ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
04 лютого 2015 року № 826/18018/14
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРГЕОЛБУДМ» до Фонду державного майна України про скасування наказу.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «УКРГЕОЛБУДМ» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Фонду державного майна України (надалі також - відповідач), в якому просило:
- скасувати повністю наказ Фонду державного майна України № 2264 від 09 вересня 2014 року «Про проведення інвентаризації ЦМК ДП «Комплексна геологічна експедиція «Укргеолбудм».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірний наказ є протиправним, позаяк прийнятий з порушенням приписів чинного законодавства без врахування фактичних обставин справи, а отже є таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотиві необґрунтованості та безпідставності.
28.01.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.
Як свідчать матеріали справи, 22 вересня 2004 року між Фондом державного майна України та Закритим акціонерним товариством «Укргеолбудм», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укргеолбудм» було укладено договір оренди № 615 державного майна - цілісного майнового комплексу державного підприємства «Комплексна геологічна експедиція «Укргеолбудм» (далі - Договір оренди).
Договір укладено строком на п'ять років - з 22.09.2004 по 22.09.2009рр. включно (п. 10.1. Договору оренди).
Згідно з п. 7 додаткової угоди від 29.11.2007р. № 698 строк Договору оренди продовжено до 21.09.2014р. включно.
09 вересня 2014 року відповідачем видано наказ № 2264 «Про проведення інвентаризації ЦМК ДП «Комплексна геологічна експедиція «Укргеолбудм», згідно якого в зв'язку із закінченням терміну дії Договору оренди регіональним відділенням Фонду державного майна було доручено провести повну інвентаризацію майна із створенням відповідних комісій по інвентаризації.
Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю спірного наказу, вважаючи його таким, що суперечить приписам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання договору найму (оренди) здійснюється положеннями глави 58 Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та окремими правилами найму.
Так, згідно ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 2 ст. 763 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.
Статтею 777 Цивільного кодексу України орендар (наймач) має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.
Згідно зі ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Фактичні обставини справи свідчать, що строк Договору оренди №615 від 22.09.2004р. продовжено до 21.09.2014р. включно (п. 7 додаткової угоди від 29.11.2007р. № 698).
Позивач за захистом порушених прав звернувся у листопаді місяці 2014року, тобто після закінчення терміну дії Договору оренди.
Так, як на одну із підстав для скасування наказу 2264 від 09 вересня 2014 року «Про проведення інвентаризації ЦМК ДП «Комплексна геологічна експедиція «Укргеолбудм» позивач покликався на приписи 764 Цивільного кодексу України, а також на аналогічні за змістом норми Господарського кодексу України, та статтю 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» якими закріплено, зокрема, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Проте, суд звертає увагу на те, що пунктом 10.6. Договору оренди передбачено, що продовження дії цього договору після закінчення строку його чинності можливе шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Вказане положення договору не суперечить приписам цивільного законодавства та узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Разом з тим, зі змісту статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, позивачем було укладено Договір оренди №615, що у свою чергу свідчить про те, що він погодився усіма умовами договору, в тому числі і щодо порядку внесення до нього змін чи припинення договірних зобов'язань.
В розрізі вищенаведеного, враховуючи приписи законодавства та фактичні обставини справи, суд приймає до уваги той факт, що між сторонами (позивачем та Фонду державного майна України) жодної додаткової угоди про продовження терміну дії Договору оренди після сплину терміну його дії укладено не було.
Водночас, суд звертає увагу на те, що частиною 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Так, листом від 09.04.2014р. № 10/3-3-611 Міністерство промислової політики України, повідомило ПАТ «Укргеолбудм» про недоцільність пролонгації Договору оренди від 22.09.2004р. № 615 та необхідність розпочати роботу з повернення орендованого майна.
Листом від 09.04.2014р. № 14/3-3-330 Міністерство промислової політики України запропонувало Фонду розпочати роботу з повернення орендованого державного майна.
Матеріалами справи підтверджено, що листом від 08.10.2014р. № 10-16-13539 відповідач, як орендодавець державного майна цілісного майнового комплексу державного підприємства «Комплексна геологічна експедиція «Укргеолбудм», повідомив позивача про те, що зазначений договір оренди продовжений не буде, виходячи з позиції Міністерства промислової політики України, як органу управління цілісного майнового комплексу, переданого в оренду згідно з даним Договором оренди (частина 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Враховуючи вищевикладене, позивача було повідомлено про не продовження терміну дії Договору оренди у встановлений законодавством порядок та строк.
При цьому, процедура повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних після припинення або розірвання договору оренди регламентована положеннями «Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 р. № 847 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 6 Порядку повна інвентаризація майна орендованого підприємства проводиться інвентаризаційною комісією, утвореною орендодавцем, станом на останнє число місяця в період, що настає не раніше ніж за три місяці до дати закінчення строку дії договору оренди та завершується не пізніше зазначеної дати. Дата інвентаризації збігається з датою оцінки.
Інвентаризація майна державного підприємства або організації чи їх окремих структурних підрозділів або цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів повинна бути закінчена за 15 календарних днів, якщо інше не передбачено законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Інвентаризація та оцінка у зв'язку з поверненням майна з оренди проводиться в період, що настає не раніше ніж за три місяці до дати закінчення строку дії договору оренди та завершується не пізніше зазначеної дати, згідно із абзацом 3 пункту 5-2 «Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання)», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 1993р. № 158.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем 09.09.2014р. видано накази №2264 «Про проведення інвентаризації ЦМК ДП «Комплексна геологічна експедиція «Укргеолбудм» та № 2265 «Про створення комісії по розмежуванню та оцінці майна цілісного майнового комплексу державного підприємства «Укргеолбудм».
Листом від 11.09.2014р. № 10-16-12175 відповідач направив до ПАТ «Укргеолбудм» для підписання Угоду про порядок повернення орендованого державного майна у зв'язку з припиненням дії договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства «Комплексна геологічна експедиція «Укргеолбудм» від 22.09.2004р., а також звернувся з проханням надати представників товариства для включення їх до складу комісій з інвентаризації, розмежування та оцінки.
Проте вказана угода позивачем не була підписана, кандидатури до складу комісії не були надані.
На виконання наказу відповідача від 09.09.2014р. № 2264, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву 12.09.2014р. було утворено комісію по інвентаризації цілісного майнового комплексу державного підприємства «Комплексна геологічна експедиція Укргеолбудм», до складу якої включено керівника та бухгалтера ПАТ «Укргеолбудм».
В межах розгляду справи підтверджено, що в подальшому, листом від 18.09.2014р. № 30-07/10318 Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву повідомило відповідача проте, що провести інвентаризацію майна цілісного майнового комплексу державного підприємства «Комплексна геологічна експедиція Укргеолбудм» не можливо, оскільки орендар не забезпечив доступу членів інвентаризаційної комісії до об'єкта оренди, про що складені відповідні акти.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, відповідно до загального принципу адміністративного судочинства, відображеного в ст.ст. 2 та 6 КАС України, судовому захисту підлягає порушене право, свободи або інтереси.
В той час, як матеріали справи свідчать, що на виконання спірного наказу станом на час звернення до суду були вжиті заходи щодо його виконання, а сам наказ на переконання суду є таким, що не порушує прав та інтересів позивача.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов до висновку про те, що при прийнятті спірного наказу відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.А. Качур
Судді В.І. Келеберда
В.М. Данилишин