ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 лютого 2015 року № 826/17087/14
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач) від 22.10.2014 №1798/26-59-17-01, №1799/26-59-17-01 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.10.2014 №1800/26-59-17-01.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2014 відкрито провадження в адміністративній справі №826/17087/14, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.11.2014. За клопотанням представника позивача розгляд справи було відкладено на 27.11.2014.
У судовому засіданні 27.11.2014 представники позивача підтримали адміністративний позов, просили суд задовольнити його. Представники відповідача проти позову заперечили.
Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до наказу від 03.09.2014 №1080, на підставі направлень від 16.09.2014 №2576/17-01, №2577/17-01 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено планову виїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, про що складено акт перевірки від 06.10.2014 №1411/17-01/НОМЕР_1.
Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем: підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік; статей 85, 138, пункту 176.1 статті 176, статті 177 Податкового кодексу, а саме: заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2012 та 2013 роки, у зв'язку з чим донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 448492,94 грн.; пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України, а саме: не утримання податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% з доходу, отриманого від продажу автомобілів, у зв'язку з чим донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 26059,37 грн.; підпункту 1 пункту 2 статті 6, пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме: не нарахування та несплата до бюджету єдиного соціального внеску за 2012 та 2013 роки в сумі 130642,65 грн.
За наслідками зазначеної перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві прийнято, зокрема, податкові повідомлення-рішення: від 22.10.2014 №1798/26-59-17-01, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 3176685,00 грн., в тому числі, 211790,00 грн. за основним платежем та 105895,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); від 22.10.2014 №1799/26-59-17-01, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 593360,39 грн., в тому числі, 474552,31 грн. за основним платежем та 118808,08 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та рішення від 22.10.2014 №1800/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким на позивача за донарахування 130642,65 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування накладено штрафні санкції у розмірі 9321,94 грн.
Позивач не погоджується з актом перевірки, а також прийнятими на його підставі оскаржуваними рішеннями й мотивує позовні вимоги порушенням відповідачем порядку проведення перевірки, оскільки замість документальної виїзної перевірки фактично була здійснена документальна невиїзна перевірка, при цьому, будь яких запитів про витребування документів з метою підтвердження спірних господарських операцій від контролюючого органу не надходило. Відтак, грошові зобов'язання, визначені у спірних рішеннях, нараховані відповідачем без відповідних на те підстав.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких зазначено про дотримання контролюючим органом вимог податкового законодавства під час проведення перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, а також про правомірність оскаржуваних рішень з огляду на встановлені під час перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, не підтвердження платником податків сум задекларованих витрат у 2012 та 2013 роках.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити дотримання контролюючим органом порядку проведення перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, та обґрунтованість висновків перевірки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Відносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно зі статтею 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи (абзаци перший, другий пункту 75.1). Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (абзац перший підпункту 75.1.2). Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок (абзац другий підпункту 75.1.2). Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка (абзац п'ятий підпункту 75.1.2).
Відповідно до статті 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок (пункт 77.1). Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки (пункт 77.4).
З матеріалів справи убачається, що на підставі плану-графіку проведення документальних перевірок фізичних осіб-підприємців Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві прийнято наказ від 03.09.2014 №1080 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1", з 16.09.2014 тривалістю 10 робочих днів.
Зазначений наказ разом із повідомленням від 03.09.2014 №283/26-59-27-01 про проведення перевірки направлений позивачу за адресою: АДРЕСА_1 рекомендованим листом, що підтверджується наявним у матеріалах справи фіскальним чеком від 03.09.2014 №6191 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, та був отриманий за довіреністю 09.09.2014, про що свідчить відмітка про отримання на вказаному рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ДП "Інформаційно-ресурсний центр") зареєстрованим місцем проживання позивача є саме: АДРЕСА_1.
Таким чином, відповідачем дотримано вимог статті 77 Податкового кодексу України щодо повідомлення позивача про проведення документальної планової перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, відповідно, контролюючий орган мав право на її проведення.
Відповідно до пункту 77.6 статті 77 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (абзаци перший-четвертий).
Відповідно до направлень від 16.09.2014 №2576/17-01 та №2577/17-01 для проведення перевірки позивача, призначеної відповідно до наказу від 03.09.2014 №1080, направлено головних державних ревізорів-інспекторів Калашника Ю.В. та Стрельченка Я.В.
Зазначеними інспекторами складено акт від 19.09.2014 №153/17-01 про неможливість ознайомлення позивача з направленнями на перевірку в зв'язку із відсутністю платника за його місцезнаходженням: АДРЕСА_1.
Водночас, представник позивача адвокат ОСОБА_4 своїм листом від 09.09.2014 №045 повідомив відповідача про перебування позивача в Автономній Республіці Крим, та неможливість направлення їй повідомлення про перевірку в зв'язку з відсутністю поштового сполучення з тимчасово окупованою територією.
Вказаний лист отриманий відповідачем 16.09.2014 за №11825/Гр, про що свідчить відповідна відмітка на ньому.
