12 лютого 2015 року м. Київ К/9991/94794/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Кочана В.М.,
Олексієнка М.М., -
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом Прокурора міста Харцизька Донецької області в інтересах держави в особі Харцизького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Харцизький міський центр зайнятості) до ОСОБА_4 про стягнення суми незаконно отриманих коштів у розмірі 8614,63 гривень, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року, -
У серпні 2011 року Прокурор міста Харцизька Донецької області в інтересах держави в особі Харцизького міського центру зайнятості звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої грошової допомоги по безробіттю в сумі 8614,63 гривень.
В обґрунтування позову послався на те, що відповідачеві неправомірно виплачена допомога по безробіттю, оскільки на час реєстрації в центрі зайнятості та отримання статусу безробітної вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець і не повідомила про дану обставину, чим порушила вимоги частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Харцизького міського центру зайнятості суму незаконно отриманих коштів у розмірі 8614,63 гривень.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 листопада 2010 року ОСОБА_4 надано статус безробітної та призначено виплату грошової допомоги по безробіттю. За період з 29 листопада 2010 року по 14 червня 2011 року відповідач отримала кошти в розмірі 8614,63 гривень.
Харцизьким міським центром зайнятості при перевірці обґрунтованості виплат матеріального забезпечення встановлено, що ОСОБА_4 на час реєстрації і перебування на обліку в якості безробітної приховала факт реєстрації її підприємницької діяльності.
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 8 червня 2011 року вбачається, що Виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець. 11 липня 2008 року державним реєстратором був внесений запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, що не пов'язано з її банкрутством.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач отримала статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення на підставі недостовірних даних, а тому виплачена їй державна допомога по безробіттю підлягає стягненню на користь Харцизького міського центру зайнятості. Судами не взято до уваги доводи відповідача про те, що вона не є суб'єктом підприємницької діяльності з часу ухвалення Господарським судом Донецької області рішення від 7 червня 2007 року про її припинення.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у
державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Згідно підпункту «б» пункту 3 статті 1 цього Закону в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особа, зареєстрована як фізична особа-підприємець, не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю.
За приписами частини 1 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є підставою для державної реєстрації припинення цієї діяльності, що проводиться в порядку, встановленому статтею 49 цього Закону, та передбачає надсилання судом державному реєстратору копії рішення, яке набрало законної сили, внесення останнім до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та повідомлення відповідних органів і фізичної особи-підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
При цьому частиною 5 статті 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи-підприємця, здійснюється за процедурами, встановленими частинами дев'ятою-вісімнадцятою статті 47 цього Закону.
За змістом вказаних положень статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець подає державному реєстратору заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та довідки відповідних органів державної податкової служби, Пенсійного фонду України, органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості. Строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до частини 3 статті 46, частини 15 статті 47 цього Закону дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є датою державної реєстрації припинення цієї діяльності, з якої фізична особа позбавляється статусу підприємця.
З огляду на викладене, навіть за наявності відповідного рішення суду фізична особа має статус підприємця до внесення запису про проведення державної реєстрації припинення її підприємницької діяльності. Таке правове регулювання зумовлене необхідністю вчинення фізичною особою активних дій з метою припинення її підприємницької діяльності та настання певних правових наслідків.
Таким чином, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що на момент звернення до Харцизького міського центру зайнятості ОСОБА_4 залишалася фізичною особою-підприємцем і подала недостовірні відомості щодо свого статусу як безробітної.
Згідно частин 2, 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Пунктом 6.14. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.
За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надання ОСОБА_4 статусу безробітної є безпідставним, а кошти, виплачені їй як допомога по безробіттю, підлягають поверненню.
Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року прийняті з додержанням норм права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року у справі за позовом Прокурора міста Харцизька Донецької області в інтересах держави в особі Харцизького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_4 про стягнення суми незаконно отриманих коштів у розмірі 8614,63 гривень - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Кочан В.М.
Олексієнко М.М.