"12" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/47428/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Кочана В.М.,
Олексієнка М.М., -
розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях про визнання протиправними дій та стягнення коштів, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року, -
встановив:
У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях про визнання дій неправомірними та стягнення 4823,30 гривень сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
На обґрунтування позову послався на те, що 9 листопада 2011 року з метою реєстрації придбаного автомобіля марки Nissan Qashqai він сплатив вказану суму коштів, що суперечить вимогам статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 400/97-ВР), відповідно до якої такий збір сплачується при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року позов задоволено. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях по неповерненню примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкового автомобіля неправомірними. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях 4823,30 гривень примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів на користь ОСОБА_4 Вирішено питання щодо судових витрат.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року змінено в частині стягнення з Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях на користь ОСОБА_4 4823,30 гривень сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів. Викладено абзац третій резолютивної частини постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року наступним чином: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 4823,30 гривень сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування при придбанні легкового автомобіля марки Nissan Qashqai, реєстраційний номер НОМЕР_1». В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, і це відповідає матеріалам справи, що 24 жовтня 2011 року ОСОБА_4 придбав легковий автомобіль марки Nissan Qashqai, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2, при реєстрації якого 9 листопада 2011 року сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3% вартості автомобіля, що склало 4823,30 гривень.
При зверненні до відповідача із заявою про повернення сплачених коштів позивачеві було відмовлено та роз'яснено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі, зокрема, шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торговельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством), посилаючись при цьому на Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не є платником 3% збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі легкового автомобіля, а тому сплачені ним кошти слід стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях.
Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що розпорядником видатків з Державного бюджету України є Державна казначейська служба України, яка здійснює свої повноваження через утворені в установленому порядку територіальні органи, а тому сплачений позивачем збір на обов'язкове державне пенсійне страхування підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Пунктом 7 статті 1 Закону № 400/97-ВР, якою визначено вичерпний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на такі автомобілі, зокрема, шляхом їх купівлі, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Отже, на час виникнення спору положення Порядку суперечили вимогам Закону № 400/97-ВР у частині регулювання правовідносин зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів.
Відповідно до частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення Закону № 400/97-ВР, яким не передбачено сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування юридичними та фізичними особами при здійсненні операцій з придбання легкового автомобіля.
За правилами частини 3 статті 3 Закону № 400/97-ВР платники збору при відчуженні легкових автомобілів сплачують цей збір на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
Механізм повернення коштів, помилково зарахованих до державного бюджету, закріплено у Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (чинному на час виникнення спірних відносин), пунктами 3, 5 якого передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в цих органах, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету або поданням платника податків, зборів (обов'язкових платежів).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» з огляду на коди бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11, органом, який забезпечує здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету збору під час набуття права власності на легкові автомобілі, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджету, визначено Пенсійний фонд України.
При цьому частиною 2 статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV закріплено правило, згідно з яким кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються відповідно до частини першої статті 73 цього Закону на виплату пенсій, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.
На підставі викладеного, збір, помилково зарахований до спеціального фонду державного бюджету внаслідок сплати особою, яка не є суб'єктом цього збору, не підлягає стягненню із контролюючого органу - Пенсійного фонду України, оскільки такий спосіб відновлення порушеного права суперечить встановленому законодавством порядку повернення помилково сплачених чи зарахованих до бюджету обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року (справа № 21-309а13).
Задовольняючи позов суд першої інстанції, не звернувши уваги на зазначені обставини та вимоги закону, стягнув помилково сплачені кошти з Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях.
Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд дійшов вірного висновку, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування слід стягнути з Державного бюджету України, однак залишив поза увагою те, що державний орган, уповноважений розпоряджатися державними коштами, не залучений до участі у справі в якості відповідача та не врахував, що рішення у справі впливає на його права, свободи та інтереси.
Зі змісту статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях - задовольнити частково.
Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року - скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях про визнання протиправними дій та стягнення коштів - направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Кочан В.М.
Олексієнко М.М.