Разом з тим, за висновком суду, наведені представником позивача у листі від 09.09.2014 №045 обставини не є встановленими статтею 82 Податкового кодексу України підставами для зупинення та продовження строку проведення перевірки, відтак відповідачем правомірно розпочато проведення перевірки у терміни, визначені у наказі від 03.09.2014 №1080.
Отже, твердження позивача про фактичне проведення відповідачем планової документальної невиїзної перевірки замість планової документальної виїзної перевірки є необґрунтованим. При цьому, судом не встановлено порушень порядку проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення.
Щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, які встановлені під час перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, то слід зазначити наступне.
Як убачається з акта перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, позивачем порушено терміни подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік, а саме: вказана декларація подана до контролюючого органу 26.02.2014, тоді як термін її подання встановлений до 10.02.2014.
Відповідно до пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
У матеріалах справи наявна копія податкової декларації позивача про майновий стан і доходи за 2013 рік в якій зазначена дата її подання - 24.02.2014, водночас граничним строком подання такої декларації є 10.02.2014.
Отже, суд погоджується з доводами відповідача про несвоєчасне подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік.
Також з акта перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, убачається, що висновок про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу за 2012 та 2013 роки обґрунтований тим, що позивачем не надано до перевірки первинних документів, пов'язаних із підприємницькою діяльністю.
Під час судового розгляду позивачем надано первинні бухгалтерські документи (акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, замовлення-наряди) з яких убачається, що позивачем у період, який перевірявся, придбавались послуги з бухгалтерського та податкового обліку, ремонту автомобільної техніки, супутні послуги з доставки техніки на об'єкт, розміщенню та кріпленню техніки, евакуації транспортних засобів, організації залізничних перевезень вантажу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
З наданих позивачем первинних документів (зокрема замовлення-наряди, акти виконаних робіт) убачається, що позивачем придбавались послуги з ремонту автомобілів.
В акті перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, зазначено, що перевіркою встановлено наявність у позивача транспортних засобів у кількості: легкових автомобілів - 21 шт., вантажних автомобілів - 49 шт., інших транспортних засобів - 16 шт.
Разом з тим, всупереч вимогам ухвали суду від 06.11.2014 про відкриття провадження у справі, якою витребовувались у позивача усі первинні документи на підтвердження господарської діяльності, позивачем не було надано будь-яких реєстраційних документів на підтвердження наявності у нього транспортних засобів, чи договорів на право користування такими транспортними засобами, також не надано жодних документів, з яких би вбачалась пов'язаність придбання позивачем послуг з ремонту автомобільної техніки із належними йому автомобілями.
Під час судового розгляду представник позивача не зміг надати чітких і зрозуміли пояснень про господарську діяльність позивача, пов'язаність послуг з технічного обслуговування автомобілів зазначених у замовленнях-нарядах, актах виконаних робіт із належними позивачу транспортними засобами.
Всупереч вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України у актах здачі-прийняття робіт, податкових накладних про надання позивачу послуг з бухгалтерського та податкового обліку, супутніх послуг з доставки техніки на об'єкт, розміщенню та кріпленню техніки, евакуації транспортних засобів, організації залізничних перевезень вантажу не зазначено змісту і обсягу господарських операцій, а саме: не відображено переліку наданих послуг, їх кількісних і вартісних показників, що не дозволяє суду достовірно встановити обсяг і вартість господарських операцій.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про недостатність наданих позивачем доказів для підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з придбання позивачем послуг з бухгалтерського та податкового обліку, ремонту автомобільної техніки, доставки техніки на об'єкт, розміщенню та кріпленню техніки, евакуації транспортних засобів, організації залізничних перевезень вантажу, підтвердження використання вказаних послуг позивачем у своїй господарській діяльності. Відтак суд погоджується з висновками перевірки про не підтвердження позивачем сум задекларованих витрат та податкового кредиту у 2012 та 2013 роках та заниження чистого оподатковуваного доходу у 2012 році на 1977397,09 грн. та у 2013 році на 660796,69 грн.
Крім того, з урахуванням положень пункту 4 частини першої статті 4, пункту 2 частини першої статті 7, частини одинадцятої статті 8, статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (в редакції, чинній на час, за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення), відповідачем правомірно донараховано позивачу 130642,65 грн. єдиного внеску та 9321,94 грн. штрафних санкцій внаслідок заниження позивачем чистого доходу.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За висновком Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень наведеного вище законодавства України та наявних у матеріалах справи доказів, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
З матеріалів справи убачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1254,34 грн. (квитанції від 04.11.2014 №82/4/4, №82/4/6, №82/4/5). Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Водночас, частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Оскільки сума судового збору за подання позивачем даного адміністративного позову становить 4872,00 грн., з урахуванням раніше сплаченого судового збору в розмірі 1254,34 грн., з позивача слід стягнути решту суми судового збору, яка становить 3617,66 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 3617,66 грн.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник