28 січня 2015 року м. Київ К/9991/11628/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
секретар судового засідання Кохан О.С.,
за участю:
представника позивача - Вєнікова О.Д.,
представника відповідача - Зломиноги Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року
у справі № 2а-11830/10/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті Сервіс»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелті Сервіс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005962302/0 від 14 вересня 2009 року, № 0005962302/1 від 04 грудня 2009 року, № 0005962302/2 від 11 лютого 2010 року та № 0005962302/3 від 23 квітня 2010 року (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 08 вересня 2010 року).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2010 року у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2010 року було скасовано. Позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 0005962302/0 від 14 вересня 2009 року, № 0005962302/1 від 04 грудня 2009 року, № 0005962302/2 від 11 лютого 2010 року та № 0005962302/3 від 23 квітня 2010 року.
В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2010 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у Шевченківському районі м. Києва провела позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ріелті Сервіс» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Трансбуд-2», ТОВ «Експрес-Мегаполіс-Буд», ТОВ «Панбуд», ТОВ «БК «Про-Реал», ТОВ «Міжнародна консультаційна група», ТОВ «Олвітехно» за періоди червень - липень 2008 року та квітень 2009 року, за результатами якої був складений акт №1561/23-02/31927982 від 31 серпня 2009 року.
За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги підпунктів, 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, за червень 2008 року - в сумі 278387,00 грн., за липень 2008 року - в сумі 73723,00 грн., за квітень 2009 року - в сумі 422431,00 грн.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ТОВ «Ріелті Сервіс» неправомірно включило до складу податкового кредиту вказаних вище податкових періодів податок на додану вартість у відповідних сумах за податковими накладними, виданими ТОВ «Трансбуд-2», ТОВ «Експрес-Мегаполіс-Буд», ТОВ «Панбуд», ТОВ «БК «Про-Реал», ТОВ «Міжнародна консультаційна група», ТОВ «Олвітехно», період виписки яких припадає на попередні податкові періоди.
14 вересня 2009 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0005962302/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Ріелті Сервіс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1161812,00 грн., у тому числі: 774541,00 грн. за основним платежем, 387271 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0005962302/1 від 04 грудня 2009 року, № 0005962302/2 від 11 лютого 2010 року та № 0005962302/3 від 23 квітня 2010 року на аналогічні суми податкових зобов'язань.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що ТОВ «Ріелті Сервіс» при визначенні податкового кредиту не скористалось правом на подання скарги стосовно вказаних вище контрагентів щодо відмови у наданні податкових накладних або наданні їх із порушенням встановленого порядку виписування податкових накладних, у зв'язку з чим позивач помилково включив до складу податкового кредиту червеня - липня 2008 року та квітня 2009 року податок на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Трансбуд-2», ТОВ «Експрес-Мегаполіс-Буд», ТОВ «Панбуд», ТОВ «БК «Про-Реал», ТОВ «Міжнародна консультаційна група», ТОВ «Олвітехно», період виписки яких припадає на попередні податкові періоди.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість та, зокрема, податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Абзацом 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Отже, у випадку коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, отримання позивачем податкових накладних саме у червня - липні 2008 року та квітні 2009 року підтверджується, зокрема, реєстрами отриманих та виданих податкових закладних за відповідні податкові періоди (арк. справи 46-54).
Виходячи з наведеного, колегія суддів вказує, що у разі, коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду, не позбавляється права на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.
Згідно з підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Отже, виходячи зі змісту вказаного підпункту статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.
З огляду на викладене, колегія суддів вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість у загальній сумі 774541,00 грн. за податковими накладними, виписаними у попередніх періодах, проте отриманими позивачем у червні - липні 2008 року та квітні 2009 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна