04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" лютого 2015 р. Справа№ 911/4616/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Хрипуна О.О.
Власова Ю.Л.
За участю представників сторін:
Від позивача Ремізовська Н.К. - представник за довіреністю;
Від відповідача (апелянта) Кулинич В.П. - представник за довіреністю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" на рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2014р. у справі №911/4616/14 (суддя: Лилак Т.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою віжповідальністю "Юніком - Пром"
до Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41"
про стягнення 557 078, 30 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 18.12.2014 у справі № 911/4616/14, повний текст якого складено 23.12.2014, позов ТОВ "Юніком - Пром" задоволено частково, а саме: стягнуто з ПуАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" 463 638 грн. 91 коп. основного боргу, 16 271 грн. 82 коп. 3% річних, 76 964 грн. 06 коп. інфляційної складової боргу, 11 137 грн. 50 коп. судового збору.
Рішення суду в частині задоволення вимоги про стягнення основного боргу мотивовано тим, що відповідачем не було здійснено оплату поставленої за видатковими накладними продукції на суму 463 638 грн. 91 коп. Крім того, за перерахунком суду першої інстанції згідно статті 625 Цивільного кодексу України, присуджено до стягнення 16 271 грн. 82 коп. 3% річних, 76 964 грн. 06 коп. інфляційної складової боргу.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду - скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що поставка продукції здійснювалась не у спрощений спосіб, а на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012, а тому судове рішення прийняте не за тих правових підстав. Крім того, апелянт наголошував на тому, що доказом поставки товару саме по договору № 01-01/06/2012 від 01.06.2012 є договір про переведення боргу № 28/10/2014ПБ від 28.10.2014, згідно якого ПуАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" перевело частину заборгованості перед позивачем за договором поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012 на ТОВ «Дорожньо будівельне управління № 41».
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу ПуАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" по справі № 911/4616/14 розподілено для розгляду судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: Станік С.Р. - головуючий, судді: Хрипун О.О. та Власов Ю.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 апеляційну скаргу ПуАТ «Шляхово-будівельного управління № 41» господарського суду Київської області від 18.12.2014 у справі № 911/4616/14 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи № 911/4616/14 призначено на 12.02.2015.
В судовому засіданні 12.02.2015 представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.05.2015 проти доводів апеляційної скарги - заперечував, вказував на те, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошував на тому, що між сторонами спору дійсно існували правовідносини поставки за договором поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012 проте, предметом заявленого позову є стягнення заборгованості за здійснену поставку товару у спрощений спосіб на підставі статті 181 Господарського кодексу України, і внаслідок чого поставка товару здійснювалась згідно видаткових накладних, які зокрема, не містять жодних посилань на те, що їх складено на виконання певного господарського договору.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено місцевим господарським судом та, що підтверджується матеріалами справи, в період з вересня по жовтень 2012 року ТОВ "Юніком-Пром" поставлено, а ВАТ "Шляхово-будівельне управління №41", правонаступником якого є - ПуАТ "Шляхово-будівельне управління №41" прийнято товар на загальну суму 533078,30 грн., що підтверджується:
- видатковою накладною №ИН-000296 від 06.09.2012 року на суму 55 043,40 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000297 від 07.09.2012 року на суму 35 183,20 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000304 від 13.09.2012 року на суму 53 053,40 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000312 від 20.09.2012 року на суму 50 148,00 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000320 від 24.09.2012 року на суму 45 372,00 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000321 від 25.09.2012 року на суму 38 526,40 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000341 від 01.10.2012 року на суму 50 546,51 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000359 від 08.10.2012 року на суму 54 924,00 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000361 від 11.10.2012 року на суму 55 720,00 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000371 від 12.10.2012 року на суму 54 128,00 грн.;
- видатковою накладною №ИН-000375 від 16.10.2012 року на суму 40 994,00 грн.
Крім того, внаслідок поставки товару за вищезазначеними видатковими накладними, позивачем було сформовано податкові накладі, а саме: від 06.09.2012 № 9 на суму 55 043,40 грн., від 07.09.2012 № 10 на суму 35 183,20 грн., від 13.09.2012 № 17 на суму 53 053,40 грн., від 20.09.2012 № 32 на суму 50 148,00 грн., від 24.09.2012 № 41 на суму 45 372,00 грн., від 25.09.2012 № 42 на суму 38 526,40 грн., від 01.10.2012 № 2 на суму 50 546,508 грн., від 08.10.2012 № 13 на суму 54 924,00 грн., від 11.10.2012 № 16 на суму 55 720,00 грн., від 12.10.2012 № 24 на суму 54 128,00 грн., від 16.10.2012 № 28 на суму 40 994,00 грн.
