11 лютого 2015 року м. Київ К/800/45329/13
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,
секретаря судового засідання Єгорової І.В.,
представника позивача Зуб Г.Ю.,
представника відповідача Завгороднєвої О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2013 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року
у справі № 808/461/13-а
за позовом приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників» (далі - позивач, ПрАТ «Завод напівпровідників»)
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ДПС)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ПрАТ «Завод напівпровідників» звернулось у січні 2013 року до суду з позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012 року № 0000770026.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 19.10.2012 року по 08.11.2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2012 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у листопаді 2011 року, лютому, квітні, травні, липні 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 466/26-0/31792555 від 08.11.2012 року.
Перевіркою встановлено порушення ПрАТ «Завод напівпровідників»: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання із сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за серпень 2012 року на суму 1 172 092,00 гривні; п. 200.4б ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість (рядок 24 Декларації за серпень 2012 року) на загальну суму 8778,00 гривень.
23.11.2012 року на підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000770026, яким ПрАТ «Завод напівпровідників» було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2012 року в розмірі 1 180 870,00 гривень.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.
Відповідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідачем в ході перевірки було встановлено, що податок на додану вартість по матеріальній складовій, яка не використана в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства за рахунок реалізації продукції за цінами нижчими за собівартість становить у серпні 2012 року 774 117,00 гривень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами по цій справі відсутній спір стосовно того, що дійсно у серпні 2012 року позивачем було реалізовано продукцію за цінами, нижче її собівартості та того, що всі придбані з податком на додану вартість матеріальні запаси були фактично використані позивачем для виготовлення реалізованої продукції, у зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій посилаючись на положення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та з урахуванням фактичних обставин, дійшли обґрунтованого висновку, що позивач з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції, і саме на підставі даних первинного обліку позивач відносить суми до складу валового доходу та на валові витрати в податковому обліку, оскільки має право відображати в бухгалтерському обліку всі господарські операції, в тому числі і ті, які призвели до отримання балансового збитку.
Крім того, суди попередніх інстанцій вірно врахували те, що діяльність позивача по придбанню товарів, матеріалів та виробництво продукції з цих товарів, матеріалів супроводжується витратами підприємства, а на окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій з придбання товарів, матеріалів платник податку може понести витрати та не отримати доходів. Оскільки законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, бо при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони повністю узгоджуються з положеннями п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200, п. 201.10 ст. 201, пп.«б» п. 200.4 ст. 200 ПК України та фактичним обставинам, які свідчать про використання позивачем всіх придбаних ним з податком на додану вартість матеріальних запасів для виготовлення продукції, реалізовано в серпні 2012 року, а також відповідають наявним у цій справі доказам, якими підтверджується правомірність формування позивачем розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2012 року в розмірі 1 180 870,00 гривень, та які свідчать про помилковість позиції про залежність права на включення до складу податкового кредиту податкових накладних, виписаних в попередніх періодах від надання документального підтвердження отримання цих накладних в звітному періоді.
Також колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій в частині безпідставності здійснення податковим органом донарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ з причин продажу позивачем полікристалічного кремнію за ціною, нижчою ніж собівартість його виготовлення, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни, а чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування ПДВ виходячи з собівартості товару.
Суди обґрунтовано, посилаючись на приписи пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, згідно якої прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами, дійшли вірного висновку про те, що продаж позивачем продукції власного виробництва за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача. В свою чергу, відповідачем не доведено спрямованість умислу платника податку на отримання доходу за рахунок відшкодування ПДВ.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно вважають необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності у ПрАТ «Завод напівпровідників» права включити до складу податкового кредиту серпня 2012 року суми за податковими накладними, які виписані в минулих податкових періодах на загальну суму ПДВ 437 336,39 гривень і були включені позивачем в Додаток 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних» до податкової декларації за серпень 2012 року.
Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України, якою прописано дії, права та обов'язки як продавця товарів/послуг, так і покупця при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг, не конкретизовано до податкової декларації за який саме звітний податковий період покупець товарів/послуг має право додати заяву зі скаргою на постачальника у разі відмови останнього надати податкову накладну або в разі порушення останнім порядку заповнення та/або реєстрації податкової накладної, а п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Отже, чинним законодавством не встановлена можливість включення сум за податковими накладними, складеними з порушенням порядку їх заповнення та порядку реєстрації, до складу податкового кредиту виключно у тому податковому періоді, в якому постачальником допущені порушення порядку заповнення таких накладних та/або порядку їх реєстрації, натомість п. 198.6 ст. 198 ПК України прямо передбачене право платника податку протягом 365 днів з дати складання податкової накладної включити суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних до складу податкового кредиту.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу судами зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову, в тому числі стосовно безпідставності рішення податкового органу про порушення позивачем вимог пп.«б» п. 200.4 ст. 200 ПК України і Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1492 від 25.11.2011 року, шляхом завищення позивачем залишку від'ємного значення з податку на додану вартість (рядок 24 Декларації за серпень 2012 року) на загальну суму 8778,00 гривень, оскільки такі висновки судів повністю узгоджуються з приписами п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України і Порядку № 984, оскільки зазначена вище сума 8778,00 гривень є залишками сум зменшення від1ємного значення, що утворились станом на серпень 2012 року, а винесені за вищезазначені періоди податкові повідомлення-рішення позивачем оскаржені, і відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України є неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили, внаслідок чого підприємство правомірно продовжувало враховувати залишки від'ємного значення ПДВ, задекларовані у відповідних періодах.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Допустити заміну сторони у справі - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року у справі № 808/461/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько