17 лютого 2015 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Усика Г.І.
суддів - Нежури В.А., Соколової В.В.
при секретарі - Троц В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору,
У липні 2014 р. ОСОБА_1звернулася з позовом до ПАТ Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору №50-06-Ил/02 від 21.11.2006 р., укладеного між нею та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступником якого є ПАТ Банк «Фінанси та Кредит»), відповідно до якого Банк відкрив їй невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті у розмірі 105 000,00 доларів США, на строк до 19.11.2021 р. зі сплатою 15% річних.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що зазначений договір не відповідає законодавству України, що регулює порядок видачі кредиту в іноземній валюті, зокрема Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положенню про порядок видачі Національним банком України резидентам та нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 р. №483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за №1429/10028, Правилам використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України №200 від 30.05.2007 р., зареєстрованої Міністерством юстиції України 18.06.2007 р. № 656/13923, Закону України «Про захист прав споживачів», якими не передбачено надання кредитів в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншими резидентами України на території України.
Крім того зазначала, що Банк в порушення вимог ст.ст. 348 ГК, ст.1056 ЦК України, п.2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» не здійснював перевірку цільового використання кредитних коштів позичальником, що дає підстави вважати таку бездіяльність протиправною.
Справа №761/21160/14-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/2016/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.
Посилаючись на наведене, та з урахуванням зміни підстав позовних вимог, просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо надання їй кредиту, як резиденту України в іноземній валюті для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України; визнати бездіяльність відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів; визнати недійсним кредитний договір № 50-06-Ил/02 від 21.11.2006 р., укладений між нею та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ Банк «Фінанси та Кредит».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2014 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позивачки у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначав, що суд не надав правової оцінки жодному доводу позивача, не зазначив мотивів з яких він виходив, відмовляючи у задоволенні позовних її вимог, та не урахував, що спірний правочин суперечить положенням Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положення про порядок видачі Національним банком України резидентам та нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. №483, Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України №200 від 30.05.2007 р.
Також вказував на те, що суд не звернув увагу, що Банк в порушення ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» не повідомив позичальника у письмовій формі про умови надання їй кредиту та порушив норми процесуального права, безпідставно відмовивши йому у задоволенні клопотання про витребування у відповідача доказів в порядку ст.137 ЦПК України.
В судовому засідання представник ОСОБА_1 просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
Представник ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те що рішення суду є законним та обгрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір між позивачем та відповідачем був укладений з дотриманням вимог діючого законодавства, та що суд не убачає законних підстав для визнання дій відповідача неправомірними, та визнання протиправною його бездіяльності в здійсненні контролю за використанням кредитних коштів позичальником.
Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що 21.11.2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50-06-Ил/02, за умовами якого Банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 105 000,00 доларів США на строк до 19.11.2021 року зі сплатою 15% річних за користування кредитними коштами. На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором, 21.11.2006 р. між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час укладання оскаржуваного кредитного договору відповідач не надав йому інформацію, визначену у ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки позивачка була ознайомлена з умовами надання кредиту в повному обсязі, що підтверджується її підписами на кожній сторінці договору.
Твердження апелянта про те, що суд не урахував, що спірний правочин суперечить Законом України та нормативно-правовим актам України, що регулюють спірні правовідносини не є переконливими з огляду на наступне.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно ст.5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі для ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
Оскільки ПАТ «Фінанси та Кредит» мало банківську ліцензію та дозвіл на здійснення валютних операцій, то укладений кредитний договір в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Не є обґрунтованим і посилання в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів у відповідача для встановлення об'єктивних обставин по справі, оскільки в матеріалах справи міститься достатньо доказів на підставі яких суд мав можливість надати правову оцінку про доведеність чи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Доводи апеляційної скарги на те, що суд не звернув увагу на твердження представника ОСОБА_1 про неправомірну бездіяльність Банку щодо здійснення контролю за використанням коштів позичальником є також безпідставними.
Відповідно до положень ч.3 ст.1056 ЦК України, на яку посилається позивач як на підтвердження своїх доводів у цій частині, передбачено, що у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.
Тобто зазначеною нормою закону передбачено лише право, а не обов'язок кредитодавця відмовитись від подальшого кредитування у разі порушення позичальником встановленого договором обов'язку цільового використання кредиту. Крім того умовами договору взагалі не передбачено цільове використання кредиту позичальником, та обов'язку Банку його контролювати.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: