28 січня 2015 року м. Київ К/800/55276/13
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги про сплату недоїмки за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року,
У серпні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що позивач перебуває на обліку в управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, як пенсіонер, отрмує пенсію за віком. З 25 липня 2011 року позивач є фізичною особою-підприємцем, з 1 січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування. У серпні 2013 року позивач отримав вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про встановлення недоїмки від 12 серпня 2013 року № Ф/1080-2704 зі сплати єдиного внеску в сумі 6960,48 грн. Просив скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про сплату боргу від 12 серпня 2013 року № Ф/1080-2704 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 6960,48 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року позов задоволено частково. Скасовано вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про єдиного внеску від 12 серпня 2013 року № Ф/1080-2704 в розмірі 6960,48 грн.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області залишено без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку відповідача, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в
м. Сєвєродонецьку Луганської області, отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, призначену відповідно до протоколу №190731 від 19 січня 2010 року відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується пенсійним посвідченням від 9 лютого 2010 року НОМЕР_1 серії НОМЕР_2. Позивач є суб'єктом підприємницької діяльності, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25 липня 2011 року. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування з 1 січня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку від 28 травня 2012 року. 12 серпня 2013 управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області прийнято вимогу про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 6960,48 грн.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до положення пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
6 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року № 3609-VI, яким статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено частиною четвертою, в якій зазначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, за змістом цієї норми фізичні особи ? підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати єдиного внеску за себе, за умови, якщо такі особи є пенсіонерами за віком (незалежно від того чи досягли вони загального пенсійного віку чи така пенсія оформлена на пільгових умовах - зі зменшенням віку) та отримують відповідно до закону пенсію.
Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років та інш.). Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 цього Закону та частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV. Таке право виникає у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу. При цьому статтею 13 Закону № 1788-ХІІ, на підставі якої, як встановили суди, позивач отримує пенсію, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах - зі зменшенням віку, зазначеного у статті 12 цього Закону, та за наявності відповідного трудового стажу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 13 Закону № 1788-ХІІ, мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VІ, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття ФОП статусу пенсіонера за віком.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач відповідно до статті 12 Закону № 1058-IV уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивач, як пенсіонер за віком, не є платником єдиного внеску.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Заїка М.М.
Пасічник С.С.