Ухвала
іменем україни
18 листопада 2014 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії суддів:
головуючого Леона О.І.,
суддів: Британчука В.В., Щепоткіної В.В.,
за участю секретаря
судового засідання Медицької У.І.,
прокурора Деруна А.І.,
розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010210000366, за обвинуваченням
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_4 дня, уродженця м. Хмельницького, жителя АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК,
установив:
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок суду апеляційної інстанції змінити, призначити покарання за інкриміноване ОСОБА_2 кримінальне правопорушення із урахуванням пом'якшуючих покарання обставин, на які суд апеляційної інстанції не зважив, а також зменшивши розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вироком Літинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2013 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Стягнуто із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_4 6 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн - моральної.
Вирішено питання речових доказів та судових витрат.
За апеляційною скаргою прокурора Апеляційний суд Вінницької області скасував вирок місцевого суду та постановив свій вирок від 31 березня 2014 року. Цим вироком апеляційний суд перекваліфікував діяння засудженого з ч. 4 на ч. 3 ст. 186 КК та призначив покарання за вказане кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Як встановив суд, ОСОБА_2 10 вересня 2013 року близько 17.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, скориставшись безпорадним станом потерпілої ОСОБА_4, яка є особою похилого віку, застосувавши до неї насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, проник у її житло, яке розташоване на АДРЕСА_2 Літинського району Вінницької області та відкрито викрав належні ОСОБА_4 гроші в розмірі 6000 грн, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який вважав, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Цих вимог апеляційний суд дотримався і при вирішенні питання про призначення засудженому покарання, достатньою мірою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, спосіб його вчинення, дані про особу засудженого, який хоча й позитивно характеризується за місцем проживання, однак раніше неодноразово судимий за корисливі злочини. Обставин, які пом'якшують покарання засудженого судом не встановлено. Обставинами, які обтяжують покарання, судом визнано рецидив злочину, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та щодо особи похилого віку.
Взявши до уваги наведені дані про особу винуватого та наявність обставин, які обтяжують покарання, апеляційний суд, належним чином умотивувавши своє рішення, призначив ОСОБА_2 покарання в межах санкції закону України про кримінальну відповідальність.
Переконливих аргументів, які би свідчили про призначення ОСОБА_2 явно несправедливого покарання внаслідок суворості, у касаційній скарзі не наведено.
Що стосується доводів захисника про те, що суд апеляційної інстанції, перекваліфікувавши діяння засудженого, мав би змінити розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди, то вони є необґрунтованими.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд дотримався вимог статей 23, 1167, 1168 ЦК та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року й обґрунтовано залишив вирок місцевого суду в цій частині без зміни.
Поряд із цим, заподіяння матеріальної шкоди підтверджено доказами в кримінальному провадженні, чого не спростовував та не заперечував засуджений в судовому засіданні.
З наведеного слідує, що доводи касаційної скарги захисника і матеріали кримінального провадження не містять обґрунтування порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для зміни вироку апеляційного суду.
Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів
ухвалила:
Вирок Апеляційного суду Вінницької області від 31 березня 2014 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.І. Леон В.В. Британчук В.В. Щепоткіна