17 лютого 2015 р. Справа № 63314/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,
прокурора Шимін Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Прокурора Луцького району Волинської області в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії України «Нафтогаз України» управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» в особі Волинського лінійного управління магістральних газопроводів та Дочірньої компанії «Укртрансгаз» філії управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» в особі Волинського лінійного управління магістральних газопроводів на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2011 року у справі за позовом Прокурора Луцького району Волинської області в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України, Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії України «Нафтогаз України», управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» в особі Волинського лінійного управління магістральних газопроводів до Лищенської сільської ради Волинської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1, Управління з контролю за використанням та охороною земель у Волинській області, Інспекція з Державного архітектурно-будівельного контролю Луцької районної державної адміністрації про визнання недійсними рішень, -
У грудні 2007 року прокурор Луцького району Волинської області в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України, Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії України «Нафтогаз України» управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» в особі Волинського лінійного управління магістральних газопроводів звернувся до суду із позовом до Лищенської сільської ради Волинської області в якому просив визнати недійсними рішення сесії відповідача від 14.03.1995 року № 5/5 «Про виділення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку» та від 14.01.1998 року № 01 в частині передачі гр. ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0, 12 га.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що приймаючи рішення про виділення земельної ділянки на сесії сільської ради відповідач не врахував п. 12.3 Державних будівельних правил (СНИП 2.05.06 - 85), ст. 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт», згідно яких мінімальна відстань від осі підземних трубопроводів до населених пунктів та окремих споруд повинні бути не менше 150 м. в обидві сторони осі газопроводу. Крім того, відповідно до п. 11,12 Правил охорони магістральних газопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за № 1747 від 16.11.2002 року в межах охоронних зон забороняється споруджувати житлові, громадські та дачні будинки.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що прокурором та представником позивача не доведено належними та допустимими доказами порушень законодавства, діючого на момент прийняття спірних рішень, а тому, зазначені рішення прийняті сесією Лищенської сільської ради Волинської області в межах наданих їй повноважень та підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Не погодившись з вищенаведеною постановою, Прокурор Луцького району Волинської області в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України, Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії України «Нафтогаз України» управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» в особі Волинського лінійного управління магістральних газопроводів подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову якою адміністративний позов задовольнити.
Крім цього, не погодившись з вищенаведеною постановою, Дочірня компанія «Укртрансгаз» філія управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» в особі Волинського лінійного управління магістральних газопроводів подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовують тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що рішенням сесії Лищенської сільської ради від 14.03.1995 року № 5/5 «Про виділення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку» виділено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га під будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.35).
Рішенням сесії Лищенської сільської ради Волинської області № 01 від 14.04.1998 року «Про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок» передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,50 га в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель 0,12 га, ведення особистого селянського господарства 0,38 га, для садівництва безоплатно у приватну власність (а.с.36).
06.06.2006 року Волинським лінійним виробничим управлінням магістральних газопроводів складено акт - заборону на виконання будівельно - монтажних і земельних робіт ОСОБА_1, оскільки останнім порушено охоронну зону газопроводів-відводів (а.с.23).
28.08.2006 року та 12.10.2007 року Волинською облдержземінспекцією та відділом земельних ресурсів Луцького району складено акти перевірки щодо дотримання вимог земельного законодавства, зокрема у цих актах зазначено про порушення ОСОБА_1 вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 1747 від 16.11.2002 року «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів».
01.11.2007 року в.о. Прокурора Луцького району Лопоха В. внесено протест на рішення сесії Лищенської сільської ради від 14.03.1995 року № 5/5 «Про виділення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку» (а.с.33).
27.11.2007 року Лищенська сільська рада прийняла рішення «Про розгляд протесту Прокуратури Луцького району на рішення сесії від 14.03.1995 року № 5/5 «Про виділення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку», яким опротестоване рішення залишено в силі.(а.с.39)
Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції дійшов висновку що оскаржувані рішення прийняті Лищенською сільською радою в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного Кодексу України, тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме прийняття оскаржуваних рішень сільської ради (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно статті 19 Земельного Кодексу України сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.
Відповідно до статті 22 Земельного Кодексу України право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Відповідно до статті 65 Земельного Кодексу України до земель сільського населеного пункту належать усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку землеустрою. Землі сільського населеного пункту перебувають у віданні сільської Ради народних депутатів. Межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються районною, міською в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів. Використання земель сільського населеного пункту здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови даного населенного пункту.
Відповідно до статті 4 Земельного Кодексу України не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.
Статтею 19 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 26.03.1992 року виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються питання, зокрема, про регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.
Згідно ст. 22 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» рішення ради не повинні суперечити Конституції України та чинним законам.
Таким чином, відповідно до зазначених вище норм, чинним на момент прийняття спірних рішень законодавством було передбачено повноваження місцевих рад щодо виділення, в тому числі і земельних ділянок розташованих за межами населених пунктів.
Отже оскаржувані рішення Лищенської сільської ради прийнятті в межах повноважень передбачених чинним на момент їх прийняття законодавством.
Також, колегія суддів вважає помилковими посилання апелянтів на порушення відповідачем вимог ст. 65 Земельного Кодексу України з таких підстав.
Так, Генеральний план забудови с. Лище був розроблений Українським державним інститутом проектування міст та затверджений в установленому порядку в 1981 році. Відповідно до Генерального плану забудови с. Лище забудова в місці виділення земельної ділянки ОСОБА_1 не передбачалась.
Поряд з тим, як зазначено у листі Управління з контролю за використання та охороною земель у Волинській області на генеральному плані забудови, чергових картах, проектах встановлення меж населених пунктів та іншій документації траса газопроводу та межа охоронюваних зон не нанесені (а.с.20).
Відтак, у Лищенської сільської ради при винесенні рішень були відсутні обмеження щодо передачі у приватну власність спірної земельної ділянки.
Крім того, Статтею 37 Закону України «Про транспорт», у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень сільською радою, встановлено, що відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються спеціальним законодавством України.
Радою Міністрів СРСР від 12.04.1979 року № 341 була прийнята Постанова «Про посилення охорони магістральних газопроводів» і затверджено правила охорони магістральних газопроводів.
Відповідно до п. 7 цих правил при будь - якому виді прокладання трубопроводів встановлюються охоронні зони,зокрема вздовж трас трубопроводів у вигляді ділянки землі обмеженої умовними лініями , які проходять на відстані 50 метрів від осі трубопроводу з кожної сторони.
Поряд з тим, з 1996 року набрав чинності Закон України «Про трубопровідний транспорт», згідно статті 11 якого до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору. Порядок встановлення, розмір та режим використання охоронної зони об'єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством України.
Кабінетом Міністрів України 16.11.2002 року було прийнято Постанову № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів», згідно якої забороняється споруджувати житлові, громадські та дачні будинки в межах охоронної зони, при цьому, межі охоронної зони, згідно даної Постанови, збільшились і становлять 150 м.
Проте, судом першої інстанції також вірно встановлено, що вказана Постанова та Закон України «Про трубопровідний транспорт» були прийняті та набрали чинності після прийняття оскаржуваних рішень.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає помилковими посилання апелянтів на порушення відповідачем, при прийнятті оскаржуваних рішень, ст. 12 Земельного Кодексу України, ст. 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт», п.п.11,12 Правил охорони магістральних газопроводів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1747 від 16.11.2002 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
При цьому, колегія суддів враховує, що підставою для звернення до суду є те, що такими рішенням, дією чи бездіяльністю права, свободи чи інтереси особи (позивача) порушуються на момент прийняття рішення (вчинення дій чи допущення бездіяльності).
Вирішуючи спір, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття в контексті прав особи, яка його оскаржує, і не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) такого рішення з врахуванням подій, які сталися у майбутньому, в тому числі при зміні законодавства, а рішення суду не може ґрунтуватися на тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися.
З матеріалів справи слідує, що земельна ділянка, ОСОБА_1 знаходилась на відстані 63 метрів від осі газопроводів, що не суперечило правилам, які були чинні на момент прийняття Лищенською сільською радою оскаржуваних рішень.
Суд апеляційної інстанції, погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що рішення Лищенської сільської ради від 14.03.1995 року № 5/5 та № 01 від 14.04.1998 року відповідали вимогам діючого на той час законодавства, відтак підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень відсутні.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 199, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційні скарги Прокурора Луцького району Волинської області в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії України «Нафтогаз України» управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» в особі Волинського лінійного управління магістральних газопроводів та Дочірньої компанії «Укртрансгаз» філії управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» в особі Волинського лінійного управління магістральних газопроводів залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2011 року у справі № 2-4917/11 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий : Судді : О.Б. Заверуха О.М. Гінда В.В. Ніколін