"04" лютого 2015 р. м. Київ К/800/51678/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: ЛосєваА.М., Шипуліної Т.М.,
секретар судового засідання Кохан О.С.,
за участю:
представника позивача - Горового О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Ленд»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року
у справі № 826/18485/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Ленд»
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Ленд» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2013 року № 0002722205 та №0002742205 (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 19 грудня 2013 року).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року було залишено без змін.
В касаційній скарзі ТОВ «Мега-Ленд», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів України у м. Києві була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Мега-Ленд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складений акт від 30 серпня 2013 року № 689/22-05/32770030.
На вказаний акт перевірки позивачем були подані заперечення.
За висновками акта перевірки (з урахуванням відповіді № 2168/10/26-52-22-05-34 від 11 вересня 2013 року на заперечення до акту перевірки) позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у періоді, який перевірявся, на загальну суму 938040,00 грн., у тому числі: за 4 квартал 2011 року - 23200,00 грн., за 1 квартал 2012 року - 120779,00 грн., за 2 квартал 2012 року - 30540,00 грн., за 3 квартал 2012 року - 27250,00 грн., за 4 квартал 2012 року - 736271,00 грн.; пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, на загальну суму 12184,00 грн., у тому числі: за жовтень 2011 року - 1306,00 грн., за листопад 2011 року - 3057,00 грн., за липень 2012 року - 1251,00 грн., за вересень 2012 року - 2155,00 грн., за листопад 2012 року - 1890,00 грн., за грудень 2012 року - 2525,00 грн.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: ТОВ «Мега-Ленд» неправомірно не включило у 4 кварталі 2012 року до складу валового доходу суму кредиторської заборгованості у розмірі 3400000,00 грн. перед ТОВ «Фрагон», оскільки вказане товариство має стан «8» - до Єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, товариство не звітує з жовтня 2010 року, свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Фрагон» анульоване 03 листопада 2010 року, всі розрахункові рахунки ТОВ «Фрагон», що свідчить про те, що в подальшому ТОВ «Мега-Ленд» не зможе розрахуватись з вказаним контрагентом; ТОВ «Мега-Ленд» неправомірно включило до складу валових витрат вартість послуг по транспортуванню товару, транспортно-експедиційних послуг, вантажно-розвантажувальних робіт, послуг перевезення власним транспортом між оптовими складами та послуг відповідального зберігання товару на загальну суму 961833,00 грн., оскільки в порушення вимог пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не проводило перерахунок таких послуг на залишок нереалізованої продукції у період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року; ТОВ «Мега-Ленд» неправомірно включило до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість маркетингових послуг у розмірі 95417,00 грн., наданих йому ТОВ «Зроби сам Україна» «ОБІ» на підставі рамкового контракту № 2093 від 13 січня 2010 року, оскільки акти надання послуг не містять даних щодо обсягів та змісту надання послуг, інформації по фактично понесених витратах для надання таких послуг, з огляду на що не відповідають вимогам пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
13 вересня 2013 року ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів України у м. Києві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002722205, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Мега-Ленд» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 1395460,00 грн., у тому числі: 938040,00 грн. - за основним платежем, 457420,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
13 вересня 2013 року ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів України у м. Києві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002742205, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Мега-Ленд» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 18276,00 грн., у тому числі: 12184,00 грн. - за основним платежем, 6092,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 21 листопада 2013 року № 6327 «Про результати розгляду первинної скарги» податкове повідомлення-рішення № 0002742205 від 13 вересня 2013 року було залишене без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0002722205 від 13 вересня 2013 року було скасоване в частині сплати штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 228710,00 грн., а в іншій частині - без змін та, як наслідок, скаргу ТОВ «Мега-Ленд» було частково задоволено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки акту перевірки про порушення вимог податкового законодавства не були спростовані позивачем належними та допустимими доказами.
Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з інших доходів, які включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
Згідно з положеннями підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.
Положеннями статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.
Частинами 1, 3 статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, ратифікованого Верховною Радою України згідно Закону України від 06 липня 1999 року №826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» (дата набуття чинності Україною 06 січня 2000 року) до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).
Статтею 39 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі передбачено, що трасат, здійснюючи платіж за переказним векселем, може вимагати, щоб він був вручений йому держателем разом з розпискою про отримання платежу. Держатель не може відмовитися від прийняття часткового платежу. У разі часткового платежу трасат може вимагати, щоб відмітка про такий платіж була вчинена на векселі і щоб йому була видана про це розписка.
За приписами статті 78 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем. Прості векселі зі строком платежу у визначений строк від пред'явлення повинні бути протягом строків, встановлених статтею 23, пред'явлені векселедавцю для відмітки. Перебіг строку починається від дати відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Відмова векселедавця зробити датовану відмітку повинна бути засвідчена протестом (стаття 25), дата якого є початком строку від пред'явлення.
При цьому, слід враховувати положення частини 3 статті 545 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Разом з цим, зобов'язання, яке випливає з векселя, може бути припинене з інших підстав, передбачених главою 50 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зокрема, у разі ліквідації юридичної особи (боржника, кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних(фінансових) санкцій) з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про наявність у позивача кредиторської заборгованості у сумі 3400000,00 грн. перед ТОВ «Фрагон» згідно господарського договору поставки № 0906/01-3 від 01 червня 2009 року, можливість погашення якої відсутня.
При цьому, посилань на докази, які б свідчили про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ТОВ «Фрагон», акт перевірки не містить.
В свою чергу, ТОВ «Мега-Ленд» на підтвердження безпідставності таких висновків податкового органу посилалося на те, що у нього відсутня заборгованість перед ТОВ «Фрагон» у сумі 3400000,00 грн., з огляду на те, що позивач у рахунок забезпечення заборгованості згідно господарського договору поставки № 0906/01-3 від 01 червня 2009 року передав ТОВ «Фрагон» належним чином оформлені прості векселі у кількості 7 штук на загальну суму 3400000,00 грн. із терміном погашення 01 жовтня 2015 року, що підтверджується актом приймання-передачі простого векселя № 1 від 02 жовтня 2012 року (т.1 арк. справи 82), що знайшло своє відображення у рядку 520 розділу IV «Поточні зобов'язання» балансу товариства станом на 31 грудня 2012 року (т.1 арк. справи 24), а також на те, що 05 вересня 2012 року позивача було повідомлено про те, що згідно договору про відступлення права вимоги 03092012-1 від 03 вересня 2012 року, укладеного між ТОВ «Фрагон» (первісним кредитором) та ТОВ «Київінтертрейдінг Ко.» (новим кредитором), новому кредитору було передане право вимоги, що належить первісному кредитору, за договором поставки № 0906/01-3 від 01 червня 2009 року на суму 90291,56 грн. (т.3 арк. справи 74-76).
Разом з цим, судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка вказаним обставинам, тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Зроби сам Україна» («ОБІ») та ТОВ «Мега-Ленд» (постачальником) був укладений рамковий контракт № 2093, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати товари у власність «ОБІ», а «ОБІ» приймає товари і сплачує за них згідно з замовленнями «ОБІ» і відповідною супровідною документацією на товари, згідно з умовами цього контракту та умовами поставки, визначеними в специфікаціях торговельних умов (пункт 1.1 статті 1 контракту); з метою розширення ринку збуту товарів постачальника та збільшення обсягів постачання та реалізації товарів, що постачальник постачає в мережу магазинів «ОБІ», «ОБІ» надає постачальникові інформаційно-консультаційні та маркетингові послуги на умовах, визначених даним контрактом. Вартість послуг, які надаються «ОБІ», порядок та періодичність надання документів стосовно таких послуг, визначені в Додатку 1 (Торговельні умови), який є невід'ємною частиною цього контракту. Вартість інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг, вказаних в пунктах 1.3.1-1.3.5 цього контракту, визначена у відсотках до загальної вартості товарів, поставлених в рамках цього контракту, беручи до уваги, що при зростанні обсягів придбаних товарів за цим контрактом обсяги наданих послуг пропорційно зростають. Порядок визначення загальної вартості поставлених товарів викладений у Додатку 1 до цього контракту (пункт 1.3 статті 1 контракту).
Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних(фінансових) санкцій) з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про те, що акти надання послуг (т.1 арк. справи 83-88) не містять даних щодо обсягів та змісту надання послуг, інформації по фактично понесених витратах для надання таких послуг, з огляду на що не відповідають вимогам пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Між тим, в Торговельних умовах, які є Додатком 1 до контракту, наведений порядок періодичності надання «ОБІ» постачальнику актів наданих послуг за регулярними маркетинговими послугами (розділ IV.2) та розшифровка змісту таких актів (розділ IV.3), які дають можливість визначити пункт контракту; пункт цього додатку, в якому вказана вартість послуг; вартість послуг, вказану у цьому додатку; період надання послуг (т.1 арк. справи 58-81).
Разом з цим, судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка вказаним обставинам, тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.
Крім іншого, як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про те, що в порушення вимог пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не проводило перерахунок таких послуг на залишок нереалізованої продукції у період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року.
Разом з цим, колегія суддів вказує, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» втратив чинність з 01 квітня 2011 року, крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 01 січня 2013 року (згідно з Податковим кодексом України).
Обставин щодо неправомірності формування позивачем собівартості товарно-матеріальних цінностей у період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року у акті перевірки не наведено, а лише вказано суми, які не відносяться до складу валових витрат.
Разом з цим, судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка вказаним обставинам, тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.
Крім іншого, колегія суддів вказує, що наказом Міністерства фінансів України від 28 листопада 2012 року № 1236 був затверджений Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, абзацом 2 пункту 3.4 розділу ІІІ якого передбачено, що якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та яке вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.
При цьому, згідно з підпунктом 5.1.2 пункту 5.1, пунктом 5.3 розділу V Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 листопада 2012 року № 1236, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо орган державної податкової служби зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення. У випадках, визначених підпунктами 5.1.2 і 5.1.4 пункту 5.1 цього розділу, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.
Разом з цим, обставини щодо дотримання податковим органом вимог Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 листопада 2012 року № 1236, судами попередніх інстанцій не досліджувались, тоді як матеріали справи містять рішення ГУ Міндоходів у м. Києві від 21 листопада 2013 року № 6327 «Про результати розгляду первинної скарги», згідно якого податкове повідомлення-рішення №0002722205 від 13 вересня 2013 року було скасоване в частині сплати штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 228710,00 грн. (т.3 арк. справи 82-87).
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.
Підпунктом 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.
Матеріали справи містять розрахунки коригування сум податку на додану вартість до податкових декларацій з податку на додану вартість, подані позивачем до податкового органу (т.1 арк. справи 111-260, т.2 арк. справи 1-131).
Разом з цим, суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2013 року №0002742205, виходили з того, що розрахунки коригування не є належними доказами часткового повернення позивачу товарів.
Колегія суддів вказує, що відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.
Разом з цим, матеріали справи не містять інформації щодо того, що судами першої та апеляційної інстанцій вчинялись дії щодо витребування у сторін (зокрема, у позивача) доказів часткового повернення позивачу товарів, які, на розсуд суду, є належними, з урахуванням того, що в силу положень частини 3 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тоді як положеннями частин 4, 5 цієї статті на суд покладено обов'язок вжиття передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, а також обов'язок запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Ленд» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна