04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"04" лютого 2015 р. Справа№ 910/19188/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Майданевича А.Г.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 04.02.2015 року,
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року
у справі № 910/19188/14 (суддя - Домнічева І.О.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс»
до комунального підприємства з утримання та експлуатації
житлового фонду спеціального призначення
«Спецжитлофонд»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської
міської державної адміністрації
про стягнення 453 224,30 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року по справі № 910/19188/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» до комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», третя особа Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про стягнення 453 224,30 грн. - задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» 391 867,20 грн. основного боргу, 2 576,80 грн. 3% річних та 7 888,88 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 25.11.2014 року, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року по справі № 910/19188/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 29.12.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У судовому засіданні 04.02.2015 року представник комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» у судовому засіданні 04.02.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 25.11.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представники Департаменту будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації у судове засідання суду апеляційної інстанції 04.02.2015 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представників третьої особи у судовому засіданні 04.02.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
02 грудня 2014 року між комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (надалі - відповідач, замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» (надалі - позивач, підрядник) був укладений договір підряду в капітальному будівництві за бюджетні кошти № 3 (надалі - договір). Згідно п. 1.1 договору, замовник доручає, а підрядник забезпечує будівництво будинку по вул. Теремківській, 3 у Голосіївському районі м. Києва.
22.05.2014 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору підряду в капітальному будівництві за бюджетні кошти № 3 від 02.12.2013 року, якою було розірвано вказаний договір.
Відповідно до п. 4 вказаної додаткової угоди передбачено, що обов'язки сторін, виконання яких сторонами розпочалося до моменту набрання чинності цією угодою, повинні бути виконані сторонами в наступному порядку та на таких умовах: замовник зобов'язаний здійснити розрахунки за фактично виконані роботи згідно з положеннями розділу XI договору від 02.12.2013 року № 3, у сумі 391867,20 грн. (триста дев'яносто одна тисяча вісімсот шістдесят сім грн. 20 коп.) в тому числі ПДВ - 65311,20 грн. (шістдесят п'ять тисяч триста одинадцять грн. 20 коп.), після отримання замовником бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок державного казначейства та у сумі 169832,99 грн. в тому числі ПДВ 28305,50 грн. після отримання замовником інвестиційного фінансування на свій реєстраційний рахунок.
Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, яким підтверджується заборгованість відповідача у сумі 391867,20 грн.
Як зазначає, позивач, він виконав узяті на себе зобов'язання у повному обсязі натомість, відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт на час розгляду справи у суді першої інстанції не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 391867,20 грн.
Так, у вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» про стягнення 453224,30 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору №3 підряду в капітальному будівництві за бюджетні кошти від 02.12.2013 року.
У свою чергу заперечуючи проти вказаного позову, відповідач зазначає, що фінансування робіт проводилось за рахунок коштів бюджету, а цільові бюджетні кошти на рахунок відповідача не надходили. За таких обставин, відповідач вважає, що позов заявлено передчасно та безпідставно.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року по справі № 910/19188/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербіс» до комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», третя особа Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про стягнення 453 224,30 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 391867,20 грн. основного боргу, 2576,80 грн. 3% річних та 7888,88 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Статтею 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пункт 1 статті 837 Цивільного кодексу України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У частині 1 статті 838 Цивільного кодексу України вказано, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Стаття 193 Господарського кодексу України зазначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявними доказами у справі підтверджено належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором підряду в капітальному будівництві за бюджетні кошти від 02.12.2014 року № 3 на суму 391867,20 грн.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції вказану заборгованість не сплатив. Заборгованість відповідає матеріалам справи та підтверджується фактичними обставинами справи, а тому правомірно була стягнута з відповідача.
Доводи скаржника про те, що на час виконання робіт відповідачу не надійшло вчасно фінансування з Державного бюджету України, що і стало причиною затримки в сплаті коштів позивачу, судова колегія вважає безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач заборгованість не сплатив.
Згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Частиною 2 статті 194 Господарського кодексу України передбачено, що неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у разі відсутності коштів для оплати замовник був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати, а не приймати їх результати. До того ж аналогічна правова позиція викладена в пункті 5 оглядового листа Вищого Господарського суду № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 року.
Як вірно вказав суд першої інстанції, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446.
Таким чином, оскільки факт виконання частини підрядних робіт підтверджується матеріалами справи, зокрема підписаною 22.05.2014 року між сторонами додатковою угодою № 3 до договору підряду в капітальному будівництві за бюджетні кошти № 3 від 02.12.2013 року, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати виконаних робіт під час розгляду справи у судді першої інстанції відповідачем суду не надано, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов про стягнення з відповідача 391867,20 грн. основного боргу.
Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 2576,80 грн. 3 % річних, пені в розмірі 31349,60 грн. та 27430,70 грн. 7% штрафу за прострочення виконання зобов'язання.
Так, що стосується стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 2576,80 грн. судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань. У силу положень статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто порушенням грошового зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.
Так, здійснивши перевірку розрахунку трьох відсотків річних, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому місцевим господарським судом правомірно було стягнуто з відповідача на користь позивача три відсотки у сумі 2576,80 грн.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 31349,60 грн. та 27430,70 грн. 7% штрафу за прострочення виконання зобов'язання, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у їх задоволенні, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, умовами договору передбачено, що оплата за виконані роботи здійснюється відповідачем за рахунок коштів міського бюджету, при цьому докази надходження відповідних коштів на рахунок відповідача у матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 391867,20 грн. основного боргу та 2576,80 грн. 3% річних та вірно відмовив у стягненні пені та 7% штрафу.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року, прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 910/19188/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 910/19188/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/19188/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.І. Лобань
Судді А.Г. Майданевич
Р.В. Федорчук
Дата підписання 09.02.2015 року