19.02.15р. Справа № 904/10185/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальська компанія "Нептуно" (с.Красносілка, Комінтернівського району, Одеської області)
до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м.Дніпропетровськ)
про повернення грошових коштів, що перебували на банківських рахунках, шляхом їх стягнення у загальному розмірі 30 551 грн. 86 коп., та стягнення збитків у сумі 5 000 грн. 00 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: Гусакова О.Б. - представник (довіреність № 43 від 11.12.2014)
від позивача: Тарабака Є.А. - представник (довіреність № 43 від 11.12.2014)
від відповідача: Стрельченко Я.С. - юрисконсульт (довіреність № 8166-К-Н-О від 16.10.2014)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибальська компанія "Нептуно" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі-відповідач) грошові кошти, які перебували на банківських рахунках позивача, у загальному розмірі 30 551 грн. 86 коп. та стягнення збитків у сумі 5 000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, у зв'язку з тимчасовою окупацією території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя відповідачем були заблоковані розрахункові рахунки позивача, які були відкриті в Південному ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", внаслідок чого останній втратив доступ до належних йому грошових коштів, які знаходилися на наступних розрахункових рахунках в таких сумах:
- 26000060487807 - 7 047, 50 грн.;
- 26050060457664 - 9,30 грн.;
- 26008054803027 - 1490,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 18.12.2014 складає 23 495,06 грн. Отже, загальну суму грошових коштів, що перебували на вказаних рахунках, і просить стягнути позивач.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача збитки, понесені позивачем, у зв'язку зі зверненням до суду із даним позовом та, відповідно, наданням ТОВ "Правова стратегія" юридичних послуг на суму 5 000, 00 грн. на підставі договору № 67 від 11.12.2014.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.01.2015.
У судове засідання 15.01.2015 представники позивача та відповідача з'явилися, але вимоги ухвали суду від 25.12.2014 не виконали.
Так, у судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
Ухвалою суду від 15.01.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 04.02.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.
29.01.2015 від позивача надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації судового засідання.
Також, позивачем 29.01.2015 подано до суду клопотання про витребування документів від відповідача, яке мотивоване тим, що кошти позивача були перераховані на підставі наказу 6695879, який позивач не видавав, про його існування йому нічого не відомо та жодних доручень про переведення даних коштів позивач не давав, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідача надати наказ 6695879, на підставі якого було здійснено перерахування коштів позивача, а також зобов'язати відповідача надати письмову інформацію щодо власника банківських рахунків № 29034060487907, 29039060457664, 29032054803027 в Публічному акціонерному товаристві Комерційного банку "Приватбанк".
Враховуючи викладене, з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом було задоволено вказане клопотання позивача та ухвалами суду від 04.02.2015 та від 11.02.2015, зокрема, витребувані вказані докази.
У судовому засіданні 04.02.2015 представником позивача долучені до матеріалів справи платіжні доручення № Е0528LOF6O від 28.05.2014, № E0528L05WY від 28.05.2014, № E0528L061N від 28.05.2014, надані додаткові пояснення в обґрунтування позовних вимог.
Представник відповідача у судове засідання 04.02.2015 не з'явився, при цьому, надіслав заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване участю представника відповідача у іншому судовому засіданні.
Також, від відповідача 04.02.2015 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач не звертався до банку з платіжним дорученням про зарахування/перерахування відповідної суми, яка зазначена у позові на рахунок клієнта, тобто доручення клієнта про розпорядження коштами, що є в його власності. Крім того, відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимог позивача щодо стягнення збитків у сумі 5 000 грн. 00 коп., у зв'язку з оплатою юридичних послуг, посилаючись на те, що позивачем не подано підтверджуючих оплату послуг адвоката документів, зокрема, акта приймання-передачі наданих послуг, підписаний клієнтом та адвокатом, а також відсутністю підтверджуючих фактів з приводу того, що відповідачем завдано збитки позивачу.
Так, ухвалою суду від 04.02.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.02.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.
Відповідачем 18.02.2015 були подані додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву, в яких відповідач наголошував на тому, що позивачем не дотримано вимог Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", при цьому, положення Цивільного кодексу України та Умов та правил надання банківських послуг не забороняють банку використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, а отже позовні вимоги позивача відповідач вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У судовому засідання 18.02.2015 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечував з викладених ним у відзиві та поясненнях підстав.
При цьому, позивач просив надати час для ознайомлення з поданими відповідачем додатковими поясненнями до відзиву на позовну заяву та підготовку своїх заперечень на викладені в ньому обставини.
Так, у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалась перерва по 19.02.2015.
У судовому засіданні 19.02.2015 позивач додатково обґрунтував позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач самовільно перерахував кошти позивача на розрахункові рахунки, до яких позивач не має доступу, на підставі наказу 6695879, який був виданий відповідачем та не опублікований на офіційному сайті, чим порушив права позивача, а отже вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених раніше.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 19.02.2015 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
Так, позивачем у позовній заяві зазначено, що 10.02.2010 між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку № SE00WW8S45.
Факт укладання вказаного договору позивач підтверджує заявою на відкриття рахунків та посиланням на вказаний договір у тексті виписок з рахунку позивача, та, зокрема, у платіжному дорученні № 0305L05URY від 05.03.2014.
25.02.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибальська компанія "Нептуно" звернулося до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" із заявою про відкриття поточного рахунку та карткою із зразками підписів та відбитка печатки (далі - заява) (а.с.11).
Так, позивачу було відкрито поточний рахунок № 26000060487907 у гривні та картковий рахунок № 26050060457664 також у гривні.
25.02.2011 позивач звернувся відповідача із заявою про відкриття поточного рахунку та карткою із зразками підписів та відбитка печатки (далі - заява) (а.с.12).
Так, позивачу було відкрито поточний рахунок № 26008054803027 у доларі США.
Згідно заяви позивача від 07.05.2014 відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", що розміщені в мережі Інтернет на сайті банку www.privatbank.ua, тарифами банку, які разом із даною анкетою складають Договір банківського обслуговування (далі - Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору.
Отже, судом встановлено, що позивачу було відкрито поточний рахунок № 26000060487907 (у гривні), картковий рахунок № 26050060457664 (у гривні), а також поточний рахунок № 26008054803027 у доларі США в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
Так, у позовній заяві позивач зазначає, що 17.03.2014 грошові кошти позивача були заблоковані відповідачем, внаслідок чого позивач втратив доступ до належних йому грошових коштів, які знаходились на наступних розрахункових рахунках:
- № 26000060487907 в сумі 7 047,50 грн.;
- № 26050060457664 в сумі 9,30 грн.;
- № 26008054803027 в сумі 1 490,00 доларів США.
За зверненням позивача відповідачем було надано відповідь (лист від 01.07.2014 № 20.1.0.0.0/7-20140626/2026 - а.с.18), в якій відповідач повідомив, що територію Автономної республіки Крим та міста Севастополь визнано тимчасово окупованою територією відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на території Автономної республіки Крим та міста Севастополь". Окупація території Автономної республіки Крим та міста Севастополя порушила роботу банківської системи в регіоні, що призвело до виникнення загрози інтересам вкладників та інших кредиторів банку. Так, відповідач зазначив, що в зв'язку з неможливістю здійснювати банківське регулювання та нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю банків та їх відокремлених підрозділів, Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної республіки Крим та міста Севастополь" від 06.05.2014 № 260, згідно з якою (тимчасово до закінчення окупації) припинено подальшу діяльність українських банківських установ та їх відокремлених підрозділів на зазначеній території (а.с.18).
28.05.2014 відповідач в особі Севастопольського філії ПАТ "КБ "Приватбанк" в односторонньому порядку платіжними дорученнями:
- № Е0528L0F6O перерахував 9,30 грн. з рахунку позивача № 26050060457664 на рахунок позивача № 29039060457664, МФО 305299 ПАТ "КБ "Приватбанк" з призначенням платежу: "Сальдо рахунку відповідно до наказу 6695879";
- № Е0528L05WY перерахував 1 490,00 доларів США з рахунку позивача № 26008054803027 на рахунок позивача № 29032054803027, МФО 305299 ПАТ "КБ "Приватбанк" з призначенням платежу: "Сальдо рахунку відповідно до наказу 6695879".
- № E0528L061N перерахував 7 047,50 грн. з рахунку позивача № 26000060487907 на рахунок позивача № 29034060487907, МФО 305299 ПАТ "КБ "Приватбанк" з призначенням платежу: "Сальдо рахунку відповідно до наказу 6695879".
Позивач вказує, що не ініціював переказ коштів з рахунку та не був поставлений відповідачем до відома про проведення цієї операції.
29.04.2014 позивачем здійснено перереєстрацію місця знаходження його юридичної особи на іншу адресу, а саме: 67560, Одеська область, Комінтернівський район, с.Красносілка, вул. Садова, 150А, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.40).
Як зазначено у позовній заяві, з метою відновлення права на розпорядження грошовими коштами, позивач 18.06.2014 направив на адресу відповідача претензію № 13, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відносини між банком та клієнтом (володільцем банківського рахунка) щодо укладення договору банківського рахунка та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями глави 72 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до частини 3 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Статтею 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Згідно зі статтею 1071 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок списання коштів з рахунку клієнта, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Пунктом 3.1.1.3. Умов та правил надання банківських послуг визначено, що банк має право використовувати кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта (розміри, порядок оплати і терміни) здійснюється відповідно до діючих тарифів банку на розрахункове інкасове обслуговування клієнта.
Клієнт (в даному випадку позивач) є власником наявних у нього на рахунку грошових коштів, і яке (права власності) є непорушним в силу приписів статті 41 Конституції України.
Пункт 3.1.1.26. Умов та правил надання банківських послуг унормовує, що розрахункові документи, які надійшли в банк протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли в банк після операційного часу, банк виконує його наступним операційним днем. Розрахункові документи на списання коштів з рахунків платника, що надійшли в банк в післяопераційний час, виконуються поточним днем за наявності технічної можливості з одночасною оплатою такої послуги відповідно до тарифів банку.
