04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" лютого 2015 р. Справа№ 910/16810/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Куксова В.В.
Яковлєва М.Л.
За участю представників сторін:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: представник не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-інвестиційна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 р.
у справі №910/16810/14 ( суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-інвестиційна компанія"
про стягнення 52 071,34 грн.
В серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-інвестиційна компанія" (далі-відповідач) про стягнення 52 071,34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сума основного боргу за рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2013р. у справі №910/21884/13 була сплачена відповідачем лише 19.06.2014, позивач звернувся з даним позовом про стягнення пені у розмірі 12 615, 34 грн., 26 % річних у розмірі 22 238,90 грн. та інфляційні втрати у розмірі 17 217,10 грн. за період з 08.11.2013р. по 18.06.2014р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі №910/16810/14 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-інвестиційна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" пеню - 12 615,34 грн., інфляційні втрати - 17 217,10 грн. та 1 046, 72 грн. судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 20.10.2014р., позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача 22 238,90 грн. процентів річних та прийняти нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 20.10.2014р., відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать матеріали справи. Однак, сторони наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.
Розглянувши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, судова колегія встановила наступне:
Рішенням Господарського суду м.Києва від 12.12.2013 у справі №910/21884/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2014, позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з ТОВ "Енергетично-інвестиційна компанія" на користь ТОВ "Дізарт Плюс" борг у розмірі 139 420,41 грн. з урахуванням індексу інфляції, 69 129,11 грн. пені, 12 148,95 грн. процентів річних та судові витрати.
Як слідує з цього рішення, пеня, проценти за користування чужими коштами та інфляційні втрати заявлені та задоволені судом за період по 07.11.2013.
Вищезазначеним рішення суду встановлено наступне:
«31.01.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" (постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетично-інвестиційна компанія" (покупцем) укладено договір поставки нафтопродуктів № ДП-188 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому - товар, відповідно до умов Договору та додаткових угод до нього.
30.07.2013 між сторонами укладено додаткову угоду № 0000000014 до Договору, предметом якої є поставка дизельного палива, код згідно з УКТ ЗЕД 2710.19.41.10, у кількості 16310,000 літрів, на загальну суму 141 407,70 грн.
Строк оплати - протягом трьох банківських днів.
03.08.2013 між сторонами укладено додаткову угоду № 0000000015 до Договору, предметом якої є поставка дизельного палива, код згідно з УКТ ЗЕД 2710.19.41.10, у кількості 9550,000 літрів на загальну суму 82798.50 грн.
Строк оплати - протягом двох банківських днів.
Позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 224 206,20 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № РН-0001279 від 01.08.2013 р. на суму 141 407,70 грн. та № РН-0001338 від 03.08.2013 на суму 82798,50 грн.,
Покупець поставлений товар оплатив частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 140 000,00 грн.
Станом на день розгляду справи відповідачем не погашено 140 000,00 грн. заборгованості, а саме: 57 201,50 грн. за додатковою угодою № 0000000014 від 30.07.2013 та 82 798,50 грн. за додатковою угодою № 0000000015 від 03.08.2013».
В силу ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Наведений факт має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Враховуючи, що сума основного боргу за вказаним вище рішенням суду була сплачена відповідачем лише 19.06.2014, позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з даним позовом про стягнення пені у розмірі 12 615, 34 грн., 26 % річних у розмірі 22 238,90 грн. та інфляційні втрати у розмірі 17 217,10 грн. за період з 08.11.2013 по 18.06.2014.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
У відповідності до ст.ст.11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Рішенням Господарського суду м.Києва від 12.12.2013 у справі №910/21884/13 встановлений факт прострочення сплати коштів за Договором №ДП-188 від 31.01.2013 у розмірі 140 000,00 грн., який, в порядку ст. 35 ГПК України, повторному доведенню не підлягає.
Як свідчать матеріали справи та не оспорюється сторонами, вищезазначені кошти відповідач сплатив 19.06.2014.
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 7.4 Договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу.
У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
Враховуючи встановлене вище, положення вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь 12 615,34 грн. пені за період з 08.11.2013р. по 18.06.2014р.
У відповідності до п. 8.1 Договору в разі прострочення оплати постачальник може вимагати від покупця оплати процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 26 процентів річних від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості.
Дослідивши умови Договору щодо вірності заявлених до стягнення з відповідача 26 процентів за користування чужими грошовими коштами, судова колегія зазначає наступне.
Згідно із ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.
Частиною 3 ст. 692 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.
Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
За своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені п. 8.1 Договору за кожен день прострочення охоплюються визначенням пені.
Аналогічна правова позиція визначена у постанові Верховного суду України від 01.07.2014 №3-32гс14.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами не підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Враховуючи встановлене вище, положення вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь 17 217,10 грн. інфляційних втрат за період з 08.11.2013р. по 18.06.2014р.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені сторонами в апеляційних скаргах, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.
Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянтів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-інвестиційна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 р. у справі №910/16810/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі №910/16810/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/16810/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Дата підписання повного тексту постанови 24.02.2015р.
Головуючий суддя П.В. Авдеєв
Судді В.В. Куксов
М.Л. Яковлєв