Як зазначав позивач у позові, відповідач за поставлений товар за вищенаведеними видатковими накладними загалом на суму 533 078,30 грн. розрахувався частково, перерахувавши 70 000,00 грн., у зв'язку з чим у відповідача наявна непогашена заборгованість в сумі 463 638,91 грн.
06.08.2013 року позивач надіслав відповідачу претензію №44/3 від 01.08.2013 року з вимогою перерахувати борг у сумі 463 638,91 грн., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 08.08.2013 року та фіскальним чеком №7728 від 06.08.2013 року, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з приписами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи наведене, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено, що між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, внаслідок здійснення поставки за вищепереліченими видатковими накладними на підставі статті 181 Господарського кодексу України виникли правовідносини поставки товару у спрощений спосіб, згідно яких позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар загалом на суму 533 078,30 грн., який оплачений відповідачем частково, а саме в сумі 70 000,00 грн. Доказів оплати отриманого товару в сумі 463 638,91 грн. відповідачем ні суду першої інстанції, ні під час апеляційного провадження - не надано.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідачем, всупереч ст. ст. 526, 692 Цивільного кодексу України, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару та має перед позивачем непогашену заборгованість у сумі 463 638,91 грн.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 463 638,91 грн.
Доводи апелянта про те, що поставка продукції здійснювалась не у спрощений спосіб, а на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення прийняте не за тих правових підстав - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований з огляду на те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні (№ИН-000296 від 06.09.2012 року на суму 55 043,40 грн.; - №ИН-000297 від 07.09.2012 року на суму 35 183,20 грн.; №ИН-000304 від 13.09.2012 року на суму 53 053,40 грн.; №ИН-000312 від 20.09.2012 року на суму 50 148,00 грн.; №ИН-000320 від 24.09.2012 року на суму 45 372,00 грн.; №ИН-000321 від 25.09.2012 року на суму 38 526,40 грн.; №ИН-000341 від 01.10.2012 року на суму 50 546,51 грн.; №ИН-000359 від 08.10.2012 року на суму 54 924,00 грн.; №ИН-000361 від 11.10.2012 року на суму 55 720,00 грн.; №ИН-000371 від 12.10.2012 року на суму 54 128,00 грн.; №ИН-000375 від 16.10.2012 року на суму 40 994,00 грн) не містять жодного посилання на те, що їх складено та підписано сторонами саме на виконання договору поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012, як не містять таких посилань і складені позивачем податкові накладні (від 06.09.2012 № 9 на суму 55 043,40 грн., від 07.09.2012 № 10 на суму 35 183,20 грн., від 13.09.2012 № 17 на суму 53 053,40 грн., від 20.09.2012 № 32 на суму 50 148,00 грн., від 24.09.2012 № 41 на суму 45 372,00 грн., від 25.09.2012 № 42 на суму 38 526,40 грн., від 01.10.2012 № 2 на суму 50 546,508 грн., від 08.10.2012 № 13 на суму 54 924,00 грн., від 11.10.2012 № 16 на суму 55 720,00 грн., від 12.10.2012 № 24 на суму 54 128,00 грн., від 16.10.2012 № 28 на суму 40 994,00 грн.), які подані позивачем та прийняті судом апеляційної інстанції до уваги при вирішенні спору.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що дійсно, 01.06.2012 між сторонами спору було укладено договір поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012, згідно умов якого позивач, як постачальник, передав відповідачу, як покупцю, товар загалом на суму 109 450,00 грн. (тобто на суму договору, узгоджену сторонами в п. 4.1) на підставі видаткових накладних № ИН-0000103 від 01.06.2012 на суму 62 132,60 грн. та № 0000108 від 05.06.2012 на суму 40 317,40 грн., за яким у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість з оплати поставленого товару в сумі 30 000,00 грн., про стягнення якої, з урахуванням 2 262, 30 грн. пені, 2 100,00 грн. штрафу, 2 125, 48 грн. - 3 % річних, 4 818, 03 грн. інфляційних втрат, господарським судом Київської області винесено рішення від 24.11.2014 № 911/4615/14.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 рішення господарського суду Київської області від 24.11.2014 в справі № 911/4615/14 - скасовано і у задоволенні позову відмовлено.
