17 лютого 2015 року м. Київ К/800/37373/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Муравйова О.В.
за участю секретаря: Іванова Д.О.
представників:
позивача: Скржешевський М.С.
відповідача: Кумко О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 року
у справі № 802/926/14-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віойл - Агро»
до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віойл - Агро» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Віойл - Агро») звернулось з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року адміністративний позов задоволено.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Віойл-Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків із Селянським фермерським господарством «Аграрій» за період 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.12.2013 року №14/2202/31414911.
В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 1 336 262 грн. та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 267252 грн.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.02.2014 року №0001602207, яким ТОВ «Віойл-Агро» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 267252,00 грн. та №00001612207, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 1336262 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Валові витрати мають бути підтверджені відповідними рахунковими платіжними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, між ТОВ «Віойл-Агро» (Покупець) та СФГ «Аграрій» (Постачальник) було укладено договори поставки від 18.02.2011 року № 100055, від 11.02.2011 року № 1031-2110211365, від 04.02.2011 року № 1031-2110204273, від 16.02.2011 року № 100017, від 22.03.2011 року № 100285, від 14.03.2011 року № 100215, від 04.03.2011 року № 100179, від 09.03.2011 року № 100174, відповідно до умов яких Постачальник передає, а Покупець приймає й оплачує соняшник в порядку та на умовах, визначеними договорами. При цьому, однією з умов поставки передбачено здійснення поставки соняшника на умовах EXW франко-склад ПАТ «Чернівецький олійножировий комбінат», ВАТ «Вінницький олійно-жировий комбінат».
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, книгами відвантаження, актами прийому насіння, тощо.
Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.
Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що СФГ «Аграрій» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).
Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.
В свою чергу, слід зазначити, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2013 року у справі № 802/4222/13-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.09.2014 року, встановлено реальність виконання вищевказаних договорів поставки між ТОВ «Віойл-Агро» та СФГ «Аграрій», та підтверджено правомірність ТОВ «Віойл-Агро» формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за спірними господарськими операціями.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
О.В. Муравйов