19 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Пікуль А.А., Побірченко Т.І.
при секретарі: Бугаю О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Виконавчого комітету Майданецької сільської ради Тальнівського району Черкаської області, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/3260/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Декаленко В.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою забезпечити позов, заборонивши відповідачу вчиняти будь-які дії, направленні на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1. На думку апелянта, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду у разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 вересня 2014 року видане відповідачу на спадкове майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і на час розгляду справи остання вправі продати квартиру. Помилковим є також і висновок суду про те, що вона не вправі ставити питання про забезпечення позову, оскільки не заявляє вимог про визнання за нею права власності на вказану квартиру.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з наведених в ній підстав.
ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що ухвала суду є законною та обгрунтованою.
В судове засідання представник Виконавчого комітету Майданецької сільської ради Тальнівського району Черкаської області, представник Головного управління юстиції у м. Києві, особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 забезпечили явку в судове засідання своїх уповноважених представників, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, Виконавчого комітету Майданецької сільської ради Тальнівського району Черкаської області, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, в якому просила встановити факт спільного проживання з ОСОБА_7 з січня 2003 року, визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, посвідчений 26 липня 2010 року секретарем Майданівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, та свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, видане 15 вересня 2014 року Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.
05 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення заборони вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження (перехід права власності) квартири за адресою: АДРЕСА_1.
Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з обсягу позовних вимог, а також відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, заявленим вимогам, та дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою вжиття тих чи інших заходів забезпечення позову є забезпечення реального виконання рішення у разі задоволення позову.
Наслідком задоволення вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними є отримання позивачкою права на спадкування у загальному порядку за законом згідно встановленої черговості.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_2, врахувавши, що вид забезпечення позову, обраний ОСОБА_2 не відповідає заявленим позовним вимогам, оскільки його застосування чи не застосування не впливає на виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки в даному випадку вирішується лише питання про недійсність правочину, яким є заповіт і як наслідок визнання недійсним свідоцтва, яке видане на його підставі, а не визнання права власності на квартиру.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: А.А. Пікуль
Т.І. Побірченко