Підставою для відмови у позові судом апеляційної інстанції стало те, що 28.10.2014 між ПуАТ "Шляхово-будівельне управління №41" (первісний боржник за договором, відповідач у справі), ТОВ "Дорожньо-будівельне управління №41" (новий боржник за договором) та ТОВ "Юніком-пром" (кредитор за договором, позивач у справі) було укладено договір про переведення боргу №28-10/2014ПБ. Згідно п. 1 договору про переведення боргу, первісний боржник є правонаступником ВАТ "Шляхово-будівельне управління №41" та має заборгованість перед кредитором внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання за поставлений кредитором товар, згідно договору поставки №01-01/06/2012 від 01.06.2012 року (основний договір) в загальній сумі 63 638,91 грн.
Отже, судом апеляційної інстанції в справі № 911/4615/14 встановлено факт укладеності договору про переведення боргу №28-10/2014ПБ від 28.10.2014, у зв'язку з чим зроблено висновок про те, що ПуАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" не є боржником у матеріально-правовому відношенні, з якого виник спір, а тому не є особою, до якої може бути пред'явлено позов щодо належного виконання грошового зобов'язання за договором поставки №01-01/06/2012 від 01.06.2012. З огляду на зазначене вище, судом апеляційної інстанції у справі № 911/4615/14 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Юніком-Пром" до ПуАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" про стягнення 67313,78 грн.
В свою чергу, під час апеляційного провадження у справі № 911/4616/14 судом апеляційної інстанції встановлено, що договір переведення боргу № 28/10/2014ПБ від 28.10.2014, згідно якого ПуАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" перевело частину заборгованості перед позивачем за договором поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012 в розмірі 63 638,91 грн. на ТОВ «Дорожньо-будівельне управління № 41» не містить в собі посилань на те, що заборгованість у наведеній сумі складається саме з видаткових накладних, на які позивач посилається в обгрунтування позовних вимог у справі № 911/4616/14. Не встановлено таких обставин і судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору в справі № 911/4615/14.
Навпаки, під час вирішення спору у справі № 911/4615/14 як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції встановлено ту обставину, що за умовами договору поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012 позивач, як постачальник, передав відповідачу, як покупцю, товар загалом на суму 109 450,00 грн. на підставі видаткових накладних № ИН-0000103 від 01.06.2012 на суму 62 132,60 грн. та № 0000108 від 05.06.2012 на суму 40 317,40 грн., тобто сума боргу за договором поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012 сформована на підставі інших видаткових накладних ніж ті, які надані позивачем в обгрунтування вимог у справі № 911/4616/14. Крім того, підставою для відмови у позові в справі № 911/4615/14 стало саме те, що внаслідок укладення договору про переведення боргу № 28/10/2014ПБ від 28.10.2014 ПуАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" не є боржником у матеріально - правовому відношенні, з якого виник спір, а тому не є особою, до якої може бути пред'явлено позов щодо неналежного виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 01-01/06/2012 від 01.06.2012.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Також, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги надані позивачем в обгрунтування заперечень на апеляційну скаргу угоди про переведення боргу від 19.12.2014, 24.12.2014, 27.01.2015, 09.02.2015 загалом на суми 230 362,91 грн., оскільки наведені угоди укладені між сторонами вже після винесення оспорюваного у справі рішення (18.12.2014), що узгоджується і з приписами п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року N 7, яким встановлено, що частиною першою статті 104 ГПК не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.
Крім того, судом першої інстанції під час вирішення спору, було задоволено позовну вимогу щодо стягнення 3% річних, а саме: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 16 271,82 грн. за період з 15.08.2013 по 15.10.2014, а також частково задоволено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 76 964,06 грн. за період з 15.08.2013 по 15.10.2014.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів Київського апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем прострочено виконання перед позивачем свого зобов'язання з оплати поставленого товару за видатковими накладними, що згідно приписів ст. ст. 610, 611, 625 Цивільного кодексу України є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.
В свою чергу, провівши перерахунок заявлених до стягнення показників, суд апеляційної інстанції погоджується з розрахунком суду першої інстанції щодо присудження до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 16 271,82 грн. за період з 15.08.2013 по 15.10.2014, а також щодо часткового задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат і присудження їх до стягнення у розмірі 76 964,06 грн. за період з 15.08.2013 по 15.10.2014.
Також, судом першої інстанції обґрунтовано здійснено перерозподіл судових витрат у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" на рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2014 у справі №911/4616/14 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2014 у справі №911/4616/14 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/4616/14 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді О.О. Хрипун
Ю.Л. Власов