Справа № 756/13495/14-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Богдан О.О.
№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/796/3418/2015
19 лютого 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Гаращенка Д.Р.
при секретарі - Шалапуда Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 січня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 січня 2015 року ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції є необґрунтованим, ухвалене без урахування всіх обставин, що мають значення для розгляду справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд 1-ї інстанції не взяв до уваги положення статті 24 КЗпП України та роз'яснення постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» про те, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Також, судом 1-ї інстанції грубо порушено встановлені законом строки розгляду справи, оскільки з вказаним позовом до суду він звернувся в червні 2014 року, а оскаржуване рішення судом ухвалено лише в січні 2015 року. Недотримання строків розгляду цивільної справи порушує його конституційне право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, а також ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» Рибак Ірина Валеріївна проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилалась на те, що вони є безпідставними, а рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам закону.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що 20.10.2003 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» було зареєстровано як юридична особа, основним видом економічної діяльності якої є: діяльність приватних охоронних структур.
24.07.2013 року Міністерством внутрішніх справ України Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» було видано ліцензію на здійснення охоронної діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що в червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» про стягнення заробітної плати в розмірі 1190 грн. та моральної шкоди в розмірі 10000 грн.
Свою позовну вимогу мотивував тим, що 15.11.2013 року він влаштувався на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» на посаду охоронця, про що йому того ж дня було видано відповідне посвідчення і 21.11.2013 року укладено договір про повну матеріальну відповідальність. На вказаній посаді він працював до 24.01.2014 року і коли вийшов на роботу з лікарняного, його не допустили до роботи без пояснення причин. За січень 2014 року відповідач не виплатив йому заробітну плату в сумі 1190 грн. На письмову вимогу до керівництва установи від 27.01.2014 року про виплату заробітної плати, надання копії наказу про звільнення та виписки з книги інструктажу, відповіді не отримав. Вважає, що відповідачем порушено його право на працю та оплату праці, чим спричинено моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» про стягнення заробітної плати в розмірі 1190 грн. та моральної шкоди в розмірі 10000 грн., суд 1-ї інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому правових підстав для їх задоволення немає.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів на в повній мірі відповідає вимогам закону.
Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.
Відповідно до положень ст.24 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці»).
Статтею 115 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що право на заробітну плату мають лише працівники, які перебувають та/або перебували з підприємством, установою, організацією у трудових відносинах.
Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3 ст.60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Згідно положень ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підтвердження перебування у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» ОСОБА_3 надано суду копію договору про повну матеріальну відповідальність від 21.11.2013 року та посвідчення НОМЕР_1.
Зі змісту договору про повну матеріальну відповідальність від 21.11.2013 року вбачається, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Проте, вказаний договір про повну матеріальну відповідальність від 21.11.2013 року уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» не підписаний, а тому в силу вимог закону він є неукладеним і не може бути належним і допустимим доказом договірних або трудових відносин між позивачем та відповідачем.
Також, не є належним та допустимими доказом перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем надане ОСОБА_3 посвідчення НОМЕР_1 про те, що він є охоронцем ТОВ « Торгівельно-промислова спілка», оскільки з даного документу вбачається, що він заповнений різними почерками, чорнилами та різними мовами, печатка не проставлена на фотокартці і поставлена назвою наверх, прізвище позивача до нього вписано іншим почерком.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 15.11.2013 року директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» було видано наказ за №15/11-13 про списання та утилізацію, у зв'язку з виявленими помилками у заповненні, 7 посвідчень, в тому числі, посвідчення за НОМЕР_1. З акту списання №1 від 18.11.2013 року вбачається, що було списано та вилучено з обліку 6 посвідчень, крім посвідчення НОМЕР_1.
В судовому засіданні позивач не зміг пояснити суду, хто саме видав йому посвідчення НОМЕР_1 та описати особу, яка видала йому посвідчення.
Поряд з цим, з наявного в матеріалах справи акту Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві за №59/17-02 від 02.09.2014 року про результати виїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка» з питань працевлаштування та дотримання вимог чинного законодавства при виплаті заробітної плати громадянину ОСОБА_3 за період з 15.11.2013 року по 31.01.2014 рік вбачається, що під час проведення перевірки податковою інспекцією було встановлено, що ОСОБА_3 ніколи не працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка», а ні на посаді охоронця, а ні на будь якій іншій посаді.
Крім того, з наданих суду першої інстанції та досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що ТОВ «Торгівельно-промислова спілка» є суб»єктом господарювання, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії та відповідно до вимог Закону України « Про охоронну діяльність». Частина 1 статті 18 Закону України« Про охоронну діяльність» передбачає, що персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб»єктом господарювання. Позивач не є громадянином України, має лише тимчасову посвідку на постійне місце проживання, а тому не міг бути допущений відповідачем до виконання охоронної діяльності.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції, про відсутність правових підстав вважати, що ОСОБА_3 в період з 15.11.2013 року по 31.01.2014 року перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова спілка», а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати в розмірі 1190 грн.
Статтею 2371 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що судом не було встановлено порушення трудових прав позивача, а тому відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди у відповідності з вимогами ст.2371 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом 1-ї інстанції не взято до уваги, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 статті 60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він фактично був допущений відповідачем до роботи, зокрема, не надано будь-яких документів за підписом уповноваженої особи відповідача, які б підтверджували виконання позивачем трудових обов'язків на товаристві (акти здачі робіт, правила техніки безпеки, розписки роботодавця, відомості на отримання товарно-матеріальних цінностей, тощо).
Не є підставою для скасування правильного по суту рішення суду 1-ї інстанції твердження апелянта про те, що судом першої інстанції порушено строки розгляду цивільної справи, що призвело до порушення законних прав позивача, оскільки за результатами розгляду справи суд 1-ї інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, дотримався встановленого ЦПК України принципу оцінки доказів, дав їм вірну оцінку, з'ясував дійсні обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, а викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд повно та об'єктивно встановив дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм вірну правову оцінку та ухвалив рішення у відповідності з вимогами матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду 1-ї інстанції також не спростовують.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 січня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: