№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1495/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Белоконна І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
12 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотову Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Прохоровій В.С.
за участю: представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 третьої особи ОСОБА_5
представника третьої особи ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 до Головного управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_5, Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, стягнення майнової шкоди.
Позивач ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 зверталась до суду із позовом до Головного управління юстиції в м. Києві, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, та із урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 березня 2011 року, яке видано на ім'я ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_1) недійсним, стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_2) майнову шкоду у розмірі 317 275 гривень.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, було задоволено частково.
Визнано свідоцтво про право спадщину за законом від 17 березня 2011 року, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 (спадкова справа №1447/10, зареєстровано в реєстрі №8-584) недійсним.
У інший частині позовних вимог, було відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, та ставила питання про скасування рішення суду, в частині визнання недійсним свідоцтва про прийняття спадщини за законом від 17 березня 2011 року виданого на ім'я ОСОБА_8 Мотивуючи свою вимогу тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Вказуючи при цьому на те, що судом першої інстанції при вирішені спору не вірно були застосовані положення ч. 4 ст. 1268 ЦК України та не враховані вимоги ст.ст. 1297, 1269, 12 72 ЦК України. Так як ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_4) мав права на спадкування за законом після померлого сина ОСОБА_12 (ІНФОРМАЦІЯ_3), який не залишив заповіту. Однак, своїм рішенням суд визнав недійсним свідоцтво про спадкування за законом в повному обсязі. При цьому не було вказано норму права, яка безпосередньо визначала даний випадок, як підставу для визнання свідоцтва недійсним.
На думку апелянта, відсутність у ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_5) свідоцтва на спадщину, внаслідок, того, що він не звернувся до нотаріальної контори про отримання свідоцтва на спадщину, не може бути правовою підставою для скасування свідоцтва на спадщину, яке отримав ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_1).
Апелянт та представник апелянта у судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу, просили суд її задовольнити.
Представники позивача апеляційну скаргу не визнали, заперечували проти її задоволення.
Третя особа Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації будучи належним чином повідомленою про розгляд справи не з'явилася. До початку розгляду справи подали до суду заяву у якій просили розглядати справу за відсутності їх представника, та постановити рішення в інтересах дитини і відповідно до вимог чинного законодавства.
Судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позов частково виходив з того, що під час видачі державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.03.2011 року ім'я ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1) на спірну квартиру, не було взято до уваги, що останній набув таке право лише на 1/2 спадкового майна, оскільки спадкоємцями за законом щодо майна померлого були на момент видачі свідоцтва: син ОСОБА_8( ІНФОРМАЦІЯ_2) та батько ОСОБА_13(ІНФОРМАЦІЯ_1). А відтак, батько спадкодавця не мав права на спадкування спірної квартири в повному обсязі, що на думку суду було підставою для визнання свідоцтва про на спадщину за законом від 17.03.2011 року після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 недійсним в порядку ст. 1301 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині відшкодування шкоди суд зазначав, що у ході розгляду справи не було встановлено факту заподіяння ОСОБА_13 (ІНФОРМАЦІЯ_1) матеріальної шкоди (збитків) за життя. Його дії щодо продажу спірної квартири не зумовлюють виникнення у його спадкоємця ОСОБА_9 обов'язків щодо відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_2) в порядку ст. 1231 ЦК України. Оскільки, ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_1) здійснив розпорядження майном, яке належало йому на праві власності, та не порушував договірні або позадоговірні зобов'язання, а тому вважав вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_9 на користь позивача майнової шкоди необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
Звертаючись до суду з уточненими позовними вимогами ( а.с. 202-203 т.І ) позивач ставила питання щодо визнання свідоцтва про прийняття спадщини за законом від 17 березня 2011 року, виданого на ім'я ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_1) недійсним. Та стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) майнової шкоди у розмір 317 275 гривень.
Згідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.
ч.2 ст.16 ЦК України встановлюються способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать : 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної ( немайнової шкоди); 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення.
З цією метою суд повинен був з'ясувати при розгляді справи характер спірних правовідносин сторін ( предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) - батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_6.
З урахуванням положень ст.1261 ЦК України, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_3) спадкоємцями були: батько померлого ОСОБА_13( ІНФОРМАЦІЯ_1) та син - неповнолітній ОСОБА_8( ІНФОРМАЦІЯ_2).
Батько померлого у встановленому законом порядку звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті свого сина, вказавши при цьому, що інших спадкоємців нема.
Неповнолітній та особи, що діяли в його інтересах до нотаріальної контори не зверталися, однак ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) вважається таким що прийняв спадщину в силу вимог ч.4 ст. 1268 ЦК України.
З урахуванням вищевикладеного та положень ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
17.03.2011 року на ім'я ОСОБА_13 (ІНФОРМАЦІЯ_1) було видано свідоцтво про право на спадщину за законом - квартиру АДРЕСА_1.
У подальшому ОСОБА_13( ІНФОРМАЦІЯ_1) розпорядився отриманим спадком, відповідно до договору купівлі - продажу 14.03.2012 року ОСОБА_13 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5.
ОСОБА_13 (ІНФОРМАЦІЯ_1), помер ІНФОРМАЦІЯ_7. Спадкоємцем після його смерті у відповідності до заповіту стала ОСОБА_11.
Задовольняючи позовні вимоги позивача та визнаючи свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 березня 2011 року, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 недійсним за правилами ст.1301 ЦК України, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не звернув уваги на те, батько спадкодавця мав право на спадкування 1/2 частини спадкового майна. А відтак, визнання свідоцтва в повному обсязі не відповідало встановленим обставинам по справі.
Крім того, на момент звернення позивача до суду з такими вимогами спадкове майно було відсутнє. І саме свідоцтво про право власності на спадщину за законом було використано батьком спадкодавця при укладенні правочину, договору купівлі - продажу спадкового майна ( квартири).
Згідно ст. 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці ( ч.2 ч.3 ст.1272 ЦК) вона підлягає перерозподілу між ними.
Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.
Отже, позивач вправі був звертаючись до суду ставити питання щодо сплати грошової компенсації за частку спадкового майна яке належало йому, у відповідності до положень ст.1280 ЦК України, так як на час звернення його до суду спадкового майна не було.
У той же час позивач звернувся до суду в порядку вимог визначених ст.1231 ЦК України ( спадкування обов'язку відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки) та скасування свідоцтва.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідав вимогам закону та обставинам справи.
Хоча подана апеляційна скарга не містить у собі доводів щодо невідповідності висновків суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення майнової шкоди, однак, враховуючи що у відповідності до ч. 3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі та постановити нове за правилами ст. 309 ЦПК України, відмовивши позивачу у задоволенні заявлених вимог з зазначених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року скасувати та постановити нове, за яким:
ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, стягнення майнової шкоди.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: