3000,00 грн. за 16.04.2013 р., на суму 3000,00 грн. за 16.05.2014 р., на суму 2000,00 грн. за 17.05.2013 р., на суму 3000,00 грн. за 27.06.2013 р., на суму 1200,00 грн. за 19.07.2013 р., на суму 1000,00 грн. за 02.08.2013 р., всього - на суму 16200,00 грн.
На підтвердження наявності податкового боргу в розмірі 55700,00 грн. позивач надав акт перевірки дотримання вимог податкового законодавства ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.02.2014 р. №77/26-50-17-04-35-2350311636 та податкову вимогу від 15.08.2013 р. №1654-19, згідно якої сума податкового боргу платника податків ОСОБА_2 за узгодженими податковими зобов'язаннями (податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування) станом на 14.08.2013 р. складає 32252,44 грн., пеня - 0,25 грн. На підтвердження оплати податкового боргу та штрафних санкцій позивач надав копії платіжних доручень про сплату авансових внесків з податку на доходи фізичних осіб: №93 від 02.08.2013 р. на суму 1000,00 грн., №129 від 17.10.2013 р. на суму 32360,00 грн., №130 від 17.10.2013 р. на суму 8340,00 грн., №136 від 30.10.2013 р. на суму 15000,00 грн., відповідно до яких загальна сума сплачених авансових внесків складає 56700,00 грн.
Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що сплачена позивачем сума в розмірі 16200,00 грн. за оплату послуг з ведення бухгалтерського обліку не є збитками, оскільки такі витрати були понесені позивачем на виконання умов договору № 2/03/13 від 01.03.2013 р. за фактично надані відповідачем послуги з ведення бухгалтерського обліку за березень-серпень 2013 року, які оформлені актами приймання-переді наданих послуг №2 від 29.03.2013 р., №4 від 30.04.2013 р., №5 від 31.05.2013 р., №7 від 30.06.2013 р., №10 від 31.07.2013 р., №11 від 30.08.2013 р. на суму 3000,00 грн. кожний.
Як вбачається з матеріалів справи, акти про отримання наданих послуг були підписані позивачем без зауважень із зазначенням у п. 1.4 кожного з актів про відсутність претензій до виконавця стосовно наданих послуг. Зазначені акти не були оскаржені позивачем.
Вказаними актами спростовуються доводи позивача про неналежне виконання відповідачем обов'язків за договором № 2/03/13 від 01.03.2013 р.
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач не довів прямого причинного зв'язку між виникненням податкового боргу, який зазначений у податковій вимозі від 15.08.2013 р. № 1654-19 та діями відповідача.
Згідно наданих до матеріалів справи доказам, правовідносини сторін врегульовані лише договором, додаткових угод до договору не укладалось, довіреностей відповідачу не видавалось. Зі змісту договору № 2/03/13 від 01.03.2013 р. не вбачається, що обов'язок сплати авансових внесків з податку на доходи фізичних осіб покладається на відповідача.
В п. 2.2.12 договору лише зазначено, що відповідач забезпечує правильне нарахування і перерахування податкових та інших обов'язкових платежів.
При цьому в договорі відсутні положення про надання відповідачу права підпису фінансових документів. Таких доказів Позивач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
Крім того, позивач не довів, що відповідачу були надані в розпорядження грошові кошти в розмірі, необхідному для сплати задекларованих авансових внесків. Не надані позивачем і докази наявності на його рахунках у спірний період грошових коштів для сплати податкових зобов'язань.
Більш того, довідка ЗАТ "Про Кредит Банк" про залишок коштів на рахунку надана станом на 02.03.2007 р., що не охоплює періоду спірних правовідносин. За спірний період березень-серпень 2013 року в матеріалах справи наявні лише докази оплати послуг відповідача. Однак із змісту договору не вбачається, що відповідач мав оплачувати податкові та інші обов'язкові платежі за рахунок власних коштів, що підлягають сплаті йому згідно договору.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив в своєму рішенні, що сплата авансових платежів з податку на доходи фізичних осіб є згідно вимог Податкового кодексу України обов'язком позивача, як платника цього податку, а не його збитками. Суми авансових платежів з вказаного податку не є сумою вартості втраченого, пошкодженого майна, додаткових витрат чи не отриманого доходу, а тому не відносяться до сум збитків, визначених ч.1 ст.225 ГК України.
Із наданих позивачем платіжних доручень про сплату авансових внесків не вбачається, що позивачем був оплачений податковий борг згідно податкової вимоги від 15.08.2013 р. №1654-19 та штрафні санкції, оскільки в них зазначено лише про сплату авансових внесків.
Крім того, як вбачається з п.6.1 договору № 02/03/13, цей договір з відповідачем набрав чинності з дати його підписання, тобто з 01.03.2013р., а в акті перевірки ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.02.2014 р. є посилання на документи, датовані 08.02.2013р. (додатки 5 до розділу III податкової декларації про майновий стан і доходи), тобто ще до укладання договору з відповідачем. Доказів того, що обов'язки та відповідальність виконавця за договором № 2/03/13 від 01.03.2013р. стосувались і документів, які складались до укладання даного договору, позивачем не надано і з умов договору такі обставини також не випливають. Не доведено позивачем і виконання ним своїх обов'язків перед відповідачем, викладених у п.2.1.1 та 2.1.2 договору, зокрема і надання виконавцю всіх необхідних документів для виконання останнім своїх обов'язків.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, факт завдання збитків та їх розмір.
У свою чергу судом першої інстанції встановлено, що позивач, як платник податків, зобов'язаний в силу приписів підпунктів 16.1.2 - 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Тобто позивач, як платник податків, є відповідальною особою згідно норм законодавства за правильність справляння податків та інших обов'язкових платежів. Позивач не довів, що зі свого боку ним вживалися всі необхідні заходи для своєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов'язань та запобігання виникнення податкового боргу.
У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції правомірно визнав, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, тому обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції також правомірно зазначив у своєму рішенні, що частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведеною нормою передбачено нарахування 3% річних лише на суму основного боргу за грошовим зобов'язанням.
Пунктом 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
У п. 1.3 вищевказаної постанови також роз'яснено, що з огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
За приписами частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В даному випадку у відповідача відсутні грошові зобов'язання перед позивачем. Позовні вимоги позивача до відповідача ґрунтуються не на договірному обов'язку відповідача сплатити позивачу кошти (який в даному випадку відсутній), а на факті завдання збитків.
Тому позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені безпідставно і не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Запорізької області від 04.12.2014 року по справі №905/2547/14-908/4390/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
Рішення господарського суду Запорізької області від 04.12.2014 року у справі №905/2547/14-908/4390/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 25.02.15
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Пушай В.І.
Суддя Плужник О.В.