28 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,
Ситнік О.М., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договорами; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача, визнання договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії недійсним, за касаційними скаргами ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2014 року та касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2014 року,
У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 07 жовтня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 1000-22-2008, згідно з умовами якого остання отримала у тимчасове користування кредитні кошти шляхом відкриття карткового рахунка, зі сплатою відсотків за користування кредитом та строком повернення кредиту не пізніше 07 серпня 2010 року. На забезпечення своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором 07 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладений договір поруки № 1000-пп-22-2008, у якому зазначено розмір відновлювальної кредитної лінії - 12 тис. грн.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 27 червня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 74 678 грн 30 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 18 598 грн 95 коп.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 56 079 грн 35 коп., яку банк просив солідарно стягнути з відповідачів.
У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому зазначала, що вона не укладала з банком договір про відкриття карткового рахунка, надання і використання платіжної картки
від 07 жовтня 2008 року № 008-Р/005065, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 16 серпня 2008 року № 1012-13. Вона щомісяця здійснювала погашення відсотків з розрахунку 22 % річних на суму отриманих кредитних коштів, тому вважала, що заборгованості за процентами та пені за кредитом вона не має і просила визнати договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 07 жовтня 2008 року № 1000-22-2008 недійсним та стягнути з банку 11 494 грн, сплачених нею раніше за кредитним договором.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2014 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 07 жовтня 2008 року № 1000-22-2008 у розмірі 12 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову банку відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2014 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2014 року у частині задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 07 жовтня 2008 року № 1000-22-2008 у розмірі 12 056 грн 71 коп. В іншій частині позову банку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У частині відмови у зустрічному позові рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким її зустрічний позов задовольнити, у позові банку відмовити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційних скарг, вважає, що касаційні скарги мають бути задоволені частково.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Вказані вимоги судами не дотримано.
Судами встановлено, що 07 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_6 укладений договір про відкриття карткового рахунка, надання і використання платіжної картки № 008-Р/005065, відповідно до п. 1.1 якого банк відкрив ОСОБА_6 картковий рахунок № НОМЕР_1 і надав міжнародну платіжну карту Visa Electron № НОМЕР_1 (а. с. 8, т. 1). Разом з тим відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 16 серпня 2013 року № 1012-13, виконаної Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_6 у графі «За клієнта» договору від 07 жовтня 2008 року № 008-Р/005065 про відкриття карткового рахунка, надання і використання платіжної картки виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням її справжньому підпису (а. с. 215−220, т. 1).
07 жовтня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_6 укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 1000-22-2008, згідно з п. 2.1 якого банк надав ОСОБА_6 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості та платності кредитні кошти шляхом відкриття карткового рахунка, на якому враховуються операції, здійснені з використанням карти Visa Electron № НОМЕР_1, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно з відсотковою ставкою, передбаченою у п. п. 4.1, 4.1.1, 4.1.2 договору, строком повернення кредиту не пізніше 07 серпня 2010 року (а. с. 11−12, т. 1).
Відповідно до п. 4.1 договору позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, за відсотковими ставками:
− 2,2 % річних − протягом 22 днів, починаючи з моменту здійснення кожної операції за картковим рахунком у межах відновлювальної кредитної лінії (п. 4.1.1.1);
− 22 % річних − у період, починаючи з 23 дня після здійснення кожної операції за картковим рахунком у межах відновлювальної кредитної лінії, і до моменту повного погашення виданих позичальнику кредитних ресурсів (п. 4.1.1.2);
− 22 % річних − при знятті з карткового рахунка готівкових грошових коштів у банкоматах або пунктах видачі готівкових коштів банку як на території України, так і за її межами, а також при проведенні інших операцій відповідно до договору про відкриття карткового рахунка, наданні та використанні платіжної картки (п. 4.1.2).
Згідно з п. 4.2 нарахування процентів проводиться щомісячно, один раз на місяць, у день нарахування процентів, на залишок заборгованості позичальника за період з попереднього по поточний день нарахування процентів.
Інших розмірів процентів за користування кредитом вказаний договір не містить, тому суди мали врахувати вимоги ст. ст. 6, 627 ЦК України щодо свободи договору та пріоритету його положень перед іншими нормативними та локальними актами, які регулюють аналогічні правовідносини.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 07 жовтня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_6 укладений договір поруки № 1000-пп-22-2008 (а. с. 10, т. 1).
Звертаючись до суду з позовом, банк надав суду розрахунок, згідно з яким заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 1000-22-2008 за період з 03 жовтня 2008 року по 27 червня 2012 року складає 74 344 грн 89 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 18 537 грн 16 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 55 807 грн 73 коп. (а. с. 4, т. 1).
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком на уточнення позовних вимог, заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 1000-22-2008 за період з 07 жовтня 2008 року по 27 червня 2012 року складає 74 678 грн 30 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 18 598 грн 95 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 56 079 грн 35 коп. (а. с. 94−96, т. 1).
Відповідно до пояснень до апеляційної скарги, наданих представником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», 23 червня 2013 року заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 1000-22-2008 за період з 07 жовтня 2008 року по 27 червня 2012 року вже складала 50 902 грн 74 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 10 743 грн 71 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 27 червня 2011 року по 27 червня 2012 року - 40 159 грн 03 коп. (а. с. 120−122, т. 1).
При цьому розбіжності у наданих банком розрахунках є суттєвими. При розгляді справи суди не звернули уваги, що відповідачка - боржниця ОСОБА_6 зазначала, що отримала від банку лише 11 800 грн кредиту, інших коштів не отримувала, долучила квитанції про поповнення карткового рахунка на погашення кредиту. Судами не перевірено доводів відповідачів щодо необґрунтованості нарахованої заборгованості за відсотками та неврахування внесених ОСОБА_6 платежів. При цьому з наданих розрахунків вбачається, що, окрім 11 800 грн кредиту, банком кожного місяця видавалися ОСОБА_6 грошові кошти, розмір яких співпадає з розміром нарахованих відсотків за користування кредитом, при цьому розмір кредиту перевищував ліміт, встановлений у 12 тис. грн. Також суди не перевірили, чи визначався розмір процентів за користування кредитом з урахуванням вимог п. 4 кредитного договору чи з іншого розміру процентів і чим такий розрахунок обумовлений та чи є він належним.
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів шляхом отримання допомоги суду у вирішенні тих питань, які вона сама з об'єктивних причин не може вирішити, як у випадку з наданням власного розрахунку заборгованості за кредитним договором, що потребує певних знань та навиків проведення розрахунків.
Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Апеляційний суд залишив поза увагою вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно з якою порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Результат аналізу зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.
За п. п. 5.1, 5.2 договору поруки порука припиняється із припиненням зобов'язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо протягом трьох років від настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не заявлено вимоги до поручителя. Порука припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.
У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання встановлено до 07 серпня 2010 року (п. 2.1 договору).
Позов до поручителя пред'явлено 10 липня 2012 року (а. с. 2), тобто після спливу встановленого ч. 4 ст. 554 ЦК України шестимісячного строку, на що суди уваги не звернули.
Оскільки неправильне застосування судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: А.О. Лесько
О.М. Ситнік
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко