28 січня 2015 року м. Київ К/800/53161/13
у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Львівській області, треті особи - Паничок Іван Володимирович, Державна виконавча служба України про скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року,
В серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував наступним. Наказом директора Департаменту державної виконавчої служби від 24 листопада 2005 року № 535/К його було призначено на посаду начальника Державної виконавчої служби Львівської області. Наказом начальника Головного управління юстиції у Львівській області від 23 липня 2007 року № 730-к позивача було звільнено із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ліквідацією Державної виконавчої служби Львівської області. Вважає, що фактично відбулась не ліквідація органів державної виконавчої служби, а реорганізація шляхом злиття обласних відділів державної виконавчої служби з обласними управліннями юстиції (із встановленим правонаступником), тому з урахуванням вимог частини другої статті 36 Кодексу законів про працю України дія трудового договору продовжується. На думку позивача, наказ про його звільнення видано та підписано не уповноваженою особою, оскільки начальник Головного управління юстиції у Львівській області не є стороною трудового договору. Міністерство юстиції України як правонаступник Департаменту державної виконавчої служби, попереджаючи про можливе звільнення із займаної посади, у відповідності до вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинно було запропонувати йому аналогічну посаду керівника відділу у новоствореному органі державної виконавчої служби з врахуванням його стажу, досвіду та кваліфікації.
Просив з урахуванням уточнень позовних вимог визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Львівській області від 23 липня 2007 року № 730-к; поновити позивача на посаді начальника Державної виконавчої служби Львівської області; стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року залучено Державну виконавчу службу України до участі у справі як третю особу.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального законодавства, позивач просить скасувати постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що наказом директора Департаменту державної виконавчої служби від 24 листопада 2005 року № 535/К ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Державної виконавчої служби Львівської області з 24 листопада 2005 року. Наказом начальника Головного управління юстиції у Львівській області від 23 липня 2007 року № 730-к позивача було звільнено із займаної посади року у зв'язку з ліквідацією Державної виконавчої служби Львівської області за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до Положення про Департамент державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року № 711, Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мін'юсту та підпорядковується йому.
До складу Департаменту входить державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя, державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.
Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в Державному казначействі, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Постановою Кабінету Міністрів України Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби» від 16 листопада 2006 року № 1622 Департамент державної виконавчої служби, що діє у складі Міністерства юстиції як урядовий орган державного управління, було ліквідовано.
Цією ж постановою визначено, що Міністерство юстиції є правонаступником Департаменту державної виконавчої служби.
На виконання зазначеної постанови Уряду Департамент державної виконавчої служби видав наказ «Про ліквідацію регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби» від 19 січня 2007 року №2, а Міністерство юстиції України видало наказ «Про реформування органів юстиції» від 25 січня 2007 року № 21/5, пунктами 3, 4 якого передбачено, що на базі обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, державних виконавчих служб областей, міст Києва та Севастополя утворено Головні управління юстиції в областях, містах Києва та Севастополя, що є правонаступниками відповідних державних виконавчих служб областей, міст Києва та Севастополя тощо.
Отже, система органів державної виконавчої служби у цілому була реорганізована. Проте у зв'язку з такою реорганізацією органів державної виконавчої служби Департамент державної виконавчої служби як урядовий орган державного управління, який мав статус юридичної особи, самостійний баланс, рахунки в Державному казначействі, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя, державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах, які входили до складу Департаменту, були ліквідовані з передачею функцій Департаменту Міністерству юстиції України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частинами другою та третьою статті 36 Кодексу законів про працю України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що підстав для застосування положень статті 36 Кодексу законів про працю України немає, оскільки Департамент державної виконавчої служби та його структурні підрозділи на місцях були ліквідовані.
Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
23 січня 2007 року начальник Державної виконавчої служби Львівської області ОСОБА_1 був попереджений про майбутнє вивільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, про що свідчить його підпис на повідомленні.
22 лютого 2007 року ОСОБА_1 направлено повідомлення за підписом Міністра юстиції України Лавриновича О.В., в якому йому запропоновано зайняти посаду заступника начальника Головного управління юстиції у Тернопільській області, начальника відділу державної виконавчої служби або заступника начальника Головного управління юстиції у Сумській області - начальника відділу державної виконавчої служби.
Зазначене повідомлення не було вручене ОСОБА_1, оскільки з 23 лютого 2007 року він перебував на лікуванні. З цього приводу голова комісії з ліквідації Державної виконавчої служби Львівської області двічі (27 лютого 2007 року та 12 березня 2007 року) повідомляв голову ліквідації комісії Департаменту державної виконавчої служби.
21 березня 2007 року Міністр юстиції України запропонував ОСОБА_1 зайняти посади заступника начальника Червоноградського міського управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби, державного виконавця відділів державної виконавчої служби Галицького та Личаківського районів Львівського міського управлення юстиції. Проте ОСОБА_1 з цим повідомленням не ознайомився, оскільки був відсутній на роботі у зв'язку із перебуванням на лікуванні.
23 липня 2007 року ОСОБА_1 з'явився у відділ кадрової роботи та державної служби Головного управління юстиції, пред'явив листки непрацездатності від 06 квітня 2007 року, 12 травня 2007 року, 08 червня 2007 року.
Начальник відділу кадрової роботи запропонувала ОСОБА_1 зайняти вакантну посаду заступника начальника Червоноградського міського управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби, однак від цієї пропозиції він відмовився, що підтверджується Актом про пропозицію роботи.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем при звільненні позивача положень частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України. Неповідомлення ОСОБА_1 про можливість працевлаштування на іншу вакантну посаду завчасно, тобто разом з повідомленням про наступне вивільнення, не перешкодило йому реалізації цього права в подальшому, оскільки така можливість була запропонована позивачу 23 липня 2007 року, від реалізації якої він відмовився.
Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що наказ про звільнення позивача від 23 липня 2007 року № 730-к видано Головним управлінням юстиції у Львівській області на реалізацію повноважень, покладених наказом Міністерства юстиції України «Про організацію кадрової роботи» від 05 червня 2007 року № 740/7.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Заїка М.М.
Пасічник С.С.