Ухвала
18 лютого 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Закропивного О.В., Писаної Т.О.,Лесько А.О., Хопти С.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до кредитної спілки «Альянс Україна», треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 травня 2014 року,
У січні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 липня 2008 року між ним та кредитною спілкою «Альянс Україна» (далі - КС «Альянс Україна») було укладено кредитний договір.
13 квітня 2011 року між КС «Альянс-Україна» та ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), за яким право вимоги за кредитним договором від 11 липня 2008 року перейшло від КС «Альянс-Україна» до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Оскільки договір уступки права вимоги укладено без згоди на це позивача як боржника за кредитним договором, крім того, договір суперечить вимогам Закону України «Про кредитні спілки», а тому ОСОБА_6 на підставі статей 203, 215 ЦК України просив визнати цей договір недійсним та допустити рішення суду до негайного виконання.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 8 травня 2014 року, позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 11 липня 2008 року, укладений 13 квітня 2011 року між КС «Альянс-Україна» та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9
У задоволенні позовних вимог в частині допущення рішення до негайного виконання відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом встановлено, що 11 липня 2008 року між ОСОБА_6, ОСОБА_10 та КС «Альянс-Україна» було укладено кредитний договір.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 серпня 2010 року з ОСОБА_6 і ОСОБА_10 було стягнуто заборгованість за кредитним договором і видано виконавчий лист.
13 квітня 2011 року між КС «Альянс-Україна» та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) по вищевказаному кредитному договору.
Листом від 13 квітня 2011 року ОСОБА_10 повідомлено про заміну кредитора (стягувача) у зобов'язанні.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 лютого 2012 року замінено сторону виконавчого провадження у справі про стягнення з ОСОБА_6 і ОСОБА_10 заборгованості за кредитним договором.
Позивач, вказуючи на те, що договір відступлення права вимоги укладено без його згоди, крім того, цей правочин суперечить вимогам Закону України «Про кредитні спілки», просив визнати його недійсним.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що кредитна спілка, в силу свого особливого статусу, визначеного Законом України «Про кредитні спілки», зокрема, положеннями статей 1, 3, 21, 34, не має права відступати правові вимоги за кредитним договором.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення не можуть бути визнані законними і обґрунтованими з огляду на наступне.
Так, згідно з положеннями ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
У в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (а аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Статтею 119 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Проте суд, як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктивний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, згідно з яким суд повинен при проведенні попереднього судового засідання вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів (ст. 33 ЦПК України).
Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір про визнання недійсним правочину, укладеного між КС «Альянс-Україна» та ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, не вирішив питання про залучення останніх до участі у справі в якості відповідачів або співвідповідачів.
Отже питання про склад осіб, які беруть участь у справі, судом залишилось не вирішеним.
При цьому залучення сторони договору, який визнано недійсним, в якості третьої особи є порушенням норм процесуального права та прав усіх сторін, оскільки процесуальні права третьої особи та відповідача згідно з нормами ЦПК України суттєво відрізняються за своїм змістом та порядком реалізації прав.
Апеляційний суд, переглядаючи справу, вищевказані порушення судом першої інстанції норм процесуального права залишив поза увагою.
Крім того, суди визнаючи договір про відступлення права вимоги недійсним, не зазначили які саме норми Закону України «Про кредитні спілки» порушені, що дало підстави суду для застосування статей 203, 215 ЦК України, при цьому переписавши деякі їх загальні норми, не давши правового аналізу, не дали оцінки положенням п. 3 ст. 3, ст. 627 ЦК України про те, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Оскільки судами порушені норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин справи, то колегія суддів прийшла до висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень на підставі ст. 338 ЦПК України з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 травня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: О.В. Закропивний
А.О. Лесько
Т.О. Писана
С.Ф. Хопта