Ухвала
16 лютого 2015 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
суддів:ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 23 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2014 року в кримінальному провадженні щодо нього,
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного внаслідок суворості, порушує питання про перегляд вказаних судових рішень в касаційному порядку. Указує, що суди не повною мірою врахували всі дані про особу винного та обставини, що пом'якшують покарання, й безпідставно не застосував положення ст. 69 КК України. Також вважає, що у зв'язку із відсутністю до нього претензій у потерпілої ОСОБА_5, у суду були всі підстави для застосування ст. 46 КК України й звільнення його від кримінальної відповідальності.
Зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Поляхова Теофіпольського району Хмельницької області, мешканця АДРЕСА_1,
за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2010 року й визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він у першій половині лютого 2014 року в нічний час, керуючись корисливим мотивом на заволодіння чужим майном, зірвав з дверей навісний замок та незаконно проник до приміщення нежилого будинку по АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно ОСОБА_5 вартістю 260 грн.
Крім того, у березні 2014 року в нічний час ОСОБА_4 повторно у вказаний спосіб двічі незаконно проник до того ж нежилого будинку, звідки таємно викрав належне ОСОБА_5 майно на суму 1390 грн.
Апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу засудженого, змінив вирок місцевого суду: постановив вважати ОСОБА_4 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці та на підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 22 червня 2009 року остаточно визначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши відповідність касаційної скарги вимогам ст. 427 КПК України та додані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України не підлягають.
Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оскаржується.
Що стосується покарання, призначеного ОСОБА_4, яке, на думку засудженого, є надмірно суворим, то з цими доводами погодитись не можна.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
З мотивувальної частини вироку слідує, що призначаючи ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахував усі пом'якшуючі обставини та дані про особу засудженого, з якими скаржник пов'язує свої касаційні вимоги. Так суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення та дані про особу винного, в тому числі вчинки засудженого у минулому, які негативно характеризують його як особу. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав: щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.
Доводи засудженого щодо незастосування ст. 69 КК України не заслуговують на увагу, оскільки таке рішення приймається не тільки за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання, а й з урахуванням особи винного, що було враховано судом при прийнятті рішення.
Також судом правильно на підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком, оскільки засуджений вчинив новий злочин до повного відбуття покарання за попереднім вироком.
На думку колегії суддів, рішення суду про призначення ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України є мотивованим, обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України.
Крім того, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України злочин відновиться до категорії тяжких, а тому законних підстав для застосування ст. 46 КК України у суду не було.
З огляду на викладене в касаційних скаргах не міститься переконливих доводів, які свідчать про необхідність перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційних скарг та наданих до них копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарг немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 23 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2014 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_6ОСОБА_7ОСОБА_8