Відповідно до пункту 3.4.1.18. Умов та правил надання банківських послуг банк і клієнти зобов'язані дотримуватись вимог законодавства України з питань відкриття і ведення рахунків. За порушення зазначених вимог банки і клієнти несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
За приписами статті 21.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціювання переказу проводиться шляхом, зокрема, подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.
Розрахунковим є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача (пункт 1.35 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Одним із видів розрахункових документів є платіжне доручення, що містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (стаття 1.30, стаття 22.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги - доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання (статті 22.3, 22.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту (стаття 22.9 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (стаття 30.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Право розпорядження коштами, що знаходяться на рахунку, відкритому в банку, надане лише власникові рахунку.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (стаття 1074 Цивільного кодексу України).
Позивач не надав до матеріалів справи доказів звернення до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" із оформленими платіжними документами про перерахування вказаних у позові сум на інші банківські рахунки, невиконання яких могло б свідчити про порушення умов укладених між сторонами договорів банківських рахунків.
Так, у позовній заяві та у своїх поясненнях, наданих у судових засіданнях, представники позивача посилалися, як на підставу своїх позовних вимог, саме на незаконне заволодіння та утримання відповідачем належних йому грошових коштів, що перебували на наступних рахунках:
- № 26000060487907 в сумі 7 047,50 грн.;
- № 26050060457664 в сумі 9,30 грн.;
- № 26008054803027 в сумі 1 490,00 доларів США.
При цьому, додатково обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач наголошував на незаконному перерахування його грошових коштів на невідомі йому рахунки, без його доручення та згоди, а саме платіжними дорученнями:
- № Е0528L0F6O відповідач перерахував 9,30 грн. з рахунку позивача № 26050060457664 на рахунок позивача № 29039060457664, МФО 305299 ПАТ "КБ "Приватбанк" з призначенням платежу: "Сальдо рахунку відповідно до наказу 6695879";
- № Е0528L05WY відповідач перерахував 1 490,00 доларів США з рахунку позивача № 26008054803027 на рахунок позивача № 29032054803027, МФО 305299 ПАТ "КБ "Приватбанк" з призначенням платежу: "Сальдо рахунку відповідно до наказу 6695879".
- № E0528L061N відповідач перерахував 7 047,50 грн. з рахунку позивача № 26000060487907 на рахунок позивача № 29034060487907, МФО 305299 ПАТ "КБ "Приватбанк" з призначенням платежу: "Сальдо рахунку відповідно до наказу 6695879".
Так, позивач у судових засіданням посилався на те, що відповідач не мав права розпоряджатися належними йому грошовими коштами.
З приводу вказаних тверджень позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 1066 Цивільного кодексу України банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Вказане положення кореспондується з пунктом 3.1.1.3. Умов та правил надання банківських послуг визначено, в якому визначено, що банк має право використовувати кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Так, позивачем не надано належних доказів порушення відповідачем умов укладених між ними договорів, а саме: доказів незаконного заволодіння відповідачем грошовими коштами позивача; доказів їх неправомірного утримання; доказів невиконання розпоряджень позивача щодо вільного користування належними позивачу грошовими коштами, оформленими відповідно до вимог банківського законодавства, що описано вище.
Також позивачем не доведено належними доказами, що на час розгляду справи відповідач чинить дії, направлені на обмеження його права власності на спірні грошові кошти, оскільки представниками у судових засіданнях не одноразово наголошувалось, що незаконною позивач вважає дію самовільного перерахування коштів, здійсненого відповідачем 28.05.2014, однак суд зауважив, що вказані дії банку відповідають вимогам чинного законодавства та є дозволеними, за умови гарантування права позивача безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
При цьому, суд повторно наголошує на тому, що доказів порушення права позивача на безперешкодне розпорядження спірними грошовими коштами позивачем суду не надано. Оскільки до матеріалів справи не долучено невиконаних банком розрахункових документів, поданих у відповідності до вимог банківського законодавства, які могли підтвердити вказаний факт чи інших належних доказів.
З приводу позовних вимог позивача щодо стягнення збитків у сумі 5 000 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.
Віднесення позивачем до збитків підприємства позивача витрат на юридичні послуги, суперечить закону, оскільки такі витрати не носять обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не мають причинно-наслідкового зв'язку зі спірними правовідносинами сторін.
Також, такі вимоги не підлягають віднесенню до поняття судових витрат, оскільки не співвідносяться з приписами статті 44 Господарського процесуального кодексу України, де вказується, що до таких витрати відноситься судовий збір, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, адже не є послугами адвоката.
З огляду на відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення грошових коштів, які перебували на банківських рахунках позивача, у загальному розмірі 30 551 грн. 86 коп. суд відмовляє у задоволення вимог позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу сумі 5 000 грн. 00 коп.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої суми коштів є необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено - 23.02.2015.
Суддя Ю.В. Фещенко