17 лютого2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Нежури В.А.,
при секретарі Троц В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2014 у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімоколект. Центр грошових вимог», ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, визнання договору недійсним, -
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2014 позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімоколект. Центр грошових вимог», ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, визнання договору недійсним - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність і необґрунтованість рішення суду, як такого, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що судом не надано оцінки жодному доводу позивача, не враховано, що спірний правочин, а саме, кредитний договір, суперечить Законам України та нормативно-правовим актам України, що в свою чергу призвело до не відповідності висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального права. В зв'язку з вищевикладеним апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Справа 752/11837/13-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/2219/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Калініченко Л.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Також в судовому засідання представником були подані доповнення до апеляційної скарги. Разом з тим, виходячи з положень ст.ст. 300, 72, 73 ЦПК України, ухвалою суду занесеною до журналу судового засідання вказані доповнення залишені без розгляду з підстав відсутності поважних причин пропуску строку на їх подання.
Інші особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутність відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11.10.2007 між ОСОБА_1 та АКБ Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримала кредит в розмірі 14600 доларів США з кінцевим терміном повернення 11.10.2017, згідно з умовами договору позичальник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом в розмірі 13,50 % річних, виконати інші умови договору та повернути кредит банку у термін, визначений у графіку, який наведено у п. 1.1. договору.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами Договору кредиту, Банк надав, а ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 14600 доларів США.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не доведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Даний висновок суду відповідає обставинам справи, наявним в матеріалах справи доказам та вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно пунктів 1 та 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового
зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Таким чином, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
На момент підписання кредитного договору з позивачем, відповідач мав банківську ліцензію, яка видана Національним банком України, та дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що позивачем не спростовано. А тому дії відповідача щодо надання кредиту в іноземній валюті, є правомірними.
Посилання апелянта на те, що відповідач, надавши їй кредит в іноземній валюті для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України, створив умови для порушення нею законодавства України, колегія суддів вважає надуманими, так як позивачка мала можливість здійснити обмін отриманої валюти на грошову одиницю України і не порушувати законодавство України, здійснюючи розрахунки на території України отриманими коштами.
Твердження апелянта про те, що умови кредитного договору, які передбачають повернення кредиту в іноземній валюті, є несправедливими, що в свою чергу відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання договору недійсним, колегія суддів вважає безпідставним, так як укладаючи договір, позивач була обізнана про можливість коливання курсу долара і вона була попереджена про валютні ризики під час виконання зобов'язань за договором.
Крім того, позивачем не було надано суду доказів того, що вона не мала можливості отримати у кредит грошові кошти у гривні, а з наявних у справі документів вбачається, що вона особисто звернулася до відповідача із заявою про видачу кредиту в іноземній валюті (а.с.78)
Доводи апелянта про те, що відповідач неправомірно не здійснював контроль за розпорядженням нею кредитними коштами, колегія суддів вважає безпідставними, так як норми ст. 1056 ЦК України, на яку посилається апелянт, не зобов'язують банки здійснювати контроль за цільовим використанням кредиту.
Не знайшло підтвердження під час судового розгляду і твердження позивача про порушення відповідачем ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так як банком суду були надані документи у підтвердження того, що ОСОБА_1, у письмовій формі була ознайомлена з орієнтовним розрахунком сукупної вартості кредиту до підписання кредитного договору (с.с.79-81), де зазначалося: сума кредиту, строк кредиту, мету кредиту, форма та види забезпечення, вартість забезпечення, періодичність сплати відсотків, тип і розмір процентної ставки, а також умови повернення кредиту та сплати комісії та процентів.
Крім того, відповідно до ст. 11 вищезазначеного закону, у разі ненадання інформації, яка зазначена у частині 2 даної норми, банк несе відповідальність, яка встановлена ст.ст. 15 та 23 цього Закону, тобто споживач має право на відшкодування завданих даними діями збитків, однак закон не передбачає можливості визнання недійсним у даному випадку кредитного договору.
Заявляючи вимоги про визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень, позивачем не було зазначено у чому саме полягає несправедливість умов кредитного договору та недобросовісність банку.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстав до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргуОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2014 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: