04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"04" лютого 2015 р. Справа№ 910/3059/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Майданевича А.Г.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 04.02.2015 року,
розглянувши апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року,
у справі № 910/3059/14 (головуючий суддя - Грєхова О.А.,
судді Ярмак О.М., Борисенко І.І.)
за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
до приватного акціонерного товариства «Банківська акціонерна
страхова компанія»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні
позивача: Державна фінансова інспекція України
про визнання недійсним договору та стягнення 9 045 000,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року по справі № 910/3059/14 у задоволенні позовних вимог Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до приватного акціонерного товариства «Банківська акціонерна страхова компанія», третя особа Державна фінансова інспекція України про визнання недійсним договору та стягнення 9 045 000,00 грн. - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 20.10.2014 року Державна фінансова інспекція України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/3059/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 року відновлено скаржнику строк апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу ПрАТ «Банківська акціонерна страхова компанія» вважає подану Державною фінансовою інспекцією України апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року законним і обґрунтованим та просить суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.
Державна інноваційна фінансово-кредитна установа у своїх письмових поясненнях та відзиві на апеляційну скаргу, підтримали подану Державною фінансовою інспекцією України апеляційну скаргу та просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити у повному обсязі.
У судових засіданнях 12.01.2015 року, 02.02.2015 року та 04.02.2015 року представник Державної фінансової інспекції України надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник Державної інноваційної фінансово-кредитної установи у судових засіданнях 10.12.2014 року, 12.01.2015 року, 02.02.2015 року та 04.02.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та письмових поясненнях. Представник позивача просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник ПрАТ «Банківська акціонерна страхова компанія» у судових засіданнях 10.12.2014 року, 12.01.2015 року, 02.02.2015 року та 04.02.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у письмових поясненнях на скаргу. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 20.10.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.
У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
23.03.2007 року між Державним агентством України з інвестицій та інновацій (держінвестицій) та Українською державною інноваційною компанією (компанія) укладено договір № 12-08 про надання коштів з державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів.
Відповідно до п. 1.1 договору № 12-08 держінвестицій зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим договором та законодавством України, надати компанії кошти з державного бюджету передбачені Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» за програмою: «Надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіку, у першу чергу з впровадженням передових енергозберігаючих технологій з виробництва альтернативних джерел палива».
Компанія зобов'язується на умовах, передбачених цим договором та законодавством України, повернути кошти до державного бюджету та здійснити плату за використання бюджетних коштів (п. 1.2 договору № 12-08).
Бюджетні кошти надаються для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів відповідно до Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки, у першу чергу з провадження передових енергозберігаючих технологій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України віл 14.03.2007 року № 455 (п. 1.3 договору № 12-08).
Держінвестицій надає бюджетні кошти компанії згідно з помісячним розписом асигнувань на умовах повернення, платності, строковості та цільового використання (п. 2.1 договору № 12-08).
23.10.2007 року між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (кредитор) та Державним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз» (позичальник) укладено договір № 07-009/К про надання кредиту.
Відповідно до п. 1.1 договору № 07-009/К кредитор на підставі протоколу конкурсної комісії від 10.10.2007 року № 8, за умови надходження грошових коштів від Державного агентства України з інвестицій та інновацій за кодом програмної класифікації видатків 6241050 «Надання кредитів та реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів у галузях економіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих технологій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором та чинним законодавством України, надати позичальнику кредит в сумі 200000000,00 гривень.
Кредит надається з метою впровадження та реалізації інвестиційного проекту «Завершення першого етапу Програми розробки Одеського і Безіменного газових родовищ на шельфі Чорного моря», робочий проект якого затверджено зведеним комплексним висновком ДП «Центральна служба «Укрдержінвестекспертиза» (п. 1.2 договору № 07-009/К).
Відповідно до п. 2.3 договору № 12-08 з урахуванням додаткової угоди № 1 компанія подає держінвестицій реєстр кредитних договорів, укладених між позичальником та компанією, на підставі якого укладається додатковий договір.
Відповідно до п. 3.2.2 договору № 12-08 компанія зобов'язується забезпечити за власний рахунок укладення із повноваженим страховиком договору страхування відповідальності за неповернення коштів до державного бюджету, передбачивши у цьому договорі страхову виплату у разі настання страхового випадку до державного бюджету на відповідний рахунок, відкритий у Державному казначействі.
В результаті проведених Державною інноваційною фінансово-кредитною установою торгів 04.04.2008 року між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (страхувальник) та закритим акціонерним товариством «Банківська акціонерна страхова компанія» (страховик) укладено договір № 04-04-2008/07 добровільного майнового страхування фінансових ризиків.
Відповідно до п. 2.1 договору № 04-04-2008/07 предметом договору є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням страхувальником бюджетними коштами, які видані страхувальником позичальнику за кредитним договором.
Страховим випадком за даним договором є факт настання подій, зазначених в п. 3.2 договору, якщо вони настали протягом періоду страхування за даним договором та підтверджені необхідними документами відповідно до умов даного договору (п. 3.1 договору № 04-04-2008/07).
Подіями, на випадок яких проводиться страхування за даним договором є: невиконання постачальником обов'язку по сплаті суми кредиту та плати за користування кредитом згідно з умовами кредитного договору, наслідком чого є невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до державного бюджету плати за використання бюджетних коштів згідно п.п. 3.2.9, 3.2.11 договору про надання коштів з державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів № 12-08 від 23.03.2007 року, якщо мають місце наступні обставини: позичальника визнано банкрутом та страхувальником вичерпано усі передбачені чинним законодавством України заходи щодо задоволення своїх вимог за кредитним договором, у тому числі реалізовано право вимоги за рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Визначена у даному пункті договору подія визнається страховою, якщо справа про банкрутство порушена у межах визначеного договором періоду страхування (п. 3. 2 договору № 04-04-2008/07). Договором № 04-04-2008/07 було застраховано лот № 7 (кредитний договір № 07-009/К від 23.10.2007 року.
З матеріалів справи вбачається що позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу страхову премію в сумі 9045000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, копії яких долучено до матеріалів справи.
З 21.03.2011 року по 05.04.2011 року Головним контрольно-ревізійним управлінням України було проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державної інноваційної фінансово-кредитної установи за 2007, 2008, 2009, 2010 роки та завершений період 2011 року, за результатами чого було складено Акт перевірки від 12.04.2011 року № 06-21/24, яким було встановлено ряд порушень в ході проведення тендерних процедур, укладення договору, повноту його виконання та взаєморозрахунки за послуги з добровільного майнового страхування фінансових ризиків із ПрАТ «Банківська акціонерна страхова компанія».
Так, Державною інноваційною фінансово-кредитною установою заявлено позов до господарського суду міста Києва про визнання недійсним з моменту укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків від 04.04.2008 року за № 04-04-2008-07 укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та приватним акціонерним товариством «Банківська акціонерна страхова компанія» та стягнення з відповідача сплачених позивачем за договором добровільного страхування фінансових ризиків від 04.04.2008 року за № 04-04-2008-07 коштів в сумі 9045000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договір добровільного страхування фінансових ризиків від 04.04.2008 року за № 04-04-2008-07 не спрямований на реальне настання правових наслідків, так як визначені страхові випадки є свідченням того, що страховик не бажав і навіть не планував скористатися правом вимоги до особи яка заподіяла збиток у відповідності з вимогами ст. 27 Закону України «Про страхування», а також доказом того, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків є те, що однією з умовою визнання страхової події страховим випадком є визнання банкрутом позивальника - ДАТ «Чорноморнафтогаз» (лот № 7 до договору), яке є державним підприємством, яке у відповідності до вимог чинного законодавства України не може бути визнане банкрутом. Іншою підставою недійсності договору позивач вважає нікчемність договору у зв'язку з тим, що спірний договір суперечить вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 року та постанові КМУ «Про здійснення закупівель товарів і послуг за державні кошти» від 28.03.2008 року, оскільки умови договору суперечать умовам тендерної документації, що затверджена замовником торгів - позивачем.
У свою чергу, відповідач заперечив проти заявленого позову з тих підстав, що застраховані договором майнові інтереси не суперечать закону та пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням позивачем бюджетних коштів, які були видані ДАК «Чорноморнафтогаз» (позичали за кредитною угодою) на підставі договору про надання кредиту. Закон не унеможливлює визнання позичальника банкрутом, а лише встановлює певні вимоги до такої процедури. Обмеження встановлені законом щодо процедури банкрутства позичальника не унеможливлювали настання страхової події. Відповідач зазначив, що спірний договір не мав відповідати вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 року, оскільки втратив чинність 02.04.2008 року, а договір укладений 04.04.2008 року. Щодо невідповідності договору постанові КМУ «Про здійснення закупівель товарів і послуг за державні кошти» від 28.03.2008 року, то у вказаній постанові відсутні положення згідно з якими договори про закупівлі мають повністю повторювати текст тендерної документації. Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач заявив про застосування строку позовної давності, оскільки договір укладений 04.04.2008 року, повністю виконаний та строк позовної давності по ньому сплинув 04.04.2011 року. Відповідач зазначив, що посилання позивача, на те, що він дізнався про порушення лише за наслідками перевірки КРУ не відповідає дійсності, оскільки позивач є самосійним суб'єктом господарської діяльності та повинен самостійно усвідомлювати правові наслідки тих чи інших юридичних дій.
Так, як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року по справі № 910/3059/14 у вказаному позові - відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. ч. 1, 3, 4 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Як вірно вказав суд першої інстанції, із наведеного визначення випливають дві істотні ознаки страхового ризику. Страховий ризик не повинен бути: неминучим та невідворотнім. Ймовірність означає насамперед можливість настання передбаченої договором події. Якщо настання тієї чи іншої події абсолютно виключене, то, відповідно ризику не існує, і в цьому випадку й укладення договору не повинне мати місце. Якщо ж передбачена договором подія має неминуче відбутися, незалежно від бажання сторін, то і в цьому випадку укладання договору страхування буде суперечити його правовій природі.
Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
У спірному договорі добровільного майнового страхування фінансових ризиків, укладеному між сторонами, страховим випадком визначено невиконання постачальником обов'язку по сплаті суми кредиту та плати за користування кредитом згідно з умовами кредитного договору, наслідком чого є невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до державного бюджету плати за використання бюджетних коштів згідно п.п. 3.2.9, 3.2.11 договору про надання коштів з державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів № 12-08 від 23.03.2007 року, якщо мають місце наступні обставини: позичальника визнано банкрутом та страхувальником вичерпано усі передбачені чинним законодавством України заходи щодо задоволення своїх вимог за кредитним договором, у тому числі реалізовано право вимоги за рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Визначена у даному пункті договору подія визнається страховою, якщо справа про банкрутство порушена у межах визначеного договором періоду страхування.
Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що страховий ризик згідно оспорюваного договору відповідає критеріям поняття «ризик», оскільки подія, на випадок якої проводиться страхування має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Як вбачається з п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що оспорюваний договір страхування не має ознак фіктивності, з огляду на те, що він був спрямований на реальне настання правових наслідків, зокрема виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку. Колегія суддів звертає увагу на те, що ані позивачем, ані третьою особою не було подано суду доказів зворотного.
Що стосується посилання позивача на акт Головного контрольно-ревізійного управління України № 06-21/24 від 12.04.2011 року та висновок спеціаліста від 03.02.2012 року, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як вірно вказав суд першої інстанції, в акті Головного контрольно-ревізійного управління України № 06-21/24 від 12.04.2011 року зазначено, що: був порушений порядок проведення торгів, а саме безпідставно скорочено строк подання тендерних пропозицій; в тендерній документації Державної інноваційної фінансово - кредитної установи в розділі основні умови договору не зазначено повний перелік страхових випадків, в порушення вимог закону у технічних вимогах тендерної документації відсутній детальний опис послуг, які б хотів тримати замовник від уповноважених страховиків на виконання умов договору від 23.03.2007 року № 12-08; в порушення вимог закону замовником не було відхилено тендерні пропозиції ЗАТ «Банківська акціонерна страхова компанія»; в порушення вимог закону умови договору про закупівлю відрізняються від умов тендерної пропозиції учасника-переможця ЗАТ «Банківська акціонерна страхова компанія»; оскільки договором страхування укладені всупереч вимогам тендерної документації, то такі договори є недійсними (нікчемними); в договорах страхування фінансових ризиків щодо забезпечення повернення коштів до державного бюджету за позичальниками (ДАТ «Чорноморнафтогаз») передбачено страховий випадок, який на момент укладання даних договорів страхування не міг настати, а саме у відповідної до вимог закону ДАТ «Чорноморнафтогаз» не може бути визнано банкрутом; договорами безпідставно застраховано відповідальність у разі невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до державного бюджету плати за використання бюджетних коштів, оскільки вони у разі настання страхового випадку не будуть відшкодовані страховиком при умові франшизи 3%; таким чином, позивачу завдано збитків внаслідок чого безпідставно застраховано кошти.
У висновку спеціаліста від 03.02.2012 року, який був складений відповідно до наказу в. о. Голови Держфінпослуг Литвина А. В. від 01.02.2012 року № 22 «Про направлення працівника Держфінпослуг до Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави Служби безпеки України» визначено, що Державна інноваційна фінансова-кредитна установа перерахувала на рахунок ПАТ «Банківська акціонерна страхова компанія» грошові кошти у вигляді страхової премії у розмірі 9045000,00 грн. за випадком, який не міг настати протягом дії договору (банкрутство ДАТ «Чорноморнафтогаз»); за укладеним договором страхування не було застраховано факт неповернення коштів до Державного бюджету, як того вимагає порядок використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізації інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки, затверджений постановою КМУ від 14.032007 № 455.
Як правильно вказав суд першої інстанції, факти порушень законодавства, встановлені в Акті ревізії та висновку спеціаліста, не можуть бути достатньою підставою для встановлення порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача відповідачем та відповідно для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з господарським судом міста Києва, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що Акт позапланової перевірки Головного контрольно-ревізійного управління України від 12.04.2011 року № 06-21/24 та висновок спеціаліста від 03.02.2012 року, не є достатніми доказами порушення відповідачем договірних зобов'язань і завдання позивачеві збитків, а отже, не можуть свідчити про наявність підстав для задоволення позову, оскільки виявлені порушення жодним чином не впливають на умови спірних договірних відносин та не можуть їх змінювати, а тому, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказані документи не можуть бути підставою для визнання недійсним договору.
Також в позовній заяві позивач зазначає, що спірний договір суперечить вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 року та постанові КМУ «Про здійснення закупівель товарів і послуг за державні кошти» від 28.03.2008 року, оскільки умови договору суперечать умовам тендерної документації, що затверджена замовником торгів - позивачем, а тому зазначений договір є нікчемним.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджує, що п. 2.1 договору, в якому надається визначення предмету договору відрізняється від визначення предмету договору зазначеному в тендерній документації та було відсутнє в тендерній пропозиції відповідача. А також, в частині зазначення, що являється страховим випадком по спірному договору (п. 3.1, 3.2, 3.2.1) страхові випадки та обмеження страхування визначені в договорі співпадають з тендерною пропозицією відповідача та відрізняються від тендерної документації позивача.
Так, нормативно-правове регулювання правовідносин щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти у період укладення оспорюваних правочинів у 2008 році здійснювалось на підставі Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 28.03.2008 року № 274, а правочинів, укладених у 2009 році, - на підставі Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2008 року № 921.
Відповідно до п. 84 Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 28.03.2008 року № 274 (далі - Постанова № 274) в редакції, яка діяла на момент укладення договорів добровільного майнового страхування фінансових ризиків від 04 квітня 2008 року, закріплено, що договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі, крім випадків зменшення ціни тендерної пропозиції у порядку, передбаченому цим Тимчасовим положенням. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору, крім випадків, визначених порядком зміни умов договору про закупівлю, що затверджується уповноваженим органом за погодженням з Мінфіном.
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, в оспорюваному договорі добровільного майнового страхування фінансових ризиків від 04 квітня 2008 року № 04-04-2008/07 визначення страхового випадку не співпадає з визначенням страхового випадку в умовах тендерної документації 2008 року.
В тендерній документації 2008 року визначено, що страховим випадком є невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до Державного бюджету коштів та плати за використання бюджетних коштів згідно з пунктами 3.2.9 та 3.2.11 договору про надання коштів з Державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів від 23.03.2007 року № 12-08.
У відповідності до п. 3.2.9 договору про надання коштів з Державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів від 23.03.2007 року № 12-08, Українська державна інноваційна компанія зобов'язується щомісячно перерахувати до державного бюджету на відповідний рахунок, відкритий у державному казначействі, плату за використання бюджетних коштів у розмірі 0,5 відсотка річних від суми зарахованої на реєстраційний рахунок компанії бюджетних коштів. Плата за використання бюджетних коштів здійснюється за рахунок сплаченої позичальниками плати за користування кредитами.
Згідно з п. 3.2.11 договору про надання коштів з Державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів від 23.03.2007 року № 12-08, Українська державна інноваційна компанія зобов'язується повернути надані за цим договором кошти до державного бюджету на рахунки, відкриті в Державному казначействі.
Однак, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, у договорі добровільного майнового страхування фінансових ризиків від 04 квітня 2008 року № 04-04-2008/07 визначено, що страховим випадком за даними договорами є факт настання подій, зазначених у пунктах 3.2 договорів, якщо вони настали протягом періоду страхування за даними договорами та підтверджені необхідними документами відповідно до умов даних договорів. Подіями на випадок яких проводиться страхування за даними договорами є невиконання позичальником обов'язку по сплаті кредиту та плати за користування кредитом згідно з умовами кредитного договору, наслідком чого є невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до Державного бюджету плати за користування бюджетними коштам згідно з пунктами 3.2.9, 3.2.11 договору про надання коштів з державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів № 12-08 від 23.03.2007 року, якщо мають місце наступні обставини: позичальника визнано банкрутом; страхувальником вичерпано всі передбачені чинним законодавством України заходи щодо задоволення своїх вимог за кредитним договором, у тому числі реалізовано право вимоги за рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначена у даному пункті договору подія визнається страховою, якщо справа про банкрутство порушена в межах визначеного договорами періоду страхування.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що страховиком у оспорюваному договорі добровільного майнового страхування фінансових ризиків від 04 квітня 2008 року № 04-04-2008/07 було змінено поняття страхового випадку у порівнянні з тендерною документацією, тобто зменшено обсяг страхового ризику у порівнянні з тендерною документацією 2008 року, що в свою чергу зменшує ймовірність настання страхових випадків і виплати за ними страхових відшкодувань.
За таких обставин, господарським судом вірно встановлено невідповідність умов оспорюваного договору страхування, укладеного у 2008 році, умовам тендерної документації 2008 року, що відповідно суперечило вимогам законодавства на момент їх укладення.
Натомість, як зазначалося вище, відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції звернувся до суду із заявою в якій просив застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зокрема, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд України зокрема у своїй постанові від 19.08.2014 року по справі № 3-59гс14.
Як вірно встановлено господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, строк позовної давності в три роки за вимогами про визнання оспорюваного договору страхування, укладених у 2008 році, недійсними сплинув 04.04.2011 року, тоді як позивач звернувся з даним позовом до господарського суду лише 26.02.2014 року.
Як вказує позивач та третя особа, строк для звернення до суду за захистом своїх прав позивачем не пропущений, оскільки про вищевикладені порушення законодавства останній дізнався за наслідками одержання Акту позапланової перевірки Головного контрольно-ревізійного управління України від 18.04.2011 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи зазначене вище, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та не приймає доводи позивача щодо строку позовної давності, оскільки не вважає їх поважними причинами пропуску позовної давності, які були зумовлені об'єктивними обставинами неможливості пред'явити позов у встановлений законом строк. При цьому, місцевий господарський суд вірно вказав, що позивачу про укладення оспорюваного договору було відомо з дня його укладення, а отримання акту ревізії на перебіг позовної давності жодним чином не впливає.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі збігом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи вищевикладене та недоведеність позивачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції поважності причин пропуску позовної давності, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до приватного акціонерного товариства «Банківська акціонерна страхова компанія» про визнання недійсним договору добровільного страхування фінансових ризиків від 04.04.2008 року за № 04-04-2008-07 та стягнення у порядку реституції сплачених на їх виконання грошових коштів у розмірі 9045000,00 грн. у зв'язку з пропуском позовної давності.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі Державної фінансової інспекції України, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державної фінансової інспекції України, слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з даним позовом Державною інноваційною фінансово-кредитною установою було сплачено 73080 грн. судового збору за майнову вимогу та 1218 грн. судового збору за немайнову вимогу. З апеляційною скаргу до Київського апеляційного господарського суду звернулася третя особа - Державна фінансова інспекція України, яка у відповідності до Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.
Оскільки під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач -підтримав подану Державною фінансовою інспекцією України апеляційну скаргу у повному обсязі, то у відповідності до ст. 49 ГПК України за розгляд справи судом апеляційної інстанції судовий збір необхідно покласти на позивача - Державну інноваційну фінансово-кредитну установу.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/3059/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/3059/14 залишити без змін.
3. Стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установу (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65-Б, ідентифікаційний код 00041467) в дохід Державного бюджету України 37149 (тридцять сім тисяч сто сорок дев'ять) грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
4. Видачу судового наказу по справі № 910/3059/14 доручити господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи № 910/3059/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.І. Лобань
Судді А.Г. Майданевич
Р.В. Федорчук
Дата підписання 09.02.2015 року