"03" лютого 2015 р. м. Київ К/800/8225/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.
за участю секретаряГончар Н.О.
та представників сторін: від позивача ОСОБА_5
від відповідачане з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_6
на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2012
та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013
у справі № 2а/0470/2429/11
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_6
доНікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області
проскасування податкового повідомлення-рішення ,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить визнати протиправними і нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.07.2010 № 0001331720/0/29052, від 27.08.2010 № 0001331720/1/, від 30.11.2010 № 0002271720/2, від 08.02.2011 №0002271720/3.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:
- відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 за період з 01.01.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 04.06.2010 за №1156/172.НОМЕР_1;
- перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 «Про прибутковий податок з громадян» внаслідок завищення позивачем витрат на суму 38 568,56 грн.;
- на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001331720/0/29052 від 12.07.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 233 146,63 грн.;
- за результатами адміністративного оскарження назване податкове повідомлення-рішення скасовано в частині визначення податкового зобов'язання на суму 227 361,35 грн., в іншій частині - 5 785,28 грн. залишено без змін та винесено нові податкові повідомлення-рішення №0002271720/2 від 30.11.2010 та №0002271720/3 від 08.02.2011, кожним з яких позивачу за порушенням ст.13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 «Про прибутковий податок з громадян» визначено до сплати податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 5 785,28 грн.
Позиція відповідача полягає в тому, що позивачем безпідставно завищено витрати на суму сплати збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства та на суму витрат по оплаті орендної плати за земельні ділянки та земельного податку, оскільки позивач не веде бухгалтерський облік.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що витрати на сплату збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, а також витрати по сплаті орендної плати за земельні ділянки та земельного податку помилково включені позивачем до складу валових витрат, оскільки останній не є платником податку на прибуток та не має обов'язку вести бухгалтерський облік, а тільки формує витрати згідно ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для приватних підприємців - платників податку законодавством не передбачено.
Суд касаційної інстанції вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1-3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до додатку № 7 Інструкції про прибутковий податок з громадян (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 14.02.2001 № 53), затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 № 12, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 за № 64 зазначено, що відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерський облік, тому формує витрати за переліком статті 5 «Валові витрати» і відповідно до статті 8 «Амортизація» вказаного Закону з деякими особливостями. Положення статті 5 («Валові витрати») застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що закон не зобов'язує позивача вести бухгалтерський облік, однак, дана обставина не свідчить про можливість обмеження платника податку в правах, передбачених статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», зокрема, в частині прав на віднесення до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, понесених витрат, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час нового розгляду судам необхідно врахувати вищенаведене та встановити факт документального підтвердження сформованих позивачем сум витрат, а також їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.
Крім того, враховуючи заявлені позивачем вимоги, під час нового розгляду справи судам попередніх інстанцій слід встановити факт чинності усіх чотирьох оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та, з врахуванням встановленого, дійти вмотивованого висновку щодо обгрунтованості позовних вимог в цілому.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний