Справа: № 826/9475/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
17 лютого 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Зубрицькому Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-
ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25.06.2014 №0006301701, від 25.06.2014 №0006261701 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 6 2249, 70 грн., в тому числі 49 799, 76 грн. - основний платіж, 12 449, 94 грн. - штрафні санкції; рішення від 25.06.2014 №0006291701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2014 №Ф-631.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014 позов задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у Святошинському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.
За наслідками перевірки ДПІ у Святошинському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 04.06.2014 №267/444/26-57-17-01/НОМЕР_1, в якому зафіксовані порушення позивачем вимог:
- пункту 138.1, статті 138, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України - неналежне ведення обліку доходів та витрат, а саме завищення витрат за період з 01.04.2011по 31.12.2013 на суму 329 149, 00 грн. у зв'язку із включенням до складу витрат, витрат які не включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, що призвело к донарахуванню податку на доходи фізичних осіб прибуток в сумі 49 799, 76 грн., в тому числі за 2011 рік - 10407,00 грн., за 2012 рік - 19139,34 грн., за 2013 рік - 20253,42 грн.;
- статей 109, 110, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, статті 171 Податкового кодексу України - не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб виплаченого на користь ОСОБА_3 в сумі 3 300, 00 грн., що призвело до не розмірі 495, 00 грн.;
- пункту 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до не сплати єдиного соціального внеску за 2011-2013 роки на загальну суму 119 303, 76 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято
- податкове повідомлення-рішення від 25.06.2014 №0006301701, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб (найманих працівників) в сумі 6 228, 75 грн., в тому числі 495, 00 грн. основний платіж, 5 733, 75 грн. - штрафні санкції;
- податкове повідомлення-рішення від 25.06.2014 №0006261701, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 62 419, 70 грн., в тому числі 49 799, 76 грн. - основний платіж, 12 619, 94 грн. - штрафні санкції;
- рішення від 25.06.2014 №0006291701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2014 №Ф-631.
Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 25.06.2014 №0006261701 оскаржується позивачем в частині, оскільки ОСОБА_2 погоджується із застосуванням до неї цим рішенням штрафних санкцій у сумі 170 грн. за несвоєчасне подання декларації про майновий стан та доходи за 2011 рік.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем правил ведення обліку доходів і витрат протягом 2011-2013 років, безпідставне збільшення бази оподаткування, і як наслідок протиправне збільшення сум грошових зобов'язань із податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску є необґрунтовані, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога про сплату боргу (недоїмки) є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи основним видом діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є оптова торгівля фармацевтичними товарами.
Згідно договору від 11.01.2011 №12 колективне мале підприємство «РЕМ» (постачальник) зобов'язалося передати у власність позивача (покупець) товар згідно виставленого рахунку-фактури.
За умовами договору від 01.04.2011 №57 позивач (продавець) зобов'язалася здійснити поставку обумовленої продукції Міжлікарняній аптеці №207 Філії Полтавського обласного комунального підприємства «Полтавафарм» (покупець). За вказаним договором позивач мала поставити товар своїм транспортом.
Відповідно до умов договору від 01.04.2011 №5 ФОП ОСОБА_3 (постачальник) зобов'язався передати у власність позивача (покупець) товар, згідно виставленого рахунку-фактури.
Згідно договору про закупівлю від 19.09.2011 №356 позивач (продавець) зобов'язалася передати у власність Комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна лікарня» вироби медичного призначення.
Відповідно до умов договору від 03.01.2013 №7 позивач (продавець) зобов'язалася здійснити поставку обумовленої продукції Міжлікарняній аптеці №207 Філії Полтавського обласного комунального підприємства «Полтавафарм» (покупець). За вказаним договором позивач мала поставити товар своїм транспортом.
Згідно договору від 03.01.2013 №22 позивач (продавець) зобов'язалася здійснити поставку обумовленої продукції Міжлікарняній аптеці №207 Філії Полтавського обласного комунального підприємства «Полтавафарм» (покупець). За вказаним договором позивач мала поставити товар своїм транспортом.
Відповідно до умов договору від 03.01.2013 №11 позивач (продавець) зобов'язалася здійснити поставку обумовленої продукції Міжлікарняній аптеці №207 Філії Полтавського обласного комунального підприємства «Полтавафарм» (покупець). За вказаним договором позивач мала поставити товар своїм транспортом.
Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 04.06.2014 №267/444/26-57-17-01/НОМЕР_1 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на завищення витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, а саме на суми витрат з придбання паливо-мастильних матеріалів для заправки легкового автомобіля, які безпосередньо не відносяться до отримання доходу та у зв'язку з неможливістю ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Порядок визначення та склад витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, встановлені статтею 138 Податкового кодексу України.
Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно абзацу «е» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг відносяться витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.
З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Для виконання вищезазначених договорів позивач уклав договори оренди рухомого засобу у свого чоловіка ОСОБА_3: № 1 від 01.04.2011(предмет договору: ВАЗ 2111, реєстраційний номер НОМЕР_2; причіп бортовий ПР ПВА-1, реєстраційний номер НОМЕР_3; період дії: 01.04.2011 - 31.12.2012); № 1 від 01.01.2012 (на безоплатній основі) (предмет договору: ВАЗ 2111, реєстраційний номер НОМЕР_2; причіп бортовий ПР ПВА-1, реєстраційний номер НОМЕР_3; період дії: 01.01.2012 -31.12.2013); № 2 від 01.01.2012 (на безоплатній основі) (предмет договору: ВАЗ 2111, реєстраційний номер НОМЕР_4, причіп бортовий ПР ПВА-1, реєстраційний номер НОМЕР_3; період дії: 01.01.2012 - 31.12.2013).
Також, позивач подав до суду підтверджуючі документи, що витрати на бензин були понесені саме в зв'язку з транспортуванням товарів відповідно до умов договорів поставок, закупівель, та здійснювалися в межах господарської діяльності, а саме: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, дорожні листи, фіскальні чеки з автозаправних станцій по маршруту слідування.
З вказаних документів вбачається прямий зв'язок між датами поставок, місцем вчинення заправки по маршруту поставок, об'єм витрат палива, який відповідає реальному об'єму для використаних автомобілів ВАЗ 2111 з причепом, що необхідний для виконання маршрутів. Також, об'єм товару зазначений у видаткових накладних завжди відповідає реальним можливостям транспортування цього об'єму силами легкового автомобілю з причепом.
Крім того, у своїй відповіді від 02.04.2014, внесеній до Єдиної бази податкових знань Міністерства доходів і зборів, на питання: «Чи включаються до складу витрат ФОП на загальній системі оподаткування витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів?» Міністерство доходів і зборів вказує, що фізична особа - підприємець має право включити до складу валових витрат вартість використаних пально-мастильних матеріалів, безпосередньо пов'язаних з отриманим доходом від здійснення пасажирських або вантажних перевезень, які документально підтверджені первинними документами, зокрема угодою, актом виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортною накладною, розрахунковими документами.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.12.2012 у справі № К/9991/52813/12 вказано, що вартість витрачених пально-мастильних матеріалів (в т.ч. дизельного палива) включається до прямих матеріальних витрат при формуванні собівартості перевезень вантажу автомобільним транспортом, а отже, придбання дизельного палива призначено для експлуатації автомобіля, тобто, для використання його у господарській діяльності даного платника податку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з мотивами суду першої інстанції, що висновки відповідача щодо завищення позивачем витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, на суми витрат з придбання паливо-мастильних матеріалів для заправки легкового автомобіля, які безпосередньо не відносяться до отримання доходу та у зв'язку з неможливістю ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції - спростовуються матеріалами справи.
Стосовно порушення статей 109, 110, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, статті 171 Податкового кодексу України - не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, виплаченого на користь ОСОБА_3 в сумі 3 300,00 грн., колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що громадянин ОСОБА_3 отримав дохід в сумі 3 300,00 грн., а тому дане твердження відповідача є недоведеним.
Згідно із висновками акту перевірки державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 04.06.2014 №267/444/26-57-17-01/НОМЕР_1 (сторінка 6) самозайнята особа ОСОБА_2 не використовувала працю найманих осіб протягом періоду, що перевірявся. Одночасно контролюючим органом зроблено висновок щодо невиконання позивачем функцій податкового агенту.
Враховуючи, що ОСОБА_2 не використовувала працю найманих осіб, в силу приписів пункту 14.1.180 статті 14 та пункту 18.1 статті 18 Податкового кодексу України вона не є податковим агентом.
Також, безпідставними є доводи апелянта щодо невиконання позивачем функцій податкового агенту по відношенню до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, який підтвердив належність до суб'єктів підприємницької діяльності свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_5.
Відповідно до пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_3 підтвердив належність до суб'єктів підприємницької діяльності свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_5, у позивача в силу приписів пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України не було обов'язку утримувати податок на доходи у джерела виплати при взаємовідносинах із ОСОБА_3 за цивільно-правовим договором поставки від 01.04.2011 №5. Доказів щодо перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах із позивачем, відповідачем суду не надано.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апелянта про порушення позивачем порядку виконання функцій податкового агенту є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.
Враховуючи відсутність порушень з боку позивача правил ведення обліку доходів і витрат протягом 2011-2013 років, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність збільшення бази оподаткування, і як наслідок протиправне збільшення сум грошових зобов'язань із податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, а томупозовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.