19 лютого 2015 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ступак О.В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду від 04 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору,
ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом про визнання недійсним пункт 7.1 кредитного договору, мотивуючи свої вимоги тим, що 26 липня 2007 року з ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти готівкою через касу у розмірі 60 280 доларів США. Вказував, що на час видачі коштів банк не був уповноважений надавати кредит готівкою в іноземній валюті фізичній особі, посилаючись на ч. 3 ст. 91 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 4, ст. 34, п. 5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 3 ст. 1, ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Крім того позивач зазначав, що ним не отримано кредитні кошти через касу банку і кредитний договір укладено під впливом обману і нечесної підприємницької практики, що суперечить вимогам низки Законів, Конституції України та міжнародним документам.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
26 грудня 2014 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_2 подано касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду від 04 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року, тобто після закінчення строку, установленого ст. 325 ЦПК України.
До касаційної скарги додано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, він підлягає поновленню.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано відмовив у позові про визнання недійсним кредитного договору з підстав, заявлених у позові.
Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись ст. 325, п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
Поновити ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дніпровського районного суду від 04 вересня 2014 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року.
Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору, за касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду від 04 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року.
Додані до касаційної скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ О.В. Ступак