10 лютого 2015 року м. Київ К/800/6558/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Моторного О.А.
Суддів Вербицької О.В.,
Кошіля В.В.,
за участю секретаря - Калініна О.С.
та представників сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Лисий В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014
у справі № 826/2259/13-а
за позовом Публічного акціонерного товариства "Європейський банк раціонального фінансування"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.12.2012 №0011482250.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено Акт від 11.12.2012 №2120/2250/19364584, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог: пп.5.3.1 п.5.3 ст.5, пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, пп. 14.1.138 п.14.1 ст.14 та п.6 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 3734308,00 грн.
На підставі висновків вказаного акта перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0011482250 від 27.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3700376,00 грн., з яких 2963407,00 грн., - за основним платежем та 736969,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.
Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно вимог пп.5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій, за виключенням позабалансових, крім гарантій, коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти (далі - страховий резерв).
Страховий резерв формується банком самостійно в розмірі та в порядку, передбачених методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень, та включається до складу валових витрат.
Підпунктом 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для комерційних банків встановлено певні обмеження щодо максимального розміру страхового резерву, який дозволено віднести до валових витрат.
Так, судами встановлено, що протягом перевіряємого відповідачем періоду такий розмір не був завжди однаковим та становив: з 02.06.2009 по 23.11.2009 - 10 % від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду; з 24.11.2009 по 30.06.2010 - 80 % (для банків на період до 01.01.2011 - 100 %) сукупного розміру страхового резерву, сформованого банком або небанківського фінансовою установою згідно з підпунктом 12.2.1 цього пункту; з 01.07.2010 по 01.01.2011 - для комерційних банків 20 % (на період до 01.01.2011 - 40 %, на період з 01.01.2011 до 01.01.2012 - 30 %) суми фактичної заборгованості за всіма видами операцій, зазначених у підпункті 12.2.1, а саме суми непогашеної основної суми боргу та нарахованих процентів, на останній робочий день звітного податкового періоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків.
Формування банками страхового резерву регламентується Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 №279.
Згідно з п. 1.5 вказаного Положення, з метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна". Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.
Відповідно до п. 9.5, 9.6 Положення № 279, підрозділи системи банківського нагляду Національного банку систематично проводять перевірки звітності банків та їх філій щодо адекватності класифікації кредитних операцій та дотримання банками порядку створення і використання резерву. У разі виявлення розбіжностей між даними банку і даними звіту про інспектування Національний банк має право висунути до банку вимоги щодо перекласифікації кредитного портфеля і виправлення звітності та за потреби скоригувати розмір резерву на суму різниці, що виявлена під час інспектування. У разі порушення банком рядку створення і використання резерву під кредитні ризики до нього застосовуються заходи впливу згідно зі статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правовими актами Національного банку з питань застосування заходів впливу.
Таким чином, як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач під час перевірки правомірності віднесення платником податків сум сформованого страхового резерву до складу валових витрат повинен перевірити лише правильність обчислення гранично допустимого розміру страхового резерву, який вже включений платником податків до складу валових витрат. При цьому, до повноважень відповідача не входить контроль за дотриманням порядку формування страхового резерву та правильності обчислення його загального розміру, оскільки, це є прерогативою Національного банку України.
Крім того, судами встановлено, що до ПАТ "Європейський банк раціонального фінансування" жодного разу не було застосовано будь-яких заходів впливу з боку регулятора через недотримання порядку створення страхових резервів.
Щодо доводів відповідача про те, що Донецькою філією ПАТ "Європейський банк раціонального фінансування" завищено суму амортизації у розмірі 8070,00 грн. через неправомірне включення до переліку об'єктів основних засобів транспортних засобів, які не використовуються у господарській діяльності позивача, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України, транспортні засоби відносяться до п'ятої групи основних засобів.
Згідно з п. 145.1.4. ст. 145 Податкового кодексу України, амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання та провадиться до досягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідаційної вартості.
Відповідно до п. 145.1.2. ст. 145 Податкового кодексу України, нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації об'єкта і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації.
Судами встановлено, що автомобілі ВА3-21043 L та ГАЗ-2752-104 не виводились з експлуатації і у позивача були відсутні підстави не нараховувати амортизацію.
Крім того, відповідачем в акті перевірки зазначено, що в ході перевірки встановлено, що на балансі банківської установи наявні автомобілі, які з 2009 року знаходяться у неробочому стані, що підтверджується наданою довідкою та підписом посадових осіб. Також, за період, що перевіряється банківською установою жодного транспортного засобу у лізинг взято не було. Однак, згідно зі штатним розписом, у штаті установи у періоді, що перевірявся, перебував водій, якому сплачувалась заробітна плата, то разом з відповідними нарахуваннями на заробітну плату була у повному обсязі віднесена до складу валових витрат/витрат банківської установи у відповідних податкових періодах. Таким чином, до складу валових витрат неправомірно включено витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності на загальну суму 112601,00 грн.
Також, відповідачем зазначено, що з даними інвентаризаційних відомостей встановлено, що на балансі банківської установи протягом періоду, що перевіряється, знаходяться два транспортні засоби: автомобілі ВА3-21043 L та ГАЗ-2752-104. Згідно з довідкою, наданою під час перевірки, починаючи з 2009 року по теперішній час автомобілі BA3-21043L та ГАЗ-2752-104 знаходяться у несправному стані. Останній технічний огляд зазначених транспортних засобів було проведено 23.10.2007, а тому банківською установою станом на 01.04.2011 неправомірно включено до переліку об'єктів основних засобів транспортні засоби, які не використовуються у господарській діяльності, що призвело до завищення амортизації у розмірі 8070,00 грн.
Разом з тим, як встановлено судами та підтверджується самим актом перевірки (ст. 32 та додаток 8 до акта), між позивачем та фізичними особами - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 були укладені договори оренди легкових автомобілів, що спростовує доводи відповідача про невикористання у господарській діяльності позивача послуг водія.
За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 27.12.2012.
Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний
Судді(підпис) О.В. Вербицька
(підпис) В.В. Кошіль