21 січня 2015 року м. Київ К/800/60638/14
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Іваненко Я.Л.,
секретар судового засідання Лопушенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області, Державного казначейства України, Головного управління юстиції в Хмельницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та утриманого податку з доходів фізичних осіб за касаційною скаргою територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року,
У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що працює суддею Нетішинського міського суду Хмельницької області. З 1 січня 1995 року по 31 грудня 2002 року Хмельницьким обласним управлінням юстиції, а з 1 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Хмельницькій області позивачу виплачувалась заробітна плата не в повному обсязі. Аудиторською перевіркою правильності нарахування та виплати заробітної плати встановлено, що при формуванні кошторису фонду оплати праці на 1995 - 2005 роки не повністю нараховано та виплачено окремі види надбавок, доплат, щомісячних премій тощо. Крім того, стверджує, що в період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2005 року із заробітної плати позивача безпідставно утримувався податок з доходів фізичних осіб, хоча згідно пунктом 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року №584/95 судді звільнені від сплати прибуткового податку. Просила з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 2 вересня 2010 року стягнути з відповідачів заборгованість по заробітній платі за період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року з урахуванням компенсації за втрату її частини у зв'язку з затримкою термінів виплати на час розгляду справи; стягнути утриманий податок із заробітної плати в розмірі, встановленому судово-економічною експертизою.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2014 року справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Головного управління юстиції у Хмельницькій області, територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі у відповідності до вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» та на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та виплати компенсації втраченого заробітку за період 2004 року направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, визначивши її розмір відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної судової адміністрації України як головного розпорядника коштів, виділених їй у вигляді асигнувань Державного бюджету України за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», компенсацію втраченого заробітку за період 2004 року в розмірі 1993,41 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишено без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області, судами порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 22 червня 1987 року працювала народним суддею Славутського районного суду Хмельницької області. 6 квітня 1990 року рішенням Хмельницької обласної ради народних депутатів обрана народним суддею Славутського міського народного суду. Указом Президента України від 28 листопада 1995 року №1096/95 призначена суддею Нетішинського міського суду Хмельницької області. Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 2005 року №3218 обрана суддею Нетішинського міського суду Хмельницької області безстроково.
Частиною 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 1 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.
Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.
Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.
Однак при цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності не з 1 червня 2005 року, а з 1 січня 2006 року (пункт 5 постанови).
Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом Особи до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.
Поряд з цим, застосовуючи постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 в частині приведення посадового окладу позивача з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року у відповідності з положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514, суд першої інстанції помилково застосував зазначені постанови частково, лише у частині розміру посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за кваліфікаційний клас позивача, і не врахував при визначенні розміру заробітку позивача інші положення цих постанов.
Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 пункт 5 постанови №865 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».
Зазначеними указами Президента України встановлювались суддям різного роду надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені укази Президента України втратили чинність з 1 січня 2006 року.
Таким чином, Кабінет Міністрів України з 1 червня 2005 року Голові та заступникам Голови Верховного Суду України, а з 1 січня 2006 року усім іншим суддям судів загальної юрисдикції не просто підвищив посадові оклади, а змінив систему і порядок оплати праці суддів, зазначивши, зокрема, у пункті 3 постанови №865, що у разі зменшення розміру заробітної плати окремих працівників у зв'язку з набранням чинності цієї постанови відповідним працівникам здійснюється виплата різниці між діючим на момент прийняття постанови та новим розміром заробітної плати. Тобто нові посадові оклади суддям можуть бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначених указів Президента України в частині оплати праці суддів.
При цьому, заробітна плата суддів з 1 червня 2005 року повинна обчислюватись відповідно до положень нормативно-правових актів про оплату праці суддів, чинних з 1 січня 2006 року, а розміри заробітної плати суддів з 1 червня 2005 року повинні відповідати розмірам заробітної плати суддів, встановлених з 1 січня 2006 року, тому підстав для перерахунку заробітної плати позивача немає.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність передбачених розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці суддів» від 20 січня 2004 року № 22-р підстав для виплати позивачу компенсації у зв'язку з виплатою нею сум податків у 2004 році в розмірі 1993,41 грн.
Відповідно до положень частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
За правилами пункту 4 частини 1 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України при зміні судового рішення суду першої інстанції судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч. 2, 210, 220, 221, 225, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року скасувати.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року змінити.
Скасувати зазначену постанову в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Державної судової адміністрації України провести перерахунок та виплатити заробітну плату з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, визначивши її розмір відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
В решті постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Іваненко Я